Є дуже проста перевірка морального принципу: чи готовий ти застосувати його до себе так само, як до інших?
На сторінці Київської єврейської громади людей, яких автори вважають антисемітами, вирішили не спростовувати аргументами. Їм намалювали колективний портрет: брудний, занедбаний, алкоголізований чоловік у злиденній квартирі. І ще запропонували цей образ як «аватар» усім, хто «впізнав себе».
Тобто механізм простий: не відповідати людині — перетворити її на принизливий соціальний тип. Не спростувати висловлювання — позбавити мовця гідності.
На фото типовий приклад українофобії через стереотипізацію та моральну дегуманізацію української ідентичності, а також риторика соціальної зверхності, яка замінює спростування поглядів публічним приниженням людської гідності.
Якби хтось узяв карикатурний образ єврея й написав: «Ось приблизно так виглядають люди, які залишають українофобні коментарі», — сумнівів щодо природи такого прийому майже ні в кого не виникло б. І правильно. То чому боротьба з антисемітизмом має давати комусь моральну індульгенцію на стереотипізацію, класове приниження та колективне висміювання інших?
Організація, яка бореться з антисемітизмом, отримує право сама користуватися технологією суспільного таврування.
Особливо показовим це стає на тлі іншої тенденції: людину, яка ставить питання про українську етнічну ідентичність, представництво українців або українську національну суб’єктність, надзвичайно легко оголосити «ксенофобом», «антисемітом», «нацистом», «екстремістом» чи «агентом Кремля».
Питання про рівність моральних правил.
Якщо дегуманізуючий стереотип неприпустимий щодо єврея — він неприпустимий і щодо українця.
Якщо колективна провина неприпустима щодо євреїв — вона неприпустима щодо українців.
Якщо право єврея називати себе євреєм не є ксенофобією — право українця називати себе етнічним українцем також не може автоматично ставати ксенофобією.
Якщо боротьба зі стереотипами є принципом, він повинен діяти в обидва боки.
Інакше це вже не боротьба з ненавистю.
Це боротьба за монополію визначати, кого дозволено принижувати, а кого — ні.
Україні потрібен інший стандарт: однакова людська гідність, однакове право на самоідентифікацію і однакова нетерпимість до етнічної ненависті — незалежно від того, хто є її об’єктом і хто її продукує.
Бо антисемітизм не стає нормальним, коли його спрямували проти євреїв. І українофобія не стає нормальною лише тому, що її автор вважає себе борцем із ксенофобією.
Правило або універсальне — або це не правило, а привілей.
.JPG){kind=link}
.jpg){kind=link}