Учора обговорювали з Микола Княжицький цей геніальний пасаж Янелоха в інтерв‘ю зарубіжним ЗМІ: «Але що повинно бути спочатку, коли ми говоримо про повагу? У мене двоє дітей. Скажімо, немовля, мала дитина ще в «памперсі». Чому? Тому що вона, на жаль, не розуміє, коли, вибачте, хочеш, то спочатку треба зняти штани, а потім сходити. А не навпаки. Але ми з Росією вже дорослі. Ми розуміємо, що за чим повинні робити. Тому коли говорять про церкву чи про мову, я думаю: у нас війна. Давайте вирішимо питання – що спочатку? Є конкретика: закінчимо війну, хочемо налагодити відносини. Скільки можна? Це ж покоління будуть (страждати. – Ред.). Хочуть вони чи не хочуть – це вже потім. Ось про що розмова».
І однозначно прийшли до висновку, що воно лише зовні нагадує марення хворої людини. Насправді ж містить дуже чіткий месидж: ми готові поступитися суверенітетом, точніше, мовою й церквою, якщо Путін припинить бойові дії. Як бачите, тут відсутній ще один елемент відомої тріади — армія. Але враховуючи, що там коїться з ДЕржоборонзамовленням, реформами, ставленням до війська як такого, зрозуміло, що армію здали по-тихому й без усяких декларацій. І тут стає нарешті по-справжньому зрозумілою тупа й абсолютно не результативна активність Янелоха на НАТОвському напрямі останні тижні. Він цим просто шантажує Путіна, мовляв, не вирішиш зі мною питання припинення бойових дій, не подаруєш мені мені лаврів миротворця — піду до американців.
Тобто, не НАТО, не захист країни і не належність до цивілізованого світу його цікавить, а увага Путіна.
А я, ідіот, уже зібрався, було, заспокоюватися, що він країну не здасть.
П.С. Ну, і дурні атаки на закон про мову, погодьтеся, стають зрозумілішими, і підкреслена повага до чекістської церкви.