Давайте поговоримо про європейську систему ПРО Freyja і про антибалістику взагалі.
Народ злий і роздратований через ворожу балістику і через патякання про 2-3 нєдєлі (максімум), а тому патякання про українську ПРО від Штілермана зустрічає інерція за бездарно злиту Зеленським ракетну програму і за участь в цій ідеї дружків Зеленського.
І це правильно. Президент має відповідати за помилки.
Але щоб не заповнювати вакуум інформації домислами, магічним мисленням і не падати на поширювані ворогом слухи, давайте розбиратися.
Тема секретна, даних в відкритому доступі мало, але навіть тут можна вичленити важливі речі.
Навіть у себе в коментах не раз бачив: «ахаха, ми робили міжконтинентальні ракети, а недолугий ЗЕ не може зробити антибалістичну ракету на вечір!».
Виявляється треба пояснювати ази.
Сам я багато писав про зірвану ракетну програму. Але заради правди: саме збиття балістичних ракет ніколи не було частиною ракетної програми.
По-перше, Україна ніколи самотужки не розробляла Р-36М. Це був продукт кооперації.
По-друге, МБР це не антибалістична ракета, це дві різні історії.
Балістична ракета, має «просто» згори влетіти в статичну ціль на ХУ-площині. Це зовсім не те, що має зробити антибалістична ракета.
Ракета-перехоплювач має влучити не в поверхню планети, а перехопити рухому ціль у небі, яка є супер-швидкісною, в тисячу разів меншою за цех заводу чи аеродром, перехоплювач має зробити це на вдвічі вищій швидкості ніж працює балістична ракета (сумарні швидкості при зустрічних курсах від 4000+ м/с). До того ж антибалістична система має навестися на ціль у значно складніших умовах: в 3д просторі (в небі), де на термінальній стадії ГСН скажімо важко прив’язатися до орієнтира на місцевості.
Антибалістика це повністю інша інженерна задача.
Як: вистрілити з гвинтівки vs кулю випущену з гвинтівки збити із іншої гвинтівки.
Тому тут треба зафіксувати: ми це не вміємо. Бо ми це ніколи не робили.
Окрема справа — спосіб ураження.
Цю тему використовують, щоб довести, що «проект Фрея — фейк, бо хіт-ту-кілл американці робили 20 років».
Так, ми це зробити нездатні.
Але тут є ряд нюансів.
Одна справа — влучити в ціль хмарою осколків (саме цей варіант оголошено ФайрПоінтом, як найближча мета), зовсім інша — влучити ракетою в ракету (РАС-3).
І виявилося нетривіальне питання, який спосіб краще.
В першому випадку треба зробити хмару осколків (скажімо, контрольовану форму типу торуса з умовним радіусом 10-100 м), і цим диском зрізати корпус ворожої ракети.
Цим шляхом пішли всі у світі.
Зовсім інший шлях обрали американці з hit-to-kill в Петріот: влучити ракетою прямо в ракету. США вирішили ключову проблему антибалістичних систем: «зруйнували корпус ворожої ракети, але незруйнована БЧ впала і вибухнула».
Але раптом в 2026 році з hit-to-kill виявилося, що попри неймовірну ефективність проект неефективний.
Антибалістика — це не лише ракета. Це весь комплекс, який включає, що важливо, виробництво і потенціал масштабування цього виробництва.
А затрати технологічних ресурсів на можливість ракети вийти в район перехоплення замість 100-метрової сфери у сферу 0.5м, — зробили ракету надто складною.
Результат: РАС-3 — з 5 млн дол за пуск — виявився неефективним за двома параметрами: 1) непідйомно для економіки, 2) неможливо швидко наростити випуск.
Тому, коли Кім Чен Пу як раз винайшов спосіб швидко наростити випуск балістики з контрабандних деталей, навіть вся американська промисловість з техногігантами типу Боїнг, Локхед Мартін і Рейтеон разом зараз нездатні швидко побити козир навіть одного супротивника. Що робити, коли їх два — РФ і Іран?
Висновок: hit-to-kill, попри ряд наочних переваг, виявився сліпою кишкою еволюції.
Я б взагалі висловився, що стратегічно Україні не варто гнатися за способом hit-to-kill взагалі.
Винайдуть американці спосіб швидко масштабувати технологію — ок, до того Україні hit-to-kill варто лише закупляти.
