Апеляції до червоної доріжки перед міжнародним злочинцем, якими рясніє стрічка, правильні.
Нинішня проблема щодо підтримки України, як не крути, морально-етична. Підтримувати Україну це як підтримати чи розіп’яти Ісуса 2000 років тому. І вибір в цій дилемі визначає ху із ху, а ху із хй.
Та проблема в наших апеляціях щодо доріжки перед нерукопожатним злом в тому, що путін нерукопожатне зло лише в ОДНІЙ ІЗ систем координат. А є інші системи. У частини США, яку представляє Трамп, центр відліку починається з їх інтересів, а ваші інтереси — лише геморой, якого треба позбавитися. Якщо для цього треба постелити доріжку перед черговим папуасом з кісткою в носі, якого ви (і можливо вони теж) вважаєте сатаною, вони це зроблять.
І Трамп тут представляє не тільки себе, а й частину фінансових кіл, в системі координат яких — треба вкладатися в успішні проекти, а неуспішні зупиняти/закривати. І плювати їм, що це «проект вашого життя». Американці взагалі можуть бути дуже selfish.
Та й взагалі: якщо спробувати поглянути на проблему не під нашим кутом, а під їхнім: для США взагалі немає проблем від прийому якогось диктатора.
Бо Трамп уже зустрічав з почестями на американській території іншого розшукуваного Міжнародним судом за воєнні злочини — Бені Нетаньяху. Америка не завалилася, хоч Бенні теж для великої частини світу маньяк і злочинець.
Просто в системі координат американців ставка на Ізраїль це вклад у переможний проект. Так само допомога путіну проти України («обмін територіям») це просто бізнес-логіка: спосіб пофіксити збитки і уникнути подальших збитків від інвестицій в провальний проект Україна.
Логіка навіть цих паскудних кіл як раз проста і зрозуміла.
Але тут питання до нас: а як українська влада зуміла до цього довести, що наш проект, який був успішним ще в 2022-23 році, зараз в очах американців став програшним?
Може пора знайти цього відповідального і показово його про все запитати?
Помилки попередньої адміністрації США, яка «не хотіла ескалації», привели до затягування війни. Помилки нинішньої адміністрації приведуть до підйому Китаю і втягування США в конфлікт з гірших позицій. А помилки населення України, яке в 2019 проголосувало за ось ЦЕ, уже і так всім ясно до чого привели.
Наша війна входить у фінальний акт.
Стратегічно ситуація на фронті давно склалася так, що це росія змушена демонструвати наступи, а не ми. Бо, якщо російська армія буде змушена зупинитися від небажання нести подальші втрати, то і прізрак пригожина може запитати в путіна, где у бабушкі яйца і нужни лі оні дєдушкє.
Тому Путін оцінює успіхи на основі зафарбовування мапи. Для нього важливі території, бо це символічний доказ перемоги. І саме це він вимагає від нас на переговорах (і саме це ми не маємо йому дати).
Та парадоксальним чином, його погоня за територіями ціною втрати людського потенціалу, це можливість для нас.
Бо території не доказ перемоги.
Навіть перемога СССР в Другій світовій війні, коли зафарбували куди більші клапті карти — аж до половини Європи, — в реальності стала не перемогою, а поразкою СССР. Загинуло 30 млн чоловік, бо дідам в Кремлі хотілося флаг над Рейхстагом до свята всіх трудящих. В результаті демографічний удар отриманий 1945 року став ключовим в історичній поразці всього цивілізаційного проекту московитів, який розвалився в 1991.
Бо народи і цивілізації теж мають потенціал і коли він закінчується, цивілізаційні проекти завершуються.
Та рашисти (як і путін, його ідіоти-холопи, і адепти московської церкви в світі) невірний досвід вивчили як вірний. Прапор над Рейхстагом для них це ключове, а 30 мільйонів мертвих мужиків — другорядне. Трамп мліє від сили росії і здатності нести втрати. Він це називає: «вони виграють війни».
Та зараз рашка значно менша, не має безліміту на мобілізацію казахів, білорусів і українців, має урбанізацію 70% з малими можливостями по мобілізації жителів Москви і Петербурга, в яких проживає приблизно 5-а частина населення.
