Насправді, ось це інтерв’ю УПячки з морпіхом Сестриваковським попри спробу відбілити сталеві яйця, по суті є прямим доказом здачі Півдня.
Що сказав морпіх, якщо розкласти його свідчення?
— команди на підрив не було.
— зв’язок ліг в перші хвилини нападу.
— коли почалося, він рішення на підрив приймав в порядку власної ініціативи.
— спробував підірвати міст через 10 хв після початку вторгнення, бігав між вибухами, але не зміг.
Зелені блогери верещать, що питання знято, і воно дійсно знято.
Буданов щонайменше вже 23 лютого точно знав про вторгнення. Про це розповідають нам численні інтерв’ю представників влади.
«Тієї ночі він і його дружина дивилися на годинник, стурбовані тим, що Буданов незабаром може залишитися без роботи, якщо все піде не так, як він голосно пророкував скептичному політичному керівництву України.» — сказано в матеріалі, який досі висить на сторінці ГУР.
Також 23 лютого за день до вторгнення Зеленський в ОП збирає олігархів і попереджає їх про вторгнення.
Вони вивозять сім’ї, Діма Гордон вилітає на літаку Ахметова із Борисполя…
А от команди на підрив мостів немає.
Немає вдень 23 лютого, немає вночі 23 лютого, немає, коли напад почався.
І потім морпіх бігає серед вибухів снарядів і мін, намагається вчинити за якоюсь інструкцією, яку йому залишили сапери, при цьому сам він не сапер, але йому нічого не вдається.
Ось це і є прямий зв’язок між відсутністю наказу підірвати мости і захопленням цих мостів.
Був би наказ відданий за 1 годину до вторгнення, ДРГ не змогло б зрізати дроти. І міна не змогла б перебити дроти, якби сигнал по цим дротам пройшов на годину раніше.
Ось і все.
Морпіх прийняв рішення на свій страх і ризик, за що йому подяка.
Але не зміг, бо наказу не отримав, попри те, що всі знали і готувалися до вторгнення, але «не попередили нікого, щоб не було паніков».
РОЗКАЖІТЬ МЕНІ НЕ ПРО ЧОНГАР
От бачить Бог — не хотів я піднімати тему Чонгару. По-перше, я не знаю достаменно що там сталося — мене там не було. По-друге, взагалі я не розумію, чому всі аж так вчепилися конкретно за Чонгар? Ну так, біля Чонгару є міст через Сіваш, підрив якого ускладнив би окупантам прорив з Криму. Але.
А нічого що існує ще дорога через Армянськ, де нема ніяких мостів? А нічого що існує ще дорога через Генічеськ, де міст як раз був підірваний — матросом Віталієм Скакуном — але це аж ніяк не завадило русскім захопити Генічеськ того таки 24 лютого?
Панове, вас цікавить міст через Чонгар? А мене цікавить як так сталося, що вже об 11-й ранку 24 лютого русскіє були в Новій Каховці і взяли під контроль Новокаховську ГЕС, а 25 лютого зайняли Антонівський міст? А 4 березня — Запорізьку АЕС, підриву якої тепер ми боїмося.
Я маю повне право це знати. Бої ідуть біля мого рідного міста Запоріжжя. Під ударами місцини які я знаю з дитинства. Частина моїх родичів змушені були покинути домівки, а ті що лишилися в Запоріжжі, весь час ризикують потрапити під російський обстріл.
Коротше, не хотів я цю тему піднімати. Але оскільки Серж Марко мене послав у брутальній формі і забанив, а чорнороті зелені коментатори тепер смакують тему Чонгару, я таки висловлюся.
Спершу я заявляю, що як таке, я не сумніваюся в словах Івана Сестриватовського, інтерв’ю з яким опублікувала «Українська правда». Я переконаний, він описав саме те що бачив. І його слова — дуже важливі свідчення.