І самі американці до речі в 2026 вирішили йти шляхом спрощення — в більш дешевій версії РАС-3 буде саме повітряний підрив, а не ракета-в-ракету.
Hit-to-kill працює для війн з відбиттям поодиноких штучних атак, а для війни у варіанті «масовані атаки дешевими ракетами» — ні.
Що Україні в перспективі треба, так це розробляти концепцію розумного спрямованого (конусоподібного) вибуху з БЧ у варіанті EFP-кільця.
В будь-якому разі, власні концепції — справа далекого майбутнього.
—-
А зараз про реальність.
У Парижі під час підписання паризької декларації щодо загальноєвропейської системи Фрея підтримано концепцію: беремо, що є на європейському ринку, збираємо як конструктор ЛЕГО, випробовуєм і пускаємо в велику серію.
Європа і Україна зобов’язані йти лише шляхами, які вже зараз ведуть до можливості мати ракети сотнями на місяць.
По суті Штілерман і Терех не конструктори ракет. Штілерман за освітою космолог, а за родом діяльності ушлий тіпок («візіонер»). Плюс непоганий організатор, який зумів зробити дешевші за інших далекобійні дрони, які влучають в ціль, і зумів масштабувати виробництво.
Якщо оцінити саму ідею (а на зв’язки з Міндічем чи інший бекграунд поки забити), то використати креслення по двигунам і ракеті від С-300 це абсолютно раціональна і правильна ідея. Ракета це лише засіб доставки БЧ. Їх треба багато. І винаходити велосипед ми не маємо права, коли вже є знання СССР під рукою.
Інший момент. Європа вже має власний проект антибалістичної ракет Aster 30 до франко-італійського SAMP/T. З одного боку дублюючий проект української Фреї це конкурент.
Але з іншої лише в планах вийти на 300 Aster/рік до 2028 року. І 300 шт це уже зараз недостатньо навіть на два місяці відбиття російських атак балістикою.
Саме обіцянка організувати кооперацію, в якій FirePoint може надати масовий засіб доставки, і визначила ключову перевагу України, при чому не просто нашу участь в ньому, а керуючу участь FirePoint.
Той факт, що Міндіч надав доступ до радянських архівів по С-300 чи хоч лічно Янукович — другорядне.
На цьому питанні спекулюють, але в розмові про Міндіча і архіви СССР важливе, що українська гнучкість уже дозволила увійти в спільний проект з Європою, і сподіватися на кооперацію, де європейська інженерна школа на гроші російських пенсіонерів зможе закрити ринкову потребу.
*Інше питання, що інтелектуальна власність в ракеті Штілермана належить народу України, а не Штілерману. Умовна NASA надає Ілону Маску доступ до патентів для розвитку і комерційного використання. Це фейк, що хтось щось подумає не так, що архіви дали Штілерману. Це цілком нормальна світова практика. Але держава зберігає право на роялті. І якщо Штілерман роздується до мільярдів доларів, а потім продасть компанію, то продасть він саме ІР України. Тому Україна має зберігати право на втручання і контроль за передачею технологій. А от саму ідею розробки дешевого перехоплювача будь-якими способами — підтримувати правильно і треба.
Щодо заявленої швидкості у варіанті на покращеному С-300 в 1500-2000 м/с — цього в принципі достатньо для перехоплення балістики типу Іскандер.
15 запусків нового двигуна — частину показали на відео.
На подібні випробування зазвичай запрошують воєнних аташе з посольств, щоб вони підтвердили своїм урядам, що це не «рога і копита». Саме так в свій час посольства допомогли Штілерману довести на випробуваннях перевагу масової нині конячки ФП-1.
Далі відбулася Паризька декларація, де до ідеї приєдналися десяток країн і великі європейські оборонні компанії. Це є індикатором того, що проект сприймається серйозно.
Сила Штілермана поки в цьому і є — в маркетингу. Він уміло скористався попитом і продав ідею. Ідею правильну, технічно можливу, плюс неможливо було придумати саму назву більш успішну ніж «Freyja». Скандинавська богиня ідеально лягла на сприйняття саме північної Європи, яка і підписалися в проект.
І тому, коли зазвичай домовленості про кооперацію такої кількості партнерів досягаються десятиліттями, Україна це зробила за місяці після оголошення ідеї.
