Попередження про війну. Чи була можливою евакуація?

Це те, де він сказав про паніку, хаос, масову еміграцію і побоювання, що його уряд не залишився б при владі. Що до речі, не дуже приємно, бо це приховування важливої інформації про смертельну небезпеку.

І тепер про предмет великих дискусій. Яка евакуація мала б бути та чи не трапилось би так, що з прикордонних територій «всі втекли». Найперше скажу: говорити про те, що українці усі б масово втекли за кордон, — це дуже і дуже не поважати українців. Бо в цьому ж випуску WP подана цитата британця Бена Воллеса до Сергія Шойгу, що «я п’ять разів був в Україні та можу сказати: українці будуть битися». Тобто міністр оборони чужої, хоч і дуже дружньої до нас держави вірив у нас так, як не вірили наші урядовці.

Українці зараз ламають списи щодо евакуації. Чи була вона можлива з Харківщини, Київщини, Житомирщини, Чернігівщини.

Найперше — людям ніхто не пояснив, що робити, коли місто і стратегічні об’єкти обстрілюють. Відповідно дуже багато киян у повному складі, з дітьми покинули місто Київ. І поїхали на дачі чи до рідних на Північ, в села Бородянського району, де потрапили у пастку російських військ. Дуже показовою стала історія родини Яцюків. Де двох молодих батьків розстріляли по дорозі в Умань. Старшу доньку підлітка російські солдати забрали з собою, а молодшу дівчинку Лєру окупанти викинули в ближньому селі. Доля красивої дитини досі невідома. «Коли я побачила інформацію про Лєру, відразу зв‘язалась, надіялись, що можливо вони в останній момент змінили плани та виїхали не в Умань, а за кордон! Але зв‘язку не було досить довго і почали все розуміти», — каже про трагедію столичної родини колега загиблої мами, підприємиця Тетяна Дещенко.

Отже, ми приходимо до того, що навіть в Київській області, яка найближче до Києва, не було жодних інструкцій з евакуації. І дуже часто людей з окупації рятували небайдужі волонтери — такі самі громадяни на своїх приватних авто. Так не мало б бути. «Мій кум на власній машині, ризикуючи власним життям, 12 березня поїхав до Бучі рятувати мою маму, її лежачу подругу і їхніх котів», — розказує киянка Марина Коробова.

Часто питають: а що ми мали евакуювати в першу чергу? Адже зрозуміло, що перенести багатоповерхівки з майном з умовної Салтівки на Львівщину неможливо. Ми не перша країна, яка воює за незалежність. І не остання. Більше того у нас із 2014 року війна з РФ і уже з того часу РФ показала, що їй потрібніше. Це наші діти. Це наші активи в банках. І це наші культурні колекції.

Чи готуються країни до війни й евакуації заздалегідь? Так. З 1938 року Велика Британія відчувала, що Мюнхенські домовленості — це добре, але не назавжди. З 1938 року основну увагу приділяли розвитку авіації, перед якою було поставлене завдання оборони країни з повітря. До початку війни в Англії було 1456 бойових літаків, з них 536 – сучасні бомбардувальники. За два роки це зіграє на руку Британії та Гітлер згорне план десантної висадки поблизу Лондона. Бо авіація дала прочуханки окупантам в повітрі.

За час, поки Німеччина вела агресивну кампанію проти Польщі — з 1 вересня 1939 року стартувала ще одна масова кампанія — з евакуації. Банк Англії переїхав у невеличке містечко у графстві Гемпшир на півдні країни, а понад дві тисячі тонн золота відправили до сховищ Банку Канади. Урядовці вивезли всі архіви та документи в замки на північ. Музеї евакуювали — колекції розкидали по різних місцях в усій країні, навіть по будинках і замках у Північному Уельсі. Уряд розробив потужну кампанію з евакуації вагітних і жінок у перші числа вересня. Усього до дальніх сіл відправили 1,5 мільйона людей — вагітних жінок, матерів з немовлятами, людей з інвалідністю та понад 800 тисяч школярів під наглядом педагогів.

Таким чином до першого бомбардування Лондона у вересні 1940-го велика маса британців знала, що робити і як. І що музеї, дітей, архіви треба рятувати в першу чергу.

Дбали про евакуацію дітей і в Фінляндії під час їхньої війни з Радянським Союзом. До Швеції, Норвегії та Данії було евакуйовано 70 тисяч дітей. З бирками на шиях. Інколи з мамами, частіше в тимчасові прийомні родини.

Як було у нас зранку 24 лютого? «З Полог і Токмаку діток-сиріт так і не змогли евакуювати, на блокпосту у Василівці автобуси завернули назад і далі просто не пустили», — пише мені волонтерка із Запоріжжя Рита. Діти лишаються на окупованих територій, але хтозна, що їм вкладуть у голови за час окупації російські вчителі, які масово сунуть на окуповані території в пошуках «жена хочет садик у дома».

