Німеччина відмовила Трампу у захисті Ормузької протоки

В уряді Німеччини відхили вимоги президента США Дональда Трампа про участь в операції із розблокування Ормузької протоки.

Про це заявив речник уряду Німеччини Штефан Корнеліус, передає Цензор.НЕТ із посиланням на n-tv.

«Ця війна не має нічого спільного з НАТО. Це не війна НАТО», — сказав він.

За словами речника, НАТО є союзом для захисту своєї території і що не має мандата на розгортання НАТО в цьому конфлікті. 

==========

Цього тижня мене запросили взяти участь у дискусії у Chatham House, присвяченій наслідкам третьої війни у ​​Перській затоці, розв’язаній Трампом, для війни в Україні. Зокрема, мене попросили зосередитись на економічних аспектах. Після того, як я виклав свої думки в Chatham House, я вважав за доцільне тут викласти і відправити свої нотатки з цього заходу.

Насамперед, і це цілком передбачувано, Третя війна у Перській затоці викликала шок цін на енергоносії. Це було цілком передбачувано всім, крім, мабуть, Трампа, враховуючи, що 20% світових поставок нафти проходять через Ормузьку протоку. Ціни на нафту зросли з $60 за барель майже до $100. Для такого великого експортера енергоносіїв як РФ це стало справжнім благом. А подвійний удар завдало і рішення США скасувати чи послабити санкції щодо РФ, пов’язані з енергоносіями. Це означає, що РФ зможе експортувати не лише більше енергоносіїв, а й за вищою ціною.

Сумна іронія полягає в тому, що, хоча РФ продемонструвала значну економічну стійкість після чотирьох років війни, після посилення санкцій США щодо двох найбільших російських нафтових компаній, «Роснефти» та «Лукойлу» , наприкінці 2025 та на початку 2026 року російський енергетичний сектор почав демонструвати ознаки спаду. У лютому доходи від експорту нафти впали до 9,5 млрд доларів, найнижчого рівня з початку повномасштабного вторгнення, оскільки обсяг експорту нафти скоротився на 850 000 барелів на добу до 6,6 млн барелів на добу, а знижка, необхідна покупцям для придбання нафтової суміші Urals. Тепер зі скасуванням санкцій очікується, що обсяг російського експорту нафти в короткостроковій перспективі подвоїться і становитиме, можливо, 18 млрд доларів на місяць. Очевидно, що в ситуації, коли російський бюджет та економіка виглядають напруженими, третя війна в Перській затоці, ймовірно, підштовхне Путіна до того, що вона зможе продовжити війну і навіть пережити війну проти Заходу та України. Дії Трампа, що призвели до початку третьої війни в Перській затоці, ймовірно, означають, що Путін буде менш зацікавлений у мирних переговорах, і війна продовжиться, забравши ще більше життів українців.

Але не все так просто. З погляду глобальної економіки війна в Перській затоці, безумовно, надає Путіну короткострокові можливості, але також і ризики. Зокрема, розпочавши Третю війну в Перській затоці, Трамп, можливо, не усвідомив нинішню важливість цього регіону для глобальних ланцюжків поставок, енергетики, добрив, логістики, туризму. Втрата 20% світових постачань нафти на ринки призвела до різкого зростання цін, але вищі ціни на нафту, ймовірно, призведуть до скорочення попиту для відновлення балансу на ринку. Глобальне зростання сповільниться внаслідок підвищення цін на енергоносії, але вплив на глобальне зростання буде багаторазово посилено збоями у глобальних ланцюжках поставок через порушення у торгівлі та транспорті в Перській затоці. Ризик глобальної системної події, подібної до шоку від COVID-19 або світової фінансової кризи, досить високий. Це може фактично обрушити ціни на нафту та сировинні товари в більш довгостроковій перспективі, на 6-12 місяців. І цей другий раунд наслідків може бути фатальним для РФ. Згадайте період негативних нафтових цін після COVID-19.

Але в короткостроковій перспективі, безумовно, військові зусилля РФ краще фінансуватимуться, а Путін буде менш схильний до переговорів про дострокове припинення війни.

По-друге, щодо мирних переговорів, небезпека для України та Європи полягає в тому, що Третя війна в Перській затоці не принесе очікуваної перемоги Трампу, не відверне увагу від справи Епштейна, а напередодні проміжних виборів Трамп відчайдушно потребує великої перемоги. Чи може він бути більш схильний до ризику, наприклад, розв’язання нової кризи через Гренландію чи спробу змусити Україну укласти невигідну мирну угоду? Чи може Трамп пригрозити повним скасуванням санкцій?

Чи може статися повне припинення постачання зброї Україні та зростання загроз Європі підвищенням мит або санкціями, якщо та не наслідуватиме США? Цілком можливо для такого типу Трампа. Наскільки запеклим він стане перед проміжними виборами? Чи зможе Європа чинити опір? Чи може вона дозволити собі не чинити опір Трампу, коли Україна, як і раніше, є опорою чи передовою лінією європейської безпеки проти РФ?

