Журналісти проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) отримала великий масив переписок і записів голосових повідомлень російського генерал-майора Романа Дємурчієва — заступника командувача 20-ої загальновійськової армії Збройних сил РФ, що діє, зокрема, на Лиманському напрямку.
Матеріали журналісти перевірили на автентичність за допомогою Національного центру медіаекспертиз США та міжнародного Центру досліджень даних DARC, а також співставили з подіями з війни.
Подробиці
Розслідування дає безпрецедентний погляд на внутрішню культуру російського війська: у текстових повідомленнях і голосових записах генерал різко критикує російське командування, спецслужби та ставлення до власних солдатів. Він називає підготовку військ «нульовою», виражає невдоволення діями керівництва та не стримує емоцій щодо політики й тактики армії.
Особливу увагу журналісти приділили фрагментам, в яких Дємурчієв обговорює зверхнє ставлення до українських військовополонених та згадує жорстокі випадки катувань і вбивств. Зокрема, у листуванні він надсилає фото частин тіла полонених і відео, де колишні в’язні, які служать у російських підрозділах, б’ють українських бійців, що вже склали зброю. У розмовах із представником російської військової контррозвідки він обговорює «роботу з родичами» полонених для отримання інформації.
У своїх повідомленнях генерал-майор також дозволяє собі різкі висловлювання щодо роботи російських спецслужб та інших воєначальників, називаючи їх «конторами півнячими» та невдахами.
Журналісти підкреслюють, що переписки та записи Дємурчієва — це не лише хроніка щоденного внутрішнього життя армії РФ, а й непряма фіксація можливих воєнних злочинів проти українських бранців, про які генерал говорить як про звичайну буденність.
Почитав матеріал Схем з перепискою російського (конченої абізяни і нікчеми) генерала Демурчієва.
Окрім, звісно, давно відомого факту, що вони покидьки, є ряд важливих моментів.
1. Катування полонених в ФСБ — свідома тактика.
Грек (високопоставлений співробітник військової контррозвідки ФСБ РФ):
— Якщо батьки живі, брати, сестри є. То потрібно нам з ними працювати. Щоб інформацію добували.
Це він про те, щоб йому дали наших полонених покатувати їх.
Тобто практика катувань в російських застінках це не ініціатива окремих садистів, а свідома, схвалена керівництвом ФСБ тактика. Мета: вербування родичів полонених. Ворог шантажує родичів катованих чоловіків, отців і братів. Хтось — та й не зможе витримати думки, що їхніх чоловіків і братів мордують, і щоб врятувати своїх близьких від повільної мученицької смерті, змушено починають працювати на Імперію Зла.
Московити століттями брешуть про «окремі пєрєгіби» і «ексцеси виконавця». На ділі бачимо: ось — справжня правда.
Це свідома, спланована державна політика.
Москва це Четвертий Рейх і цим пишається.
2. Еліта російської армії хизується стратами полонених, катуваннями, відрізанням вух. Всі ці відео натурально розіп’ятих мишей (для «допиту» миші)… Вони кидають їх одне одному просто по-пріколу.
Все це характеризує глибоку деградованість ворога.
Генералітет росії це по суті дегенерати рівня розвитку маргінальної шпани.
Серіало- і кіно-пропаганда ворога старанно ліпила образ московитського офіцерства: високоблагородія з аксєльбантами і бакенбардами, «господа офіцери». Реальність — це генерал, який хвалиться відрізаними вухами. Тобто це маргінальне суспільство. «Еліти» не просто не тягнуть низи з болота, а активно насаджують згори дегенеративну мораль.
Звісно, нікого за собою такі вести не можуть. Лише страхом. Поява першого ж лідера, який спробує об’єднати їх навколо честі і справедливості одразу приведе рашку до розколу.
3. У генерала-дегенерата в свою чергу — дегенеративна дружина.
Своїй пасії він, наприклад, кидає фотки відрізаних вух.