Як можна було евакуювати картини Марії Приймаченко, щоби у пожежі після обстрілу їх не виносили сторож, його дружина і кілька небайдужих іванківців. Організовуєте щось на кшталт проєкту «Велика Україна» — вивозите тимчасово музей Куїнджі, колекцію скіфського золота із Мелітополя в умовний Ужгород. Мовляв, «ось зшиваємо Україну», «яка багата у нас культура». На практиці кожен колектив музею часто на свій ризик і розсуд вирішував, що робити з неоціненними колекціями для нашої культури.

«Чернігівці взагалі фантастичні люди. Все сховали в підвали та хто зміг, лишався зі скарбами. В художньому музеї винесло частину вікон, їм шкода, бо новий ремонт, але раді, що окрім цього все більш-менш», — розповідає на умовах анонімності працівниця Міністерства культури та інформаційної політики.

«У краєзнавчому музеї директор з дружиною-бухгалтером в перервах між обстрілами вмикали комп, роздавали інтернет з мобільного, аби оформити документи співробітникам на зарплати. Бо в них же сім’ї та діти. І так, коли Ткаченко був у Чернігові, він не прийшов до них, хоча б сказати звичайне людське дякую. Там ОДА активніша була, бо музей їм підшефний, обіцяли кошти. Під час артобстрілу пошкодило одну з філій, військово-історичний музей. За іронією долі, музейники якраз розібрали більшу частину ще радянської експозиції. Їм поруч прилетіло — вибило вікна». Схожа ситуація була і в Києві. «В Національному музеї Тараса Шевченка вітрини з бронебійного скла, шалено важкі. Тому чоловіки-співробітники їх розбирали два дні та носили в бомбосховище», — розповідає джерело.

Тобто українці були абсолютно морально готові до великої війни й рішучих дій, але все це можна було зробити дещо раніше — якби уряд дав чіткі інструкції. Якби людям у легкій формі радили економити, відкласти тимчасово відпустки, дорогі ремонти та маленький гедонізм. «Чимало моїх знайомих купили на весну і літо відпустки заздалегідь, витратили кошти, а потім тікали від обстрілів і не знали, за що орендувати житло в іншому місті. Ми з чоловіком харків’яни, наші дві квартири на Салтівці — ми не знаємо, прилетить в них чи ні. Чоловік втратив роботу у перші дні. Ми тікали з міста на нашому автомобілі під прильотами з двома дітьми й молилися. Якби ми були попереджені, ми б не купували квитки на море», — каже переселенка з Харкова Тамара, яка поселилась у квартирі навпроти.

До війни ніколи не можна підготуватись на 100% і врятувати абсолютно всіх. Але можна вести тиху підготовку до війни, особливо з такими сусідами, як Росія і Білорусь. Бо ж у той час, коли Україна запустила створення територіальної оборони в січні 2022, у Польщі вона запущена з 1 січня 2017. І приводом її створення стала якраз війна Росії проти України. У березні ті самі поляки оголосили збільшення армії та витрат на неї щонайменше втричі. Це великі кошти, які могли піти на польські дороги та соціалку. Але прем’єр-міністр Матеуш Моравецький ще у травні застеріг Росію: «Якщо Росія коли-небудь думала про напад на Польщу, Кремль повинен знати, що в Польщі 40 мільйонів поляків готові стати зі зброєю в руках, щоб захистити свою Батьківщину». Гарно, мобілізаційно. І головне ДО нападу. «Ми багато століть були під ногами, в полоні в Росії. Ми не хочемо знову цього рабства». Ніхто на широкий західний світ не сказав, що в Польщі буде хаос, паніка і втеча за кордон. Хоча в Польщі люди живуть різні та не всі герої, як і в нас. Є глибока повага до суспільства і народу.

І найголовніше. Якби ми вчасно розгорнули територіальні бригади із тих самих чоловіків, які пішли з коктейлями Молотова на ворожі танки та загинули там без імені й без могил, якби армія була вчасно поповнена військовослужбовцями оперативного резерву, якби війська буди завчасно виведені на позиції та закопались в землю, це мало б на перших етапах війни — більш потужний ефект, аніж зараз американська зброя. І питання тут не в партіях, прізвищах та рейтингах. Хочеш миру — готуйся до війни. Росія боїться сили і якби вона заздалегідь бачила, що тіло орка ляже в ґрунт ще на ближньому прикордонному пункті, а не серед елітних кварталів Бучі — то було б менше хрестів і хрестиків на нашій землі.

МАРИНА Данилюк-ЯРМОЛАЄВА