Ситуація на фронті гостро критична, і усім очевидно, що основна проблема, яка заважає досягнути перемоги у війні — безвідповідальність та некомпетентність Ставки Верховного головнокомандувача. Ми вміємо створювати інноваційні рішення на полі бою, але не можемо масштабувати вдалу роботу через відсутність централізованого управління на вищому рівні.
Володимир Зеленський говорить про перемогу, але навіть не контролює виконання своїх розпоряджень.
Найочевидніший приклад — дрони. Ми поступаємось у боєприпасах, артилерії, авіації, танках, кількості піхоти — єдиний інструмент створення технологічної переваги це дрони. Під тиском громадськості на третьому році війни ухвалено рішення про створення Сил безпілотних систем — але реалізація досі відсутня. Вертикаль управління не створили, повноважень новому командувачу не дали, за бюджети відповідає багато хто, а за кінцеву мету — збільшення кількості ліквідацій окупантів та їх техніки наверху не відповідає ніхто. Тому і всі проблеми, результати не цікавлять, тільки гроші. Найближчим часом більш детально напишу як і через кого провалюється гучно проголошене створення сил безпілотних систем.
Під тиском громадськості на третьому році війни ухвалено рішення про будівництво фортифікацій. Реалізація така сама примітивна. Там, де зараз піхота виживає під вогнем, ніяких змін нема. Не постачаються готові бетонні конструкції, все робіть самі, самі купуйте будівельні матеріали, самі купуйте техніку, як було виживання турботою самих бійців так і є. Росія набагато потужніше будує та оздоблює свої лінії оборони, навіть знаходячись у наступі. Хоча у нас і бюджети і піар виділені.
Виготовлення боєприпасів. Там, де треба масштабувати — нема реалізації навіть на 10% від можливостей. Росія за останні два роки з нуля почала виробництво порохів з целюлози з деревини. А ми?
Застосування військ. Як не було ніякого аналізу попередніх дій на рівні генералів та комбригів, так і нема. Як просувались на посади командирів люди, які не розуміють сучасну тактику, воюють по карті, не є лідерами у колективі, які бездаро втрачають людей та техніку, та не хочуть вчитись, а хочуть тільки робити звіти та доповіді, що у них все добре та контрольовано — так це і продовжується. І нікому наверху це не цікаво.
Ми пишаємось нашими тактичними перемогами, героїзмом, майстерністю окремих воїнів, професійністю окремих командирів та військових частин, все це є у нас у дуже багатьох місцях, тільки тому і тримається фронт третій рік. Але у масовій війні мобілізованих армій потрібно масштабування рішень та концентрація зусиль на рівні вищого військового та політичного керівництва.
Якщо у нас менше людей, менше снарядів, бомб, якщо ми конкуруємо тільки у дронах, то створити перевагу ми можемо тільки завдяки кращому управлінню, організації та застосуванню.
Щоб перемагати не обовʼязково бути більшим — але обовʼязково треба випереджати.
Але, на жаль, злочинна, аморальна, інтелектуально обмежена Росія на даний момент випереджає за швидкістю та масштабом змін та стратегічних рішень вільну, демократичну, інтелектуально та моральну потужну Україну.
І якщо Зеленський не на словах, а на ділі хоче перемогти, а не розіграти з Путіним договорняк, то він має почати задуматись та почати ухвалювати рішення, які дозволять Україні випереджати Росію у стратегічних рішеннях.
Усі можливості є — але бажання щось змінювати у реальності у Зеленського досі не проглядається.
Прочитайте вголос.
Донецька фільтрувальна станція, місто Авдіївка, селище Ласточкіне, село Степове, село Сєверне, село Водяне, селище Первомайське, село Семенівка, село Соловйове, село Тоненьке, село Богданівка, село Орлівка, селище Новомихайлівка, село Очеретине.
Це неповний список.
Що єднає всі ці населені пункти? Вони всі були втрачені після відставки генерала Валерія Залужного. Відтоді ми не звільняємо міста і села — ми їх втрачаємо. Втрачаємо знову і знову.
Прочитайте назви. У тих селах жили люди. Ростили дітей. Будували плани на майбутнє. Це — плата за те що найвпливовіший позбувся генерала, в якому аж надто бачив конкурента.
Печера Дракона