Хто, як і чому віддав Росії Чорноморський флот

Севастополь. 11 років тому.

Це фото я зробив 2 листопада 2011 року. Тоді я востаннє був у Севастополі.

Місто було обвішане андріївськими триколорами і білими прапорами з діагональними блакитними полосками. По вулицях бродили нетверезі російські морячки. Містяни, зачувши мою українську, ліниво відповідали: «А, ета у вас там, на Украінє».

В бухтах стояли кораблі окупантів. Екскурсовод (також не зовсім тверезий) промовив:

— Я вам покажу всю гордость нашєго флота, — і скерував катерок у бухти праворуч, де стояли російські кораблі.

— Які ж це наші, — відповів я йому, — наші ж з синьо-жовтими прапорами.

— Ааааааа. Украінскіє стаят там, — махнув він кудись далеко ліворуч.

Цю історію я згадую щоразу, коли чую про Севастополь. І думаю про те, як розвивалась би історія в Криму, якби на початку 90-их ми виперли до Новоросійська російський флот разом зі всіма військовими частинами, які його обслуговували. Чому цього не сталося знав лише Кравчук. Бо саме при ньому увесь поділ-розподіл-дерибан ЧФ почався. А завершився при Кучмі.

1995 року Кучма домовився з Єльциним про наступний розподіл чорноморського флоту: 18,3% кораблів передати до ВМС України, а 81,7% судів — росіянам.

Ще через два роки Кучма погодився на те, щоб російський флот базувався в Криму до 2017 року.

2010 року Янукович підписав сумнозвісні харківські угоди, а парламент під натиском тодішнього президента ратифікував документи, відповідно до яких термін перебування ворожого флоту в Криму було пролонговано до 2042 року.

До речі, коли вже там буде оголошено підозру Герою України Володимиру Литвину і К за ратифікацію харківських угод?

Непогано було б разом із запуском дронів на Севастополь, запустити й Кучму з Литвином у СІЗО за державну зраду.

Сергій Руденко