І ось, де в усій цій справі — дійсно справжній успіх.
Робота з промисловою базою рівній американській — Німеччина, багата Норвегія, інженерна школа Нідерландів, Данії, інших. Це клондайк. Навіть, якщо Штілерман виявиться людиною-фейком, його інженерна задача відносно не складна: реверс-інжиніринг засобу доставки, покращення за рахунок нових технологій і масштабування.
А от — ключова складність — мізки і весь контур. Це б ми не винайшли ніколи.
І це в усій ідеї Фреї на європейських гігантах.
Інженерна школа одних лише Нідерландів це здатність вирішити промислову задачу планетарного масштабу. Літограф ASML для виробництва мікрочіпів не здатні були зробити більше ніхто в світі, навіть США.
Хто цікавився темою Twinscan, знає, що там нідерландська машина вистрілює у вакуумну камеру на швидкості 240+ км/год краплями розплавленого металу розміром 30 мікронів, і в кожну цю крапельку в польоті має влучити мікро-промінь лазера. При чому цей лазер має навестися, сенсори, мікроелектроніка, мають позиціонувати його, щоб влучити з конкретного, вивіреного боку, щоб контрольований спалах випаленої плазми випалив наномалюнок на поверхні кристала.
І цей процес має бути гарантовано повторюваний 50 000 разів на секунду.
Тобто інженерно-наукова школа Нідерландів з європейськими підрядниками вирішила задачу рівня космічної програми СССР, яка дала західній цивілізації глобальну перевагу перед всім світом — виробництво мікрочіпів.
ASML не приймає участі в Фреї.
Але літограф ASML мав підрядників.
Сенсори розробляв Thales. Thales же розробляв надскладні електронні системи і модулі керування живленням.
А тепер Thales — один із підписантів кооперації системи ПРО Freyja.
В Twinscan також головний виробник найважливішої та найдорожчої частини — вакуумних камер джерела світла EUV (де лазер стріляє в краплю олова) — VDL Groep. А друковані плати та мікроелектроніку, яка керує позиціонуванням кремнієвих пластин всередині літографа (те саме — з точністю до нанометра) створив інший підрядник — Neways Electronics.
Обидві компанії підрядники Thales — учасника Фреї.
Інший учасник проекту Фрея — Hensoldt — прямо пише на своєму сайті, що без них літографія нідерландської Twinscan не змогла б функціонувати. Саме німецька Hensoldt розробила систему, що забезпечує найвищу точність керування лазером, щоб кожен постріл безпомилково потрапляв в ціль.
А тепер Хенсольдт на своєму сайті пише, що допомагатиме безпомилково потрапляти в ціль уже проекту Фрея своїми радарами.
Ось справжня сила цього проекту — кооперація з таким промисловим потенціалом.
—
Тож.
Слабкі місця проекту Freyja:
• можливість надати саме масовий, а не штучний засіб доставки — поки не доведена,
• швидкість перспективної ракети на базі С-300 2000м/с достатня для перехоплення лише найнижчої балістики типу Іскандер,
• конкуренція за технологічні ресурси з франко-італійським SAMP/T — постачальники вузлів і модулів пересікаються, що потенційно може створити пляшкове горло навіть при наявності масових двигуна і корпуса,
• інтелектуальна власність народу України в приватних руках: добре для швидкого розвитку — незрозуміло, кому прибуток,
• де саме Freyja вирішує bottleneck і здешевшує перехоплювач незрозуміло, якщо умовно двигун + корпус = €200–300k, а ГСН і наземні системи наведення = той самий мільйон.
Сильні сторони:
• робимо не самі, а в кооперації з потужною промисловою базою ЄС + досвід і швидкість прийняття рішень України — одне це робить проект хоча б в теорії можливим (на відміну від мрій «зробити самим»),
• Hensoldt, Diehl, Saab і Kongsberg отримують стабільне контрактування на гроші російських пенсіонерів — в теорії вигідно співпрацювати з Україною,
• дешевий, масовий засіб доставки при способі ураження «вибух поруч» — абсолютно дозволяє зробити масовий перехоплювач (на відміну від hit-to-kill),
• всі фактори разом дозволяють хоча б сподіватися, що проект уже зараз не йде хибним шляхом і здатний побити козир путіна з балістикою хоча б в перспективні два роки. Умовний «свій проект від Луча» — не здатний. Бо треба не мала серія через 20 років, а величезна через 2.