Далі. Я не думаю, я ЗНАЮ що на 23 лютого українські військові знали про намір русскіх здійснити потужний прорив з Криму на Херсонщину. Напередонді вторгнення я чув це від народних депутатів ВР, які в свою чергу знали про це від військових. Просто нагадаю, до вторгнення я був частим гостем на телебаченні і спілкувався з багатьма цікавими людьми.
І ще. Я ВЗАГАЛІ не маю ніяких претензій до військових, що тримали оборону на кримському напрямку. На мою думку вони й так в тих умовах зробили неможливе — не дали себе розгромити.
«Якщо би всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя… Противник фактично без спротиву подолав доволі великий кілометраж. Практично без боїв, маршем він пройшов з Криму та опинився на західних околицях міста Маріуполь». Пригадуєте чиї це слова? Це не я сказав — це слова Дениса Прокопенка, командира полку «Азов».
Так от мене теж цікавить просте питання. Як так сталося, що на ВОСЬМОМУ році війни, після того як про загрозу вторгнення волала кожна західна праска, а попереджати Зеленського приїхав особисто голова ЦРУ Уільям Бьорнс, ворожа армія подолала відстань від кордону до Нової Каховки (69 км), за приблизно шість годин?
Для порівняння. Авдієвку, яка на момент російського вторгнення мала розгалуджену систему укріплень, русскіє взяти не змогли ще й зараз. На кримському напрямку у нас такі були? А запасні позиції, в разі ворожого прориву?
Тепер друга цитата Дениса Прокопенка: «Противника потрібно було знищувати ще на перешийку при виході з Криму під Генічеськом. В тому районі противник був вкрай обмежений в маневрі та мав лише єдиний маршрут висування. Враховуючи рельєф місцевості, противник був каналізований». Нагадаю, що наразі Денис Прокопенко перебуває в Туреччині, фактично під домашнім арештом.
Так от мене цікавить. Військ, виділених для оборони кримського напрямку було достатньо для зупинки ворога? Чи ні? Я знаю, що весь кримський напрямок обороняв один батальйон морської піхоти і одна 59-а бригада. Знаючи щільність фронту зараз, я очами бачу — це було критично мало.
Чому так сталося? Я можу продовжити далі. Чому під Києвом ворог опинився за лічені дні? Чому до Харкова ворог дійшов за кілька годин, а назад його вибивали п’ять місяців? Чому?
Розкажіть мені НЕ про Чонгар. Розкажіть мені — чому?
Півострів Крим з’єднаний з материком природним шляхом завдяки вузькій смужці суші в районі населених пунктів Перекоп і Армянськ. Ця вузька смужка суші є болотистою, розрізаною північно-кримським каналом та системами іригації (штучними струмками і каналами для для ведення сільського господарства).
Веду до того, що порівняно з територіями які довелось мінувати після вторгнення, площі мінування (для того щоб не затримати ворога в цих вузьких місцях) просто мізерні.
Звідти ведуть 2 дороги на материк: західніша — через Каланчак на Херсон і східніша — через Чаплинку на Нову Каховку.
Крім описаних вище іригаційних споруд, важко прохідних і вузьких місць (якщо замінувати) там є купа мостів. Зокрема через 15 км від адмінмежі з Кримом є міст. Його не підірвали. Через 5 км від цього поста не підірвано інший міст через річку Каланчак, далі не підірвано жоден міст через північно-кримський канал.
В напрямку Чаплинки на відстані 10 км також є міст (по боках іригація і болота). Міст не підірвано. Ще через 5 км, за Чаплинкою (якщо їхати з Криму) міст не підірвано. Ще через 5 км біля села Новий гай міст не підірвано (там канали розрізають місцевість з півночі на південь і з заходу на схід), тобто об’їхати без наведення переправи не можливо.
Крім цього природного з’єднання півострова Крим з материком є 2 штучні шляхи.
Бля населеного пункту Чонгар. 2 мости. Жоден не підірвано. Ці мости могли б стати не єдиним головним болем ворога, бо вийти з цього шматка суші він міг би тільки через вузькі місця біля сіл Веснянка і Салькове.
