Франція має намір визнати Палестину як державу

Про це французький лідер написав у соцмережі Х.

За словами Макрона, нині нагальною потребою є припинення війни в Секторі Гази та порятунок цивільних.

«З огляду на історичну прихильність до справедливого і сталого миру на Близькому Сході, я вирішив, що Франція визнає державу Палестина. Мир можливий», – зазначив президент Франції.

«Французи хочуть миру на Близькому Сході. Саме ми, французи, разом з ізраїльтянами, палестинцями та нашими європейськими й міжнародними партнерами маємо продемонструвати, що це можливо», — наголосив Макрон.

Макрон також опублікував лист, який надіслав палестинському президентові Махмуду Аббасу щодо цього рішення.

Зробити урочисту заяву щодо цього він пообіцяв на Генеральній Асамблеї ООН у вересні.

======================================================================

Франція оголосила про намір визнати Палестину як державу у вересні 2025 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, що вже стало важливим політичним кроком. Це рішення, озвучене президентом Макроном, спрямоване на підтримку “справедливого і тривалого миру на Близькому Сході”. Визнання Палестини Францією, як однією з ключових країн ЄС, може посилити міжнародний тиск на Ізраїль щодо переговорів про створення палестинської держави за принципом “двох держав”. Це може підштовхнути інші європейські країни до аналогічних кроків, як це було після визнання Палестини Іспанією, Ірландією та Норвегією у травні 2024 року.

Визнання Палестини як держави ґрунтується на міжнародному праві, політичних рішеннях держав та історичних подіях, пов’язаних із ізраїльсько-палестинським конфліктом. Процес визнання має тривалу історію, яка сягає корінням XX століття, але активне визнання іншими країнами розпочалося з 1988 року.

Історія питання:

15 листопада 1988 року Організація визволення Палестини (ОВП) на чолі з Ясіром Арафатом проголосила незалежність Палестини на сесії Палестинської національної ради в Алжирі. Декларація базувалася на резолюціях ООН, зокрема:

— Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №181 (1947), яка передбачала створення двох держав — єврейської (Ізраїль) і арабської (Палестина) — на території Британського мандату в Палестині.

— Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №3236 (1974), яка підтвердила право палестинського народу на самовизначення та державність. Ця декларація стала юридичною основою для визнання Палестини іншими країнами, хоча на той час вона не контролювала чітко визначеної території.

Критерії державності за міжнародним правом:

— Згідно з Конвенцією Монтевідео 1933 року, держава повинна мати: постійне населення; визначену територію; уряд; здатність вступати у відносини з іншими державами. Палестина частково відповідає цим критеріям. Понад 5 мільйонів палестинців проживають на Західному березі, у Східному Єрусалимі та Секторі Гази. Палестина претендує на Західний берег, Східний Єрусалим і Сектор Гази в межах кордонів до 1967 року, але ці території частково або повністю контролюються Ізраїлем чи ХАМАС. Палестинська національна адміністрація (ПНА) виконує функції уряду на частині Західного берега, хоча її повноваження обмежені ізраїльським контролем. У Секторі Гази з 2007 року владу утримує ХАМАС, що створює політичний розкол. Палестина визнана 147 країнами і має дипломатичні представництва в багатьох державах. Отже, проблема полягає в тому, що через ізраїльську окупацію та розкол з ХАМАС Палестина не має повного суверенітету.

В 2012 році резолюція Генеральної Асамблеї ООН №67/19 надала Палестині статус держави-спостерігача, що не є повноправним членством, але підвищило її міжнародний статус. Визнання Палестини підтримується багатьма країнами Глобального Півдня, Лігою арабських держав, Організацією ісламського співробітництва та іншими міжнародними організаціями. Також важливу роль у визнанні Палестини відіграють політичні та гуманітарні мотиви. Багато країн визнають Палестину через солідарність із палестинським народом, який зазнає ізраїльської окупації з 1967 року (після Шестиденної війни). Визнання також розглядається як спосіб підтримати право палестинців на самовизначення та чинити тиск на Ізраїль для відновлення мирних переговорів.

В ЄС, якщо не брати до уваги колишні країни Варшавського договору, які визнали Палестину ще наприкінці 80-х років, остання хвиля визнання припадає на умовно останнє десятиліття – Швеція (2014 рік), Іспанія, Ірландія, Норвегія та Словенія (2024 рік). Очікується, що після офіційного визнання Францією про це заявлять як мінімум ще дві країни — Бельгія та Мальта.

Які наслідки матиме визнання Францією, однією із ключових країн ЄС, Палестинської держави? Звісно, це визнання символічне і прямих швидких наслідків не буде. Втім, стає дедалі зрозумілішим, що політика нинішнього уряду Ізраїлю перетворює цю країну на міжнародного ізгоя, що матиме далекосяжні наслідки. Очевидно, Ізраїль може й надалі ігнорувати ці сигнали, маючи США як свого надійного союзника, готового у будь-який час застосувати вето, але зміна громадської думки на Заході на тлі триваючих злочинів проти людяності в Газі стає все більш помітною. Причому ця зміна спостерігається також і в США. Так, за даними соціологічних опитувань з 2023 року зафіксовано зростання симпатій до палестинців, особливо серед демократів., молодих американців та меншин. За даними Gellup (лютий 2025 року) 46% американців висловлюють більшу симпатію до ізраїльтян, тоді як 33% підтримують палестинців. Це найнижчий рівень симпатії до Ізраїлю за останні роки, порівняно з 54% у 2024 році. Симпатія до палестинців зросла з 27% у 2024 році до 33%, що є історичним максимумом. Решта (21%) або симпатизують обом сторонам однаково, або не мають думки.

Отже, визнання Францією Палестини стане важливим символічним кроком, який може посилити міжнародну підтримку палестинської державності та тиск на Ізраїль. Однак без чіткого механізму реалізації принципу “двох держав”, цей крок навряд чи призведе до негайного завершення окупації.

Igor Semyvolos