На перемовинах у березні 2022 року РФ пропонувала Україні умови капітуляції

Проєкт під назвою «Договір про врегулювання ситуації в Україні та нейтралітет України», датований 7 березня 2022 року, був запропонований Москвою українській делегації 7 березня 2022 року під час третього раунду переговорів в Біловезькій пущі в Білорусі. Його умови означали капітуляцію України.

Про це пише в своїй публікації «Радіо Свобода«, аналізуючи проєкт, отриманий від українського джерела, знайомого з перебігом переговорів.

Як зазначається, на початку переговорів, які розпочалися через кілька днів після того, як російська армія пішла в наступ, Росія запропонувала договір, односторонні умови якого означали капітуляцію Києва.

«Якби українська влада пішла на ці умови, то це б перетворило Україну на маріонеткове утворення, з фіктивним нейтральним статусом, із крихітною беззубою армією, без захисту з боку держав НАТО та без шансів відновити контроль над Кримом чи Донбасом, довелося б визнати незалежність Донецької і Луганської області в цілому, а також великих територій, які на той час ще були під контролем Києва», — йдеться у публікації.

Початок перемовин

Видання нагадує, що деякі раунди переговорів проходили за одним столом при фізичній присутності представників сторін, а інші — онлайн.

Українська делегація на чолі з лідером фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давидом Арахамією приїхала до Польщі, а звідти перелетіла гелікоптером до резиденції очільника Білорусі Олександра Лукашенка «Лясковичі» неподалік польсько-білоруського кордону. Там українські переговорники зустрілися з російськими делегатами на чолі із помічником Путіна Володимиром Мединським.

Процес завмер наприкінці квітня, оскільки сторони сперечалися щодо основних положень проєкту договору, а російські війська відступили з півночі України після того, як не змогли захопити столицю чи змусити Україну капітулювати.

Також відкрилися факти звірств, вчинених російськими солдатами в Бучі.

Що пропонувала Україні РФ?

Російська пропозиція пропонувала умови нейтралітету України.

У документі за березень 2022 року — шість сторінок основного договору та чотири сторінки додатків. Вісімнадцять статей охоплюють різні сфери: параметри нейтралітету України (військові та міжнародні зобов’язання), питання кордонів, гуманітарні питання (мова, релігія, історія), а також зняття санкцій з Росії.

• Проєкт передбачав, щоб Україна скоротила свою армію до 50 000 осіб, включаючи півтори тисячі офіцерського складу (це вп’ятеро менше, ніж Україна мала до 2022 року). Якби це бажання здійснилося, в України залишилося б лише чотири кораблі, 55 вертольотів та 300 танків. Станом на 2022 рік це було менше за армію сусідньої Білорусі (у якій на той час проживало майже вп’ятеро менше осіб, ніж в Україні).
• Україні пропонували «не розробляти, не виробляти, не купувати та не розміщувати на своїй території ракетні озброєння будь-яких видів базування з дальністю стрілянини понад 250 км». Саме таку відстань, наприклад, відокремлює Кримський міст від контрольованого Україною Гуляйполя, розташованого неподалік лінії фронту. Більше того, Росія залишала за собою право в майбутньому забороняти Україні «будь-які інші види озброєння, які можуть бути розроблені в результаті наукових досліджень».
• У планах Росії Україна мала «визнати незалежність так званих Донецької та Луганської «республік» — причому в межах адміністративних областей України (станом на 24 лютого 2022 року Росія контролювала лише частину цих областей і не завоювала їх повністю і тепер, наприкінці 2024 року).
• Автори російського документа вважали, що саме Україна має взяти на себе витрати на відновлення інфраструктури Донбасу, зруйнованої з 2014 року.
• Росія також вимагала скасування всіх санкцій – як українських, так і міжнародних – та відкликання всіх міжнародних позовів, поданих з 2014 року.
• На додаток до цього Росія наполягала на надання російській мові статусу державної та відновлення всіх майнових прав Української православної церкви (Московського патріархату).
• Нарешті, автори проєкту вимагали «скасувати і більше не вводити будь-які заборони символіки, що асоціюється у державах із перемогою над нацизмом», тобто фактично знову легалізувати в Україні радянські та комуністичні символи. До документа додано перелік українських законів, які автори назвали прикладами «нацифікації та героїзації нацизму». Примітно, що під цю категорію потрапили закони «Про увічнення перемоги над нацизмом» та «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму».

«Угода залишила б Україну дуже вразливою, оскільки російські війська залишалися б на місці, а Київ не мав би можливості захищатися чи шукати підтримки безпеки з боку Заходу. Києву довелося б платити за відновлення Донбасу», — йдеться у публікації.