Тому втрати для початку усвідомлення їм зараз потрібні далеко не такі, як при Сталіні.
Частину орків, в тому числі еліт, ще в 2023 році жахнули втрати і прігожин почав бунт проти путіна. А тепер вже і до тих, хто тоді засудив прігожина (як наприклад губарєв), почало приходити усвідомлення, що ФПВшечка летить і наступи з зафарбовуванням карт закінчаться тяжкими наслідками для Расєї.
Чоловіче населення збухується, путін ще й видав їм по 2 мільйони, щоб умертвити на війні, а на місце, що звільняється, єхают мігранти, у яких по 12 дітей в сім’ї, замінюючи рускій етнічний склад.
Якби путін просто роздав кожному рускому мужику по 2 мільйони рублів, змусив би за ці гроші кожного алкаша отримати освіту і побудувати власний ковбасний заводік (щоб потім бухать дороге віскі, а не бояришнік), то це заклало б такий потенціал під рускім цивілізаційним проектом, що рашка ще років триста була б для всіх навколо провідною зорею.
Але путін обрав зафарбовані поля і «за ценой нє постоім».
Тому парадоксальним чином, путін, в силу свого ідіотизму і нерозуміння інтересів росії, є нашим союзником в тому, як знищити рашку.
Бо наша ціль вигравати не битви, а виграти війну.
Війна ця — цивілізацій. Завдання цивілізаційного проекту українців — не лише не дати себе знищити («відчепіться від нас»), а вперше за 2000 років забезпечити сталу безпеку свого проекту — хоча б років на 100. Щоб тут з’явився інвестиційний клімат, щоб тут хотілося жити, а не тікати. Щоб українські пассіонарії могли нарешті почати будувати країну, а не постійно віддавати її корупціонерам і бандитам, бо сотні років доводиться відволікати сили на боротьбу з зовнішніми ворогами.
Якщо ми хочемо виграти назавжди, а не тимчасово, ми маємо змусити вороже цивілізаційне формування розбазарити свій потенціал повністю, а не заключити з ним нетривкий небезпечний мир.
1 млн вбитих і поранених мракобісів вже починає сказуватися.
Найбільш упороті фашисти типу Губарєва вже почали казати крамольне:
— «Наступать в етой войнє нє вигодно, потому-что ето очєнь большиє жертви і нєсущєствєнниє рєзультати».
І цей охламон, схожий на мерця, хоч і дурачок з гармошкой, та все ж виражає альтернативний погляд серед еліт на стратегію війни.
Бо дефіцит 5 трильйонів рублів лише за 7 місяців замість 1 трлн запланованих на рік — боляче. Бо компактний урожай. Бо економіка іде на мягку посадку.
І ми з союзниками маємо зробити їм цей дефіцит спершу 15 трильйонів на рік, а потім щоб зарплата рядового орка стала 15 трильйонів рублів і возив він її візком вкраденим із супермаркету.
Історичний проект московитів, коли він був молодий і дєрзкій, розбазарив потенціал на флагі над рейхстагом. Останні 100 років проект московитів перебуває в процесі розпаду. Останні 25 років їхній хан Путян розбазарив нафтодолари на єрунду, а останні 10 років просто намагається витратити залишки потенціалу на те, щоб відвернути майбутнє, яке їх лякає.
Та коли потенціал вичерпується, цивілізаційні проекти схлопуються.
Ось так і московський проект ми маємо схлопнути.
Так, нас ці гади теж змусили витрачати наше життя на непотрібну нам бійку з цими гнилозубими алкашами. Кожен українець з більшою радістю йшов би в своєму чистому костюмі по своїм мирним справам, ніж марався б об цю брудну рваніну.
Але вони нас в це втягнули і ми можемо лише їх знищити, щоб ця війна не повторилася через 5 років, як у чеченців.
І завдання наше — не таке складне: переконати кола в США, інтереси яких виражає Трамп, що уникнення збитків, якого вони хочуть, це продовження фінансування України і підрив ресурсної бази путіна. Путін активно працює з думками в головах цих кіл через трампа. А Зеленський — ні. Ось і вся проблема.