І третій шлях (другий штучний): з Арабатської стрілки в Генічеськ. Де теж є 2 мости. Один з них намагався підірвати ціною власного життя воїн ЗСУ (в останній момент).
Отже, крім болотистої місцевості, каналів і струмків, крім вузьких місць, на 3 ділянках з Криму у безпосередній близькості до півострова було, як мінімум, 9 мостів, ЖОДЕН з яких не був підірваний.
Відстань між найзахіднішим непідірваним мостом біля Криму і найсхіднішим — близько 150 км.
9 мостів у безпосередній близькості до Кримського півострова (крім природніх і штучних перешкод) (про дальші мости, як то Антонівський я вже й не кажу), 150 кілометрів між ними, ЖОДЕН з них не підірваний… і суспільству втюхують байку що все це контролював і особисто не підірвав сапьор Вася.
Продовжимо уроки географії уроками історії.
В жовтні 2021 новина про широкомасштабне вторгення росії стає публічною. Як потім стверджували американські посадовці публічність була пов’язана з тим що деякі політики не вірили і публічність була єдиним шляхом зробити тему актуальною.
Хто не вірив — не сказано, тому не буду когось звинувачувати, проте хочу відмітити, що очевидно в Зеленського ця інформація мала з’явитися раніше жовтня 2021. В листопаді 2021 була опублікований план вторгення, який відрізнявся від реального тільки відсутністю висадки десанту в Одесі. Тобто, за півроку до вторгення було відомо про напрямки, чисельність ітд. За цих півроку не зроблено нічого для оборони.
Ну ок, я теж на початку сприймав інформацію скептично. Але навіть в такій ситуації, що заважало привентивно замінувати хоча б тих 9 мостів у безпосередній близькості до точок вторгення з Криму?
Ну ок, але 20 лютого 2022 (після визнання «незалежності» днр і рішення про надання дозволу російському війську на вторгення) стало все зрозуміло і було ще 4 дні. Але нічого за ті 4 дні не відбулось, окрім масового вивозу ЇХНІХ дітей закордон. І за останній день, коли було абсолютно зрозуміло що росія нападе теж не відбулось.
І власне, тут якраз і криється один з головних пропагандистських стовпів: мовляв, хотіли підірвати, але не вийшло в останній момент. А якого хера ви мали підривати в останній момент? Ви мали, як мімінум 4 дні (після усвідомлення що буде війна) щоб це зробити. Щоб підірвати тих грьобаних 9 мостів і ЦИМ (навіть без військових дій) затримати ворога на дні.
Тим паче ви мали це робити, розуміючи що ворог сильніший, бо це був єдиний варіант встояти в такому випадку.
І ще одна брехня: «це нічого би не змінило». Змінило би. Херсон ніколи б не був окупований. За 300 кілометрів від межі з Кримом у Вознесенську Миколаївської області не гинули б українські солдати, намагаючись втримати ворога від просування на Одесу. Сотні військових не загинули б у Правдиво і Снігурівці, намагаючись просунутись вперед і не можучи зробити це через ті самі системи іригації, які використовував ворог в цілях оборони.
Тисячі громадян не було б закатовані по наперед підготовлених списках, бо встигли б виїхати. І дітей-сиріт, скіфське золото встигли б вивезти. І ті хлопці в Херсоні не загинули б з коктейлями молотова в руках проти танків.
Як мінімум — це.
Але дивлячись на форсування ворогом Сіверсько дінця — далеко не тільки це.
Якщо б ворогу не дозволили пройти парадним маршем. Наголошую, ворог виходив таким чином, що навіть не передбачав спротив. Тобто, вони були впевнені, що ніхто їх не буде зупиняти.
І розказувати тепер що це зробив сапьор (навіть на сапьор) Вася, не підірвавши 9 мостів на відстані 150 км між ними — це чергові танці на костях і крові. Бо такі речі говорять про невипадковість, комплексність і спланованість. І реалізувати їх не міг отой заступник баранова, і він сам теж не міг це потягнути. Це могли зробити тільки двоє людей, але відповідальність все рівно на одному.