А потвора в жіночому тілі не жахається від людських вух на мотузочці, навіть не блідніє. Навпаки, вона активно схвалює потворство свого чоловіка: «свінниє уши под півко гиги».
І вона — не одна така: дружини негідників у Бучі на перехопленнях наших спецслужб активно підбадьорювали своїх чоловіків катувати українців і мародерити «дочєнькє ноутбук».
Неможливо уявити собі українську жінку чи жінку в будь-якому нормальному суспільстві, яка б на відрізані людські вуха відреагувала якось схвально. А в племенах ворога — жіноча частина суспільства — дикі людожери.
4. Ну і звісно, російські генерали захоплюються українцями.
Потворний монстр завжди в глибині чорної душі захоплюється (і удвоєнно ненавидить) світлих і чистих людей, з якими змушений себе порівнювати. Російський генерал у переписці з своїм дружком обговорює випадок, коли лише один опорник 3-ї штурмової бригади Збройних сил України змусив палати зади всієї ворожої 20-ї армії:
— «Ух*ярили десь два ешелони снарядів. Якби ти бачив по відео цей опорник, бл**ь, Франція менше трималася, бл**ь, у «Велику вітчизняну війну», ніж цей опорник. Там немає живого місця. Там навіть, бл**ь, від дерев гілок немає. Там усе викорчувано. Все горить. А «укропи» виходять з окопу і гасять, бл**ь, і яєчню смажать на багатті. Уявляєш, бл**ь? Треба Зеленському листа написати, щоб Героя України дав їм, бл**ь. Ми о**єваємо, що там відбувається. І трупів лежить наших, бл**ь, біля цього опорника, п***ець».
Ворог приховано захоплюється українською силою духу.
За це вони нас і ненавидять.
«Перший губєрнатор Новоросії» Павло Губарєв розповідав про події на початку вторгнення, яким сам був свідком перебуваючи в бойових порядках супротивника, як лише 1 (одна!) українська БТГр привела до стану небоєздатності 2 (два!) армійські корпуси росіян! Він це з захопленням і розпачем, як і цей утирок, а потім став противником Кремля.
Саме звідси у російських зед-ніків глибока депресія і самоненависть до одне одного.
І губарєв, і опальний генерал попов, і генерал демурчієв, і інші дотичні до війни московити, активно зневажають навколишню дійсність. Вони зневажають колег, товаришів по службі, начальство, свого царя і самих себе.
Це розвал моралі супротивника.
Вони ще подвоюють жорстокість, виміщують ненависть на беззахисних — наших цивільних і полонених. Вони все ще є дуже небезпечними. Вони ще компенсують глибину свого падіння зовнішньою мішурою: серіалами, кіно, прочою белібердою про «честь афіцера». І мрією про хороше життя, до якого можна дорватися завдяки вірності системі.
Та в дійсності вони вже програли власну мораль.
Наша задача як суспільства — не стати ними. Не дати їм виграти. Бо тоді вони цю збочену мораль принесуть сюди.
Ми маємо вистояти. Якщо ми не дамо потворам підтвердження успіхів, вони зламаються. І тоді ми отримаємо шанс перенаправити імпульс їхньої збоченою жорстокості уже всередину них самих. Щоб російські генерали уже очолювали армії «народних республік» на болотах і катували одне одного. Щоб Демурчієв повернувся додому і гравця вухами уже своєї звіроподібної дружини.
Всі імперії розвалилися. Золота орда після поразки в битві на Синіх водах від Великого князівства Литовського і Руського втратила імпульс і віру у «модель розширення».
Після цього вона занурилася в період міжусобиць.
І всі ці колишні братішки різали уже одне одного.
От і зараз ми маємо зробити все, щоб накопичена злоба і збочена мораль повернулася всередину них і привела до імплозії Росії.
Щоб через 5 чи 30 років ми дожили до моменту, коли ці мавпи смажили на кострах одне одного і жерли під півко.