Як змінювалися домовленості?

Документи з наступних етапів переговорів, включаючи проєкти договорів від 17 березня та 15 квітня, опубліковані The New York Times на початку цього року, показують, що сторони зблизилися з деяких питань у ході переговорів – у той час, коли Україна відбивала сили Москви на півночі.

Наприклад, статус Криму залишили б для майбутніх переговорів, а російські вимоги щодо змін у законодавстві щодо мов та гострих історичних суперечок відійшли б на задній план. Важливо те, що сторони обговорювали гарантії безпеки для України, які включали б західні країни, хоча те, як вони працюватимуть, було головним яблуком розбрату.

Згідно з останньою версією договору, українська та російська делегації все ще розходилися у думках щодо чисельності української армії. Україна наполягала на 250 тисячах військовослужбовців (приблизно стільки було до повномасштабного вторгнення), тоді як Росія пропонувала обмежитися 85 тисячами.

Під час переговорів іноді виникали свідомо нездійсненні умови. Одного разу росіяни намагалися включити до проєкту договору вимогу, щоб Україна відновила постачання води до Криму (українська влада перекрила Північно-Кримський водоканал ще у 2014 році), розповідає знайоме з перебігом переговорів джерело «Системи».

Від цієї ідеї відмовилися самі російські переговорники: адже в такому разі Росія, яка контролювала територію навколо каналу, мала б покинути її, щоб Україна могла «повернути воду до Криму».

Як зазначається, Росія вимагала, щоб українські війська склали зброю та повернулися до казарм. У відповідь українська сторона висунула симетричну вимогу: російські війська мають скласти зброю та повернутися до пунктів постійної дислокації.

Помічник очільник Росії Володимир Мединський, який прочитав цю пропозицію, був неабияк здивований, розповідає один із учасників переговорів:

«Він сказав, таке відчуття, нібито це українські війська стоять на Красній площі, а російські повинні викинути білий прапор із Кремля. Йому відповіли: «Ми просто просимо від вас те саме, що просите від нас ви».

Наступні проєкти все ще включали деякі ключові вимоги Росії, такі як постійна заборона на членство України в НАТО, чого не готові прийняти ні Київ, ані західний альянс. НАТО неодноразово заявляв, що Україна зрештою приєднається, і президент Володимир Зеленський домагався швидкого запрошення в рамках «плану перемоги», який він представив українцям і прихильникам країни за кордоном останніми тижнями.

Ірина Дашківська 

P.S.Підрозділ розслідувань радіо Свобода оприлюднив текст «Стамбульських угод», який нібито парафувала Україна у березні 2022 року.

Чисельність ЗСУ — 50 тис, з яких офіцерів — не більше 1,5 тис.  Сухопутні війська — 35 тис і не більше 300 танків.

Люди, які це підписали від України, були призначені в склад делегації президентом Зеленським, який після такого немає жодного морального права щось варнякати про Мінські угоди, що без будь-яких обмежень зупинили війну.

На відміну від них Стамбульські угоди війни не зупинили, але пообіцяли фактично капітуляцію і роззброєння.

====

Так, це абсолютно автентичні документи з 29 березня 2022 року, які більш-менш задовільнили Zеленського та його групу-зрадників-переговорників. Так задовільнили, що він через тиждень (уже весь світ побачив жахіття Бучі!!!) видав указ №211/2022 про уповноваженння на підготовку до підписання з рф угоди про гарантії безпеки — єдної, яку, на відміну від цих чверть сотні меморандумів, готували серйозно і саме, як угоду.

Для справедливості добавлю, що на цьому додатку пропозиція від кремляді. Загалом, делегація Арахамії не дуже комизилася, погодила більшість із запропонованого рашею. Але таке скорочення назвали травмуючим. Ні, вони не тривожилися, що після такої демілітаризації путін дійсно втілить свою мрію про 2-3 дня. Та їм то було пофіг. Головним аргументом стало, що доведеться звільняти з армії забагато контрактників, а за умовами договору це викличе судові позови й напруження. І все. А що просили укрзрадники? Йшлося про дещо більшу чисельність — ніби десь про 180 тисяч усього складу ЗСУ.

А тепер перенесіться в сьогоднішній день. У нас у ЗСУ далеко за мільйон усього. І всі ці ж та інші зрадники верещать, що якщо за два місяці не мобілізуємо ще 200 тисяч, то негайно капітулюємо (пряма цитата Масі Найєма). А Костенко каже про потребу ще в пів мільйона. Тобто, сумарно без півтора мільйона воювати не зможемо й капітулюємо, а з 50 чи 100 тисяч (домовилися б десь по середині) — це архі-пабєдіщє Zеленського??? Скільки днів чи годин після такої демілітаризації зейла й пуйла Україна б вистояла? Це було настільки дико, що прем’єр Борис Джонсон ризикнув примчати в ще майже блокадний Київ це зупиняти.

