Незалежно від того, які рішення прийме Трамп з подачі путіна на Алясці, чекати якихось позитивних наслідків від цієї зустрічі марно. І не тільки через те, що путін водить Трампа за носа і обіцяні Трампом пекельні санкції для путіна раптово перетворюються в надапєрєстатьстрєлять для України, бо для нього путін крутий чувак.
Насправді позитивні рішення нам не світять через те, що УЗеленські планомірно системно заганяли Україну в глухий кут. І зараз у нас в тому куті дві непробивні стіни. Одна стіна з перемир’ям, яке потрібне раші не менше, ніж Україні, щоб відновити економіку завдяки скасуванню вбивчих санкцій, а потім напасти з новою силою і з урахуванням попередніх помилок та розчавити нас. А інша стіна – це війна до останнього українця, після якого Україна не зможе існувати. Тільки диво може врятувати зараз нас від бурхливої діяльності ламателів системи.
Можна нескінченну кількість разів проклинати ухилянтів, які не хочуть отримувати квиток в один кінець, але варто задуматись над тим, що стало причиною того становища, в якому ми опинились зараз. А причина полягає в тому, що мудрі стратеги в 2022 році мали б розуміти, що протистояти ворогу, який ретельно готувався проковтнути Україну і системно нарощував ресурси, можна у випадку, коли є можливість протиставити раші не менші ресурси, ніж наявні у неї, або ж у випадку їх відсутності постійно використовувати величезну кількість асиметричних відповідей. Але якщо з асиметричними відповідями не склалось, а на виробництво зброї у себе в країні можна забити болт і вимагати її у Заходу, то це ще півбіди, бо Захід зі скрипом через три роки якось розкочегарив свою ВП, пропускаючи повз вуха образи від ЗЕ, то варто було б подумати ще про мобресурс.
А от з мобілізаційним ресурсом справи зовсім інші. Ми воюємо з ворогом, у якого можливості збільшувати свій мобресурс приблизно в чотири рази більші, ніж у нас, а тому вся стратегія війни мала б крутитись довкола збереження кожного військового. Але від початку повномасштабного вторгнення стратегія була протилежною, починаючи з того, що нам не потрібні укріплення, бо ми маємо не відступати, а наступати. Тобто стратегія дарування 20% української землі названа стратегією розтягування тилів різко змінилась на стратегію утримання територій ціною людських життів. Тому далі вже були політичні фортеці, в яких створювали ефектну медійну картинку, щоб берегти рейтинг найвеличнішого ухилянта, знищуючи мобресурс.
Найграндіознішою політичною фортецею став контрнаступ, в якому знищили бойові бригади, які при мудрій стратегії мали б стати резервом для стримування ворога у наступних періодах. І якщо після початку вторгнення всі наші військові формування налічували від 700 тисяч до 1 мільйона особового складу, то після численних політичних фортець залишився мізер. І цей мізер щоразу зменшується, бо щодня є величезні втрати, які неможливо поповнити не тільки через провалену мобілізацію, а й через те, що кількість придатних до бойових дій різко зменшується. А це означає, що ЛБЗ утримує все менша кількість особового складу і ця тенденція з часом тільки посилюється. Відповідно до кількості особового складу і маємо результати, бо не можна очікувати від купки людей такого ж результату, яким він був раніше з чисельністю, в кілька разів більшою. Ситуація на фронті щодня погіршується, в авральному порядку відбувається латання дір, які вже немає чим латати. Ми дізнаємось про відсутність другої та третьої лінії оборони і про просування ворожих груп в тилу у ЗСУ.
Марно зараз сподіватись навіть на подобу Мінських домовленостей, за якими ми нічого не втратили, зате здобули шанс зберегти території та людей і час для відновлення ЗСУ. Зараз два вови активно рухають кордони, щоб зійтись посередині. А люба угода, якщо вона буде укладена, буде про втрати, про серйозні втрати, адже вони будуть відкупним не тільки від путіна, якому зе усіма силами полегшував завдання поглинання України, але й від трампа, у якого ЗЕ на гачку.
Ситуація, в якій ми зараз опинились, є заслугою продажних журналістів, блогерів, грантоїдів, політиків, які за власні плюшки закривали очі і вдавали, що розгул корупції та брехні, руйнування свободи слова та держінституцій не шкодить боротьбі з ворогом. Вони мовчали та ще й зацитькували тих, хто бив на сполох.
Наш порятунок варто шукати не в мріях про якогось чарівника, який все порішає, бо такого виходу просто не існує, а в адекватній владі, яка буде працювати на боротьбу з ворогом, а не за рейтинги. Над цим має працювати не тільки невелика купка опозиції, яку всі цькують від влади до ЗМІ, а всі вкупі – від журналістів, блогерів, грантоїдів до різних політсил і людей, яким довіряють українці, бо галас тільки в той момент, коли горить власна хата і тиша, коли горіла хата сусіда, приведе до того, що згоримо всі.