Головний висновок 4 років війни: Україна здатна на успішне довготривале протистояння з Росією.
Росія остаточно втратила статус наддержави і перейшла в статус регіонального підшконарника. При чому її реальний вплив у світі уже менший за вплив навіть України.
В Росії почався розпад економіки. Вже не просто обвал чи криза. «Крізіс і стагнація» це російське ІПСО, яким вони маскують Катастрофу.
Просування ворога по 100 м на день. Це навіть не 1-а світова війна. Це стоячі фронти.
Залишилося лише 8 місяців до виборів в Конгрес. А там Трамп — кульгава качка. Республіканці отримають поразку. Усі проросійські дії Трампа отримають розслідування, а от на антиросійські він матиме повну підтримку.
Тому Путін пропонує Трампу хабар 12 трлн дол за зупинку війни.
Такий от поворот. Па плану.
Ще рік тому балаболили, як готові воювати 21 рік «як царь Пьотр», а уже як цар Пьотр, оточений під час Прутського походу 1711 року, пропонує візиру хабар за свою шкуру.
Та готовність платити це дуже добре. Поки готовність рускіх платити поширюється лише на великого білого бвану — на американців. Та тут головне начать, потім будуть готові заплатити і нам.
Потуги Трампа по примушенню України до капітуляції неприємні, але вже стратегічно провалилися. Він вже й сам давно все розуміє, імітує діяльність, війну закінчити вже не намагається. Ми б ще могли спробувати його покантувати на розворот в сторону допомоги нам. Та проблемами Трампа з педофілом Епштейном скористалися не ми, а Нетаньяху, втягнувши в свої тьорки з Іраном.
У нас є 90 млрд дол. Це і є яка-не яка гарантія безпеки України на 2 роки. В війні на виснаження важливо простояти довше на 1 секунду за супротивника.
Висновок з переговорних потуг простий.
Ми в березні 2022 не дали ослабленому путіну можливість заморозити війну і — звільнили Херсон з купою міст. А так погодилися б в 2022 році на мир, то зараз висів би дамоклів меч у вигляді російської армії над Одесою, російський флот досі затримував наші зерновози в рамках «зернової угоди», а херсонці по-троху ставали морлоками.
Вчергове доведено, що з західними чиновниками, політиками і бізнесменами — треба вміти працювати. Ілону Маску треба було не плювати в руку давача. Моральна правота, дружба і правильні челобитні дали нам StarLink, винахід на рівні винаходу папіруса. Це дало швидкість прийняття рішень на початку вторгнення проти неповоротких армад. А зараз на 5-й рік війни — черговий удар по ворожим яйцям з блокуванням старлінків оркам. Їх члєнєн вчив: «украдьом вєрьовку у капіталістов, на какой їх же й повєсім», а воно ось як вийшло.
Ударні дрони. Кількість вдалося перевести в якість. Російська армія і суспільство надірвалися. FPV здійснили революцію на полі бою, допомогли Україні врятуватися, коли в жовтні 2023 році ключовий союзник (США) зрадив нас і передав всю зброю в інтересах Ізраїля. Треба путіну оголошувати могілізацію, рятувати його зморщений зад. Що він і готує забороною ТГ.
Супутникова і електронна розвідка союзників працює в наших інтересах.
ШІ аналіз масиву добутої інформації — перспектива уже не завтра, а сьогодні, завдяки компаніям США.
Це технології, які дозволяють вирівняти потенціал сторін.
Нарешті початок ракетних ударів по стратегічній промисловості ворога — дає шанс побити одну з двох ключових переваг супротивника: ракетний террор тилів.
Наші поки нереалізовані можливості
1) Удари по російському морському експорту поки не вийшли на достатні масштаби. Але морська блокада, нафтове ембарго, венесуельська нафта на ринку, тиск США на Індію — це все те, що має робити Рейган, щоб розвалити СССР. Бензоколонка вже обмежує видобуток нафти нижче квоти від ОПЕК+, а дисконти на Юралс найбільші з 2023 року. Потримати поточний рівень доходів рашки впродовж року. І подивимося, чи запропонують уже не 12, а 20 трлн дол?
2) Ракетна програма починає працювати лише на 5-й рік вторгнення. Перший український удар по виробництву балістичних ракет. Такі удари здатні надовго зупиняти технологічні ланцюжки діри під ембарго технологій. Наступний удар має бути по одному виробництву ракет до ППО — буде стратегічний ефект, як і перемога над ЧФ РФ в Чорному морі.
3) Ми не поставили на крило нову авіацію. У нас є нові літаки Ф-16. Вони непогано стали працювати в режимі ППО. Але авіації взірця хоча б Ізраїля в нас немає. 42 F-16 мало. Немає SAAB ДРЛВ від Швеції, далекобійних ракет повітря-повітря MBDA Meteor хоча б 200 км, які б надійно відігнали російські винищувачі і КАБи від наших військ. Не налагоджене виробництво власних авіабомб — в великих кількостях, тисячами і десятками тисяч, щоб доламати російську армію.
