Медведчук зібрався на війну

Вчорашня поява Віктора Медведчука у офісі Генерального прокурора України продемонструвала, що головний лобіст російських інтересів у нашій країні зовсім не збирається ховатися від правоохоронних органів і сприймає підозру у державній зраді, яку підписала Ірина Венедиктова, як виклик і політичний шанс

Допускаю, що у владі могли думати, що інформація про підозру змусить Медведчука негайно сховатися у Росії. Таким чином, буде продемонстровано, як команда Зеленського бореться із проросійськими силами і одночасно зникне сам «фактор Медведчука». Колишній глава адміністрації президента перетвориться просто на невдаху-емігранта, не першого і, думаю, не останнього в українській політичній історії.

Але для того, щоб так думати, потрібно не розуміти Медведчука і таких, як Медведчук. Проросійський політик живе у своїй власній реальності. Політична боротьба — його стихія. Можна ненавидіти Медведчука, але не можна не помічати цієї пристрасті до боротьби.

До того ж у Медведчука і вибору немає. Йому потрібна підтримка Кремля. А Володимир Путін любить саме таких. Колишній президент Вірменії Роберт Кочарян після початку судового переслідування теж нікуди не поїхав, переміщався з в’язниці додому і назад — і при цьому міг розраховувати на підтримку з Кремля. А якби Кочарян виїхав з Єревану, про нього забули б наступного дня і тільки іноді запрошували б на пропагандистські телеефіри. А, може, і не запрошували б. Януковича ж не кличуть.

Кажуть, що Зеленському є вигідною боротьба з Медведчуком. Медведчуку вона теж є вигідною. Завдяки тому, що з проросійських політиків б’ють саме по ньому — а не по Бойку, по Льовочкіну, по Вілкулу і так далі — саме Медведчук стає головною фігурою для всього проросійського електорату, а його конкуренти перетворюються на маргіналів. Тепер Медведчук може думати не тільки про висування на посаду президента. Він може думати про те, кого рекомендувати на посаду президента від проросійського табору — і з його рекомендацією погодяться у Кремлі і будуть змушені змиритися в самому таборі прихильників Кремля. Тобто Медведчук може займатися тим, чим він вже успішно займався на початку тисячоліття.

Боротьба Зеленського з Медведчуком є вигідною і для Путіна. Російський президент тепер може говорити про «політичні репресії» в Україні. І будь-які його нові агресивні дії проти нашої країни стануть не просто актами агресії, а й «сигналами» Зеленському, методом силового виховання українського президента — не чіпай наших! І така роль захисника «друзів Росії», звичайно ж, збільшує популярність Путіна і у власній країні, і серед проросійського електорату тут.

Звичайно ж, все це не означає, що Медведчука не потрібно звинувачувати — потрібно і потрібно серйозно, а не з розрахунком на публіку. Але і те, що Росія буде діяти у відповідь і її дії можуть бути куди більш серйозними, ніж можуть уявляти собі в офісі президента, потрібно просто розуміти.

Той, хто б’є по проросійським силам, повинен бути здатний витримати потужний удар у відповідь.

Віталій Портніков