І ці зелені покидьки ще роти відкривають на Мінські Домовленості, які були сформовані, щоб повернути Україні окуповані території (так, саме це в них і записано! Нехай і під торги з рашею). А Стамбульська змова була виключно про створення умов для майбутньої швидкої повної окупації України. З наскоку не вийшло, попросили Vоvу прибрати перешкоди, найперше — ЗСУ… Якби їм це вдалося протягнути, нас би окупували ще десь до осені 2022 року й у кожному населеному пункті була б своя Буча чи Ізюм…

Ще нагадаю, що члени делегації, які погодили цю зраду, всі призначені й уповноважені саме на такі рішення персонально Zеленським. Голова — Арахамія, нині лідер президентської фракції в Раді. Подоляк — радник і політтехнолог Zеленського. Рєзніков — його ж екс-міністр оборони. Умеров його нинішній міністр оборони. Точицький — його нинішній міністр пропаганди. Ще зрадник і співавтор ущербного Будапештського Меморандуму (де не передбачено гарантій для України!) О.Чалий. Додатково пару вже неактуальних ексів. Один з них — Малюська, вже після тієї афери реально зрозумів, яка зрада готувалася і його ім’я в неї записане, тому надалі під дурочку косити почав…

І ще трошки до попередніх матеріалів. Це стосовно тієї дикої зради, яку готували в березні-квітні під прямим патронатом пуйла і зейла — про Стамбульську змову. Вона мала основне завдання усунути нездоланні перешкоди, через які путіну не вдалося з наскоку захопити Україну. Цією перешкодою були ЗСУ. Вище йшлося про автентичний документ і плани в Zе щодо його допрацювання. Так, це все справді тоді відбувалося. Хоча нормальній людині навіть щось подібне уявити важко. Але це все публічно звучало й підтверджено, тому освіжити в пам’яті не важко.

А тепер про те, що насправді затерлося. Я давніше шукав у себе якісь матеріали про реального зрадника, ярого захисника московської церкви, навідника, який призвів до загибелі наших новобранців, нинішнього аграрного міністра, а тоді голови Рівенської ОВА Віталія Коваля. Він саме тоді реально навів ракетний удар на центр, де під Сарнами готували мобілізованих! Пробігся по тодішніх датах у нього та й ще щось заскрінив. А зараз під руку доречно попалося.

Отже, це його пересилання з каналу Zеленського за 19 березня 2022 року. Ворог під Києвом, ЗСУ й добровольці його стримують та винищують, ДБР та інша жандармерія проти захисників саме за це відкриває карні провадження… Забули? Згадайте генерала Кривоносв, Тетяну Чорновол та Сергія Пашинського, багатьох інших, пригадайте, як керівник зеленого Укроборонпрому Гусєв викрадав і допитував керівника КБ Промінь, щоб взнати, до яких підрозділів повезли «Стугни» й «Корсари», які мали успішно розбомбити… Невже все це забули? Це саме ті дні.

А тепер згадайте Zеленського. У нас якось усі тоді так повірили, що він очистився, так оте «неначасібоневтік» усіх охопило, що вірити у злі наміри просто відмовлялися. Я пригадую, як мені саме в ті дні березня на 5 каналі ведуча бувально відрізала на мої сумніви: «Та ви що! Це ж такі страшні трагедії, такий катарсис пройшов, що ніколи більше того, що раніше, не зможе бути!» Саме так.

І тут Zе із своїм повідомленням, це ж було й у відосіку. Про переговори. Ні, це не було секретом. Про вояжі групи Арахамії со товаріщі: Подляк, Рєзніков, Умеров, Точицький, був з ними ще один, якого СБУ тоді пристрела за диверсійну діяльність, про їхні зальоти до Білорусі ми всі чудово знали. Нам цим нахвалялися. Але ж ніхто не казав про те, яку там зраду кували. От і цей виступ Zе тоді промайнув, як тривіальний проміжний під саме ті переговори.

А тепер до суті. Саме під кінець другої декади березня, в ці самі дні, було сформульовано основні принципи капітуляції України й пішли погодження конкретних положень, зокрема й про демілітаризацію. І Zе отут так хтиво й фальшиво рекламує й пробує виставити в позитиві ту зраду, яка за нетривалий час мала перетворити всю Україну на суцільну Бучу… От не треба цього ніколи забувати!

Чорновіл