• Площа Швейцарії — 41 тис кв км. Площа окупованого Півдня України — 37 тис кв км. Ми втратили за тиждень територію розміром з Швейцарію. При цьому за весь період 2023-2026 росія окупувала лише 1% нашої території. ЗСУ були здатні ту територію тримати. Ось наглядна ціна помилок, за які ми платимо.
• Встановлення диктатури криміналітету. Банда з великої дороги, яка стала владою в 2019, остаточно відмовилася бути патріотичними корсарами, а вирішила бути мародерами і дєлать ноги. Зараз ми в ситуації, коли мародерство стало тотальним, друзі президента розкрадають навіть захист енергетики під час бомбардувань, а потім тікають в Ізраїль. 100% наша поразка за 4 роки.
Історія — сувора вчителька. Вона повторює уроки доти, доки їх не засвоюють. Схоже, світ так і не засвоїв уроків ХХ століття. Ми знову бачимо те, що здавалося давно похованим під уламками воєн і тоталітаризмів. Багато років про війну і воєнні злочини упевнено казали «ніколи знову». Але знов настало знову.
Саме тому так важливо правильно називати і правильно розуміти те, що відбувається сьогодні.
19 лютого 2014 — дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути.
Натомість 24 лютого чуємо звідусіль про «початок війни» чотири роки тому. Рахують дні повномасштабного вторгнення. Проте це не просто неточність у хронології. Це хибна оптика. А хибна оптика у війні може коштувати дуже дорого.
Розуміння війни — це ресурс. Воно визначає, де ми перебуваємо, куди рухаємося і якою може бути перемога.
Наполеон стверджував, що для перемоги потрібні три речі: гроші, гроші і ще раз гроші. Попри всю його геніальність, свою головну війну він програв і завершив життя у вигнанні. Отже, грошей недостатньо. Є інші ресурси. Один із ключових — це сенс.
Сьогодні саме сенс є об’єктом системної атаки.
В Україні дедалі частіше звучить формула: «треба припиняти це все». Навіть слово «війна» інколи уникають. Як саме «припиняти» — не пояснюють. Але сам імператив «припинити» поступово витісняє питання «за що ми воюємо». І це вже підрив.
Ми бачимо атаку на сенс із боку Росії. Нам пояснюють, що війни могло б не бути, якби Україна поступилася Кримом, Донбасом чи ще якимись територіями. Це маніпуляція. Бо мета Росії — не території як такі. Її мета — знищення України як незалежної держави.
Ми бачимо й іншу атаку — з боку частини західних політиків, які називають цю війну «безглуздою» або такою, де «незрозуміло, за що гинуть люди». Коли війну позбавляють сенсу, її легше запропонувати «завершити» за рахунок того, хто обороняється.
Тому для нас принципово важливо не втратити рамку.
Нам вдалося закріпити в законодавстві правильну назву — Війна за Незалежність України. Це не просто формула. Це сенсова конструкція.
Вона пояснює, за що воюємо ми — за незалежність.
І пояснює, за що воює ворог — за те, щоб цієї незалежності не було.
Без цього розуміння легко заблукати в переговорах або в їх імітації. Почати вірити, що якщо відмовитися від ще однієї території, війна зупиниться. Але історія — і давня, і новітня — показує: поступки в загарбницькій війні не задовольняють імперію. Вони лише підтверджують її правоту в очах самої себе.
Визначення «війна за Незалежність України» вписує нашу боротьбу в ширший контекст антиколоніальних процесів. І це принципово важливо для комунікації зі світом — особливо з країнами глобального Півдня. Там добре розуміють мову антиколоніалізму, але часто не розуміють України. Там Україну іноді подають як «проксі Заходу», а Росію — як силу, що протистоїть «старим імперіям». Це хибна картина. І частково — наслідок наших власних комунікаційних прогалин.
Ми маємо чітко пояснювати: існування України як незалежної держави — це не лише питання українців. Це питання світового порядку.
Падіння України означатиме руйнування принципів, на яких будувався світ після минулої світової війни: непорушності кордонів, права народів на власну державу, пріоритету міжнародного права над правом сили.
Україна стала незалежною не випадково. Вона реалізувала себе як держава в умовах світу, який домовився про правила: про непорушність кордонів, про право національних держав на існування, про права людини.
Тому коли ми говоримо про Війну за Незалежність України, ми маємо розуміти: йдеться не лише про захист території. Йдеться про захист принципу незалежності як такого.
І саме з цього розуміння має виходити наша позиція — всередині країни і назовні. У публічних виступах і на міжнародних переговорах.
Бо без незалежності все інше — компроміси, формули, гарантії — втрачає сенс.