Ну, а щоб не гадати, чітким маркером тут буде реальний контракт з боку Hensoldt, Diehl, Thales, коли стане ясно, що техногіганти Європи погодилися надати ці технології до системи. Слідкувати треба саме за контрактами. Щойно будуть контракти, а не лише меморандуми про взаєморозуміння, це означатиме успіх України масштабу вступу в ЄС.
Антибалістична ПРО — непідйомна задача для самої України. І вірити, що Україна могла б вирішити її в короткі строки самостійно, може лише наївна людина.
А от в кооперації з таким інженерним консорціумом як Thales, Hensoldt, Diehl Defence, Saab, Kongsberg Defence & Aerospace, Weibel, Leonardo, MBDA, Eurosam, Safran та Destinus, які є підписантами Паризької декларації — обігнати росію в короткі строки абсолютно реальна задача. При чому, якщо ми матимемо засіб відбиття балістики, а самі матимемо засіб нападу, це в довгу б’є російську цивілізацію.
Той, хто сумнівається, що Штілерман з Терех здатні зробити ПРО — правильно робить. Але трошки йде по фальшивому сліду, по якому його ведуть ворожі спецпідрозділи поширення слухів і скандалів, які завжди грають в області сірого.
Найскладніше в антибалістиці — не зібрати модулі і з’єднати вилки з розетками. Найскладніше це — розробити кожен окремий модуль системи. В часи СССР ракетна програма робилася кооперацією всіх республік. І рашка дуже б хотіла, щоб ми й далі винаходили велосипед, а потім просто пересварити нас і збити всі починання.
Тому це добре, що Штілерман з Міндічем не будуть виготовляти лінзи з германію. Їх із Зеленським ушлого «технічного генія» вистачило об’єднати компетенції Європи в спільному проекті.
Це головне.
=====
Майбутня система протиракетної оборони Freyja має поєднати український перехоплювач FP-7.X і пускові установки Fire Point із європейськими радарами, сенсорами, засобами наведення, захищеним зв’язком та командною системою.
Про це йдеться у статті Delo.ua «Ракети втричі дешевші за Patriot: хто профінансує для України європейську протиракетну програму Freyja«.
Головним архітектором та інтегратором Freyja виступає українська Fire Point. Компанія розробляє ракету FP-7.X, пускову установку та частину систем управління, тоді як європейські партнери мають забезпечити комплекс радарами, електронікою наведення та командно-штабними рішеннями.
«Ми зараз її допрацьовуємо. В інших є радари та інші критичні компоненти. Тому важливо справді об’єднати зусилля», — пояснював президент Володимир Зеленський.
Freyja будують як модульну систему
Freyja має працювати за принципом відкритої архітектури. Це означає, що країни-учасниці зможуть комбінувати сумісні компоненти різних виробників без необхідності повністю перебудовувати комплекс.
Наприклад, до системи потенційно можуть інтегрувати радари данської Weibel Scientific, шведської Saab або німецької Hensoldt.
Найбільш конкретною домовленістю наразі є меморандум Fire Point і Hensoldt. Він передбачає співпрацю у сфері радарів, зокрема TRML-4D, однак ще не є контрактом на закупівлю серійних комплексів.
Загалом до формування майбутньої архітектури Freyja вже залучали представників 12 оборонних компаній: Fire Point, Kongsberg, Thales, Safran, MBDA, Eurosam, Saab, Diehl Defence, Weibel Scientific, Hensoldt, Sener та Leonardo.
Україна контролюватиме ключову частину системи
Fire Point також пропонує, щоб вихідний код і протоколи управління контролювали самі учасники коаліції, а не один приватний виробник.
Такий підхід має зменшити залежність від конкретного постачальника програмного забезпечення, оновлень і компонентів та спростити подальшу модернізацію системи.
Водночас відкрита архітектура Freyja поки залишається концепцією майбутнього комплексу. Її ще потрібно підтвердити практичною інтеграцією радарів, командних систем і самого перехоплювача.
Перше випробування з перехопленням балістичної мішені очікується приблизно у липні 2027 року. До цього FP-7.X вже виконала керований маневрений політ, але повноцінного перехоплення балістичної цілі ще не проводила.
delo.ua