Отже, «Північний потік-2» по факту добудовано — і Україна отримує нову політичну реальність, з непередбачуваними наслідками, вірніше з гарантовано негативними наслідками, які можна порівняти з Харківськими угодами або відмовою уряду Тимошенко від ПДЧ.
Путін поглинає Білорусь, кардинально посилює вплив в Європі, та виходить на переговори з Байденом з позиції сили, і можна не сумніватись, що вимагатиме повернення України під контроль Кремля.
При чому неважливо, погодиться на компроміс Байден чи ні — у Путіна часу до 2036 року, він спокійно може чекати нового американського президента хоч 4 чи 8, а то і 12 років,тільки в разі відсутності домовленостей шантажуватиме теперішнього Сирією, біженцями, обстрілами Ізраіля, загостреннями на Донбасі, терактами по всьому світу тощо.
.
Ми не встигли достатньо інтегруватися в цивілізований світ, і отримали безстроковий квиток на війну з РФ або повернення в колонію РФ — це головний наслідок вибору 2019 року та двох років дипломатії президента Зеленського.
.
І як тепер не приховувати це гучними криками про «поразку Байдена», «вину Франції та Німеччини в захопленні Криму», «недостатню допомогу» — світ зробив свої ставки, зважив національні інтереси і знайшов Україну недостатньо важливою.
.
А дії українського керівництва лише підтверджують логічність цього — оборонні витрати зменшуються, реформи зупинено, відповідно співпраця з МВФ та інвесторами зникла, система права деградувала і ми дрейфуємо в бік авторитаризму.
.
І все це на фоні дезорієнтації та патологічної нездатності до визначення пріоритетів українським громадянським суспільством, яке так і не зуміло підтримати наявні державницькі сили або сформувати нові, а на побутовому рівні звалилося в культ цинізму.
.
Спільними зусиллями справу зроблено: ми стали найслабкішими з 2014 року, втратили повагу союзників та багато в чому зрадили залиту кров’ю гідність — і тепер нас ласкаво запрошує нова реальність.