По-третє, і це те, над чим Україні варто замислитись. Розпочавши війну проти Ірану, Трамп показав, що готовий ігнорувати інтереси союзників, підвищуючи ціни на нафту на шкоду Європі та Азії, а також перенаправляючи дефіцитні ракети Patriot з оборони України на оборону Ізраїлю та американських військ у Перській затоці — у війні на власний вибір, а не за потребою. Навіть країни Перської затоки скаржилися на відсутність постачання ракет Patriot та інших подібних засобів, оскільки пріоритетом є оборона Ізраїлю та американських об’єктів. Тому питання, яке зараз задають усі союзники США, полягає в тому, наскільки надійним є партнер США? А у випадку з Україною, яка цінність будь-яких гарантій безпеки з боку США, які Україна може отримати в обмін на відмову від ключових оборонних споруд на Донбасі , якщо Трамп цього тижня продемонстрував готовність відмовитися від ключових інтересів європейських, арабських та українських партнерів заради своїх особистих інтересів та інтересів Ізраїлю? Тому, якби я був на місці України, я б дуже обережно ставився до укладання мирної угоди на основі розпливчастих обіцянок чи запевнень Трампа. Трамп зосереджений на короткостроковій перспективі, на тому, що відповідає його нагальні інтереси, навіть не на рік уперед. Як Зеленський може ризикувати безпекою та майбутнім країни, довіряючи справу такій людині, як Трамп?

По-четверте, і це цілком очевидно, той факт, що США витрачають обмежені запаси в Перській затоці, означає, що менше ресурсів буде доступним для захисту України. А це, у свою чергу, збільшує ризик успішніших російських ракетних ударів по критично важливій українській інфраструктурі.

По-п’яте, очевидно, що Третя війна у Перській затоці лише підтвердила те, що мало стати очевидним після чотирьох років війни в Україні: безпілотники докорінно змінили характер ведення війни. І тут успіх іранських безпілотників «Шахед» проти США та країн Перської затоки говорить про те, що принаймні за чотири роки війни в Україні США мало чого навчилися. Можна було б припустити, що США активно б взаємодіяли з українськими військовими, щоб запозичити їхній досвід. Очевидно, що ні. Але, будучи провідним гравцем в обороні від безпілотників, особливо від «Шахедів», Україна має певну порівняльну перевагу і, ймовірно, буде залучена до співпраці із США та країнами Перської затоки у захисті від цих загроз. Це має бути вигідним для України і ще більше зміцнить її майбутні позиції провідного виробника оборонної продукції в Європі. Це також допоможе закріпити економічний розвиток України. Але будь-яка подібна співпраця не повинна завдавати шкоди обороноздатності України, хоча, можливо, має бути обмін послугами. Якщо Україна допомагає США в обороні від безпілотників, то це дає їм натомість? А як щодо постачання США Україні більшої кількості ракет «Patriot»?

По-шосте, яка іронія, чути, що країни Перської затоки подумують про заморожування активів Центрального банку Ірану у відповідь на іранські атаки на них. Зачекайте, у відповідь на нашу власну кампанію з fhtcne активів Центрального банку РФ ми часто чули, що країни Перського наполягали на тому, що це небезпечний прецедент і поставить під загрозу статус резервних валют економік G7. Очевидно, що з наближенням цієї кризи до них країни Перської затоки змінили свою позицію. Що ж, це має допомогти Україні у її прагненні домогтися захоплення активів Центрального банку РФ та використання їх для фінансування своєї оборони. Фактично, пов’язуючи надання Україною засобів захисту від безпілотників з країнами Перської затоки, можливо, вони тепер могли б приєднатися до лобіювання виділення активів Центрального банку РФ Україні, можливо як quid pro quo за підтримку Україною захоплення активів Центрального банку Ірану.

По-сьоме, війна в Перській затоці лише підкреслила енергетичну та оборонну вразливість Європи. І жорстоко оголила занепад британської оборони та…

Зокрема, Королівський флот виявився неспроможним вивести корабель для захисту Кіпру або Перської затоки. Однак, можливо, тут є позитивний момент. Зокрема, слабкий стан європейських збройних сил означає, що США не чинили реального тиску на Європу, щоб та вплуталася у шалену війну. Навіть Великобританія усвідомила свою помилку після Другої війни у ​​Перській затоці. І, можливо, тут прийшло розуміння, що середні держави повинні мати середні оборонні амбіції. Більше ніякої «глобальної Британії» з дорогими авіаносцями, які захищають моря у далеких місцях. Ні, Великобританія та Європа мають зосередитися на обороні Європи. Нехай ведуться дурні та дорогі війни у ​​далеких країнах. Криза в Перській затоці також сприятиме зміні громадської думки в Європі, вселяючи необхідність збільшення витрат на оборону та на оборону Європи. Вже у Великій Британії я спостерігав десятивідсоткове збільшення в одному опитуванні щодо того, наскільки оборона має бути пріоритетом у порівнянні з іншими статтями державних витрат.

Війна в Перській затоці, безумовно, показала Україні, що успіх у конфлікті часто полягає у пошуку вузького місця противника, забезпеченні важелів впливу та домінуванні в ескалації. Іран знайшов його — не завдяки своєму ядерному стримуванню (що провалилося і призвело лише до нападу), а завдяки війні з використанням безпілотників і того багатства, яке накопичили держави Перської затоки за останні двадцять років, довівши їх до системної значущості для світової економіки. Тому Україні також необхідно знайти болючі точки РФ.

Одна з проблем, схоже, полягає у розробці нею ударних безпілотників великої дальності та завдання ударів по російських нафтопереробних заводах. Тепер же США, мабуть, заборонили Україні робити будь-які дії, які могли б порушити світові нафтові ринки та підняти ціни на нафту. Але якщо це добре для одного, то й для іншого. То чому ж Україна має стримуватись у завданні ударів по всіх російських енергетичних активах? Україна має прагнути вивести з ладу російські експортні потужності щодо енергоносіїв. Якщо це вузьким місцем РФ, необхідно використовувати його повною мірою. І, можливо, якщо Україна знайде цей аспект, який є критично важливим для світової економіки, особливо для цін на нафту, то Китай, можливо, буде більше зацікавлений у тому, щоб змусити РФ вести мирні переговори щодо України, оскільки КНР є великим імпортером енергоносіїв.

Тімоті Еш