Німецький парадокс є історією про те, як єдиний індустріальний гігант такого масштабу, протягом останнього століття із вражаючою систематичністю нищить власну ж економіку та інфраструктуру.
Якщо першу хвилю катастрофи, Першу світову війну, залишити як історичний пролог, то далі ми бачимо два етапи.
Перший являє собою фізичний розгром союзниками у Другій світовій війні. А другий є вже сучасним політико-економічним демонтажем, який Німеччина проводить власноруч.
У 1945 році країна отримала катастрофічний результат війни, яку розв’язало її нацистське керівництво. Промислові міста лежали в руїнах, підприємства залишилися без електрики, газу та залізничного сполучення. Понад три з половиною мільйони житлових будинків було зруйновано, а мільйони людей опинилися на вулиці.
Подивимося на промисловість того часу. Людвігсгафен та Оппау, історичне ядро хімічного гіганта BASF, пережили 65 авіанальотів. На них скинули понад 40 тисяч бомб, повністю знищивши третину виробничих об’єктів. У Рурі виробництво сталі впало на 80 відсотків, а удари авіації вивели з ладу заводи Opel, Daimler-Benz та Ford. Після капітуляції почався новий удар, адже союзники демонтували й вивезли як репарації понад чотири тисячі підприємств.
Проте Західна Німеччина піднялася з попелу, відбудувала заводи, здійснила економічне диво і знову стала головною фабрикою Європи.
Сучасний парадокс полягає в тому, що після об’єднання країни та розпаду соціалістичного блоку Німеччина вирішила сама розбирати власну енергетичну та промислову основу.
Найстрашніше те, що цей демонтаж почався саме після того, як східна, соціалістична частина приєдналася до ФРН, а до влади прийшли політики та ідеологи з ліво-соціалістичним минулим.
Німеччина своїми власними руками зупинила і фактично знищила 26,2 гігавата атомної генерації. 26 тисяч мегават потужної, стабільної та дешевої електроенергії просто викинули на смітник.
Для порівняння: це масштаб колосальних втрат енергосистеми України від російських ударів та захоплення станцій, включно із Запорізькою АЕС. Тільки Україна втратила це через жорстоку війну та окупацію, а Німеччина зробила це за власним бажанням, під аплодисменти прогресивних партій. Жодні ракети чи диверсії не зрівняються за руйнівним ефектом із цією політичною шизофренією, яку запускали Шредер із Зеленими наприкінці 90-х, а добили за Меркель.
Ціна цього рішення виявилася астрономічною. Щоб збудувати порівнянну атомну потужність заново, потрібні сотні мільярдів євро та десятки років.
Паралельно німці закрили видобуток і генерацію на вугіллі. У підсумку промисловість опинилася перед фактом: газ та електроенергія в Європі стали в 2-4 рази дорожчими, ніж у головних світових конкурентів.
Наслідки виявилися нищівними для реального сектору. Той самий BASF у Людвігсгафені, який колись вижив під 40 тисячами бомб, сьогодні закриває цехи з виробництва добрив та аміаку через дорожнечу енергії, а новий інтегрований комплекс на 8,7 мільярда євро будує в Китаї. Понад 1300 великих компаній за останні роки перенесли свої бізнес-функції за кордон, зрізавши десятки тисяч робочих місць. Металургійний гігант Thyssenkrupp скорочує потужності на чверть. Автопром демонструє найнижчий рівень зайнятості за двадцять років, а Volkswagen скорочує понад 35 тисяч працівників і переносить виробництво культового Golf до Мексики.
Це прямо позначається на вазі країни. Якщо на пікових етапах розвитку єдиного ринку та єврозони німецька економіка забезпечувала майже 30% всього європейського пирога, то за останні роки її частка у ВВП Євросоюзу сковзнула до 24 відсотків, а зростання зупинилося біля нульових позначок. Мотор Європи заглух.
Уся ця соціалістично-зелена політика останніх трьох десятиліть неминуче формує майбутній вибух. Зовсім не дивно, що на тлі економічного руйнування стрімко зростає популярність правих партій. У майбутньому саме вони можуть прийти до влади на хвилі популізму, обіцяючи людям повернути дешеву енергію та колишню велич Німеччини.
Коло замкнеться найіронічнішим чином: дешевий газ вони знову шукатимуть у Росії, а відновлювати атомну енергетику доведеться за допомогою російських реакторів, адже саме Росія на сьогодні залишається світовим лідером у їх будівництві.
Нинішній політичний істеблішмент Німеччини щиро дивується, чому народ масово голосує за правих, зовсім не помічаючи головного. Ніхто у світі, ані вороги, ані бомбардування 1945 року, не зробив для знищення великої та потужної Німеччини більше, ніж вони самі своєю власною політикою.