Глава Миколаївської адміністрації харизматичний Віталій Кім якось так легко в інтервʼю зізнався, що область не готувалася до війни, бо ж хто міг подумати що «братікі нападуть». Не вважаю цей парад відвертостей випадковим. Суспільство почали привчати до думки що, так, не готувалися, бо ж дороги і все таке, а інформація західної розвідки і ЗМІ називали ІПСО, бо ті нагнітали.
Час обрано свідомо. Почав це Арестович, якого і наймали для промацування суспільної думки. Не вибухнуло? Проковтнули? Ок, продовжуємо.
Аби народ зжився з тим, що ну не готувались , хто ж міг подумати, що «Путін такі нападьот». Аби забули, що війна тривала з 14. Й ті, хто говорили про війну і що треба готуватися, виставлялися в ЗМІ і владою маргінальними клікушами.
Аби після закінчення війни масштаби непідготовки , а отже, й масштаби жертв, не стали шоком.
Ну, й розмити відповідальність, бо ж не готувалися всі, чего уж там. Головне, щоб народ звик до цієї думки і не задавав питань, а як же так…
.
Коли посадовець обласного рівня каже що він «нє вєріл в нападєніє» на восьмому році війни — це звучить не просто дико, а реально як злочин, якщо не вирок.
Вірити чи не вірити можна з’ясовувати в церкві, а державні діячі мають бути готовими зустрічати найгірші сценарії, як пожежники готові до пожежі безвідносно до своєї віри буде вона чи ні.
Врешті решт охоронець полікліники теж міг не вірити, що уламки ракети впадуть саме там, але ж його упакували на СІЗО за невчасно відкриті двері, правда?
Це ж дзеркальна ситуація, тільки іншого маштабу в порівнянні з «я нє вєріл», чи у когось є право на безкарне «проє*балі»?
Чергові риторичні запитання, які в майбутньому мають стати принциповими.
………….
Всі слова сказані, причин та наслідки як на долоні — українцям залишилось нарешті навчитись оцінювати свою владу за результатами дій, а не за сумнівною ознакою пропаганди хто «новоє ліцо», а хто «дєд».