Нардепи ОПЗЖ створили в Раді групу «Платформа за життя та мир» на чолі з Бойком

В квітні 2019 року, вперше після 5 років війни, окупації Криму та Донбасу, в кремль на зустріч з гебнею приперлись Бойко з Медведчуком -….. і потім за них проголосувало більше людей, ніж наприклад за «ЄС».

В деяких містах критично багато, були навіть випадки, коли мандати отримували персонажі з російськими паспортами.

Потім були ще поїздки «дєлєгацій» в Думу, абсолютно антидержавна риторика тих покидьків, попередження союзників про зраду того ж Деркача і Портнова — і до них чомусь не було жодних питань від спецслужб та не приймалось відповідних політичних рішень.

…………..

Тому одним указом РНБО проблему не вирішити;

колективна ОПЗЖ це тільки наслідок «какой разніци» та оскотинення менталітету населення російсько-малоросійською пропагандою, саме з нею треба боротись на державному рівні;

і тоді зникне небезпека від російської зарази — коли ніхто в Україні більше не ставитиме під сумнів гасло «Армія. Мова. Віра».

Реінкарнація ОПЗЖ в новому форматі свідчить про те, що боротьба із пропутінськими силами відбувається лише формально, тоді як колаборанти утримують ліцензію на продовження своєї підривної роботи.

Ситуація з забороною ОПЗЖ нагадує традиційну боротьбу із злочинністю: пронирливі правоохоронці доблесно знешкоджують якусь організовану бандитську групу, яка… враз змінює ватажка, проводить ребрендинг та далі займається своєю «індивідуальною трудовою діяльністю». У Верховній Раді на попелищі «Опозиційної платформи – За життя» створили депутатську групу «Платформа за життя та мир», до якої увійшли 25 нардепів із колишньої фракції ОПЗЖ, туди ввійшли всі люди Медведчука, навіть Юрій Загородній.

Скажемо одразу, до групи не потрапив новоприставлений «в’язень сумління» Віктор Медведчук, аби на взльоті політичного проєкту не псувати йому карму, але від того політична «малина» виглядає не менш контраверсійно. До групи потрапляють усі ті ентузіасти, котрі упродовж багатьох років розігрівали воєнно-політичне лібідо Володимиру Путіну, виконуючи роль таких собі куртизанок та переконуючи ВладімВладімірича в політичній лояльності значної частини громадян України на чолі з Медведчуком, Бойком, Рабіновичем та Льовочкіним. Увесь покійний нині ЗаЖоп полюбляв травити улюблені байки Кремля, починаючи від наївного лубка на кшталт «дєди воєвалі», «безсмертний полк», «народи-братья» і завершуючи «втарим государствєнним», усілякими там прітєснєніями рускаязичних та «фашиствующім режимом в Кієвє».

Тут уже мовчимо про знаменитих кремлівських 5 млрд дол, які нібито пішли на фінансування п’ятої колони в Україні. Щось мені підказує, що на ці гроші не лише Віктор Медведчук звів собі декілька дач, але й з’явилося чимало маєтків у Західній Європі, зокрема – на улюбленому багатьма Кап-Ферра. Поки СБУ не проведе повноцінного розслідування, важко буде сказати, скільки конкретно мільярдів кремлівських доларів пішло на фінансування ОПЗЖ, але і без того варто констатувати всі ознаки колаборації цих партійців-депутатів з рашистським путінським режимом, більше того, наскільки відомо, вплив Москви на деяких екзотичних персонажів на кшталт Рабіновича не припиняється і до сьогодні. З таким кримінально-політичним кейсом не Верховна Рада повинна реєструвати нову депутатську групу, а правоохоронні органи – справи про колаборацію з ворогом.

Причому йдеться не лише про приховану співпрацю, але й відкриту роботу на рашистів. Фейкові мери, їхні заступники та інші гауляйтери путінського режиму знаходяться кураторами ФСБ у списках завербованих українців, і чомусь кожного разу спливає «жопа з ЗаЖопа».

«У Маріуполі колаборанти з ОПЗЖ корегували вогонь окупантів»…

«У Маріуполі за підтримки російських окупантів вибрали «мера» міста. Ним став державний зрадник із зобороненої проросійської партії «ОПЗЖ» Костянтин Іващенко».

«КВУ: представники ОПЗЖ щонайменше 50 разів співпрацювали з російськими окупантами».

Це лише декілька заголовків з новинної стрічки останніх днів, яка дає чітко зрозуміти: ОПЗЖ в значній своїй частині могла існувати як вертикаль ФСБ-Кремля з центром управління у Верховній Раді. Тому державі недостатньо примусово «закрити» оте політично-злочинне угрупування, треба щось робити з його учасниками, причому – згідно з умовами воєнного часу.

Якщо дистанціюватися від факту реінкарнації «зажопників», мусимо констатувати, наскільки нерішучою та непослідовною є держава в захистові державних інтересів. Даючи симпатикам Путіна та його посіпакам можливість на ребрендинг, ми даємо шанс на реінкарнацію путінської пропаганди на найвищому державному рівні. Особливо якщо згадати, що Рабіновича-Медведчука з Бойком-Льовочкіним, за твердженням ЗМІ, поєднав узами політичного шлюбу саме Путін.