Ефект Путіна

Хто сказав, що кращого? І взагалі — яка різниця? Не чіпайте мене, я поза політикою.

Вони не брали участі в майданах чи загалом громадсько-політичному житті країни. Бо це все рухи від зрозумілого, знайомого, хай навіть не найкращого, але передбачуваного, у незрозуміле, незнайоме, непевне.

Вони були проросійськими чи просовєтськими не через якийсь осмислений вибір, а за інерцією. Російська мова, попса Кіркорова, чи «іронія судьби» — це й так було до моменту, коли можна було обирати.

А коли з’явилася пропозиція з української чи світової культури, вони відмовилися не від неї, а від можливості вибирати.

Вони були проросійськими чи просовєтськими не через якийсь осмислений вибір, а за інерцією. Російська мова, попса Кіркорова, чи «іронія судьби» — це й так було до моменту, коли можна було обирати. А коли з’явилася пропозиція з української чи світової культури, вони відмовилися не від неї, а від можливості вибирати

Так само в політиці вони не терпіли виборів, бо доводилося обирати. Тому якщо голосували, то за владу (незалежно, хто її представляє), щоб потім, як завжди, лаяти її як чужу і погану. Тому, що у світі, де вони формувалися, влада ніколи не була і не могла бути своєю.

Війна, яка почалася 24 лютого (а для них вона почалася саме в цей день, бо все, що було з 2014 — це не з ними, не про них, це «політики понавигадували») зруйнувала їхній світ. Бо росіяни та білоруси, які були братами, виявилися катами.

Путін та Лукашенко з нормальних керівників («не те що наші»), яких вони поважали за «порядок» в цих країнах, раптом принесли звідти до нас не його, а хаос і розруху.

Війна змусила їх робити те, що вони найбільше не хотіли робити — вибирати:

— їхати чи лишатися;

— співпрацювати з окупантами чи чинити спротив;

— тікати у сховище чи забити на цю сирену.

Джерелом трансформацій стало не внутрішнє рішення, а зовнішня агресія. Їх нинішній проукраїнський вибір — це спосіб захистити свій світ від хаосу, який з війною приніс Путін

Щоденний вибір, від якого залежить не лише якість, але й тривалість життя. Все те, що за замовчуванням вважалося своїм (музика, фільми, герої минулого) виявилося чужим, бо його використовували незвані гості, і ворожим, бо вони вбивали, навіть тих, для кого «яка різниця», хто «поза політикою». Джерелом трансформацій стало не внутрішнє рішення, а зовнішня агресія. Їх нинішній проукраїнський вибір — це спосіб захистити свій світ від хаосу, який з війною приніс Путін. Тому вони з тих, хто на думку російського диктатора мав зустрічати його армію хлібом-сіллю, перетворилися в тих, хто чинить спротив і підтримують Україну.

Вони відкривають для себе її культуру, мову, історію. Приймають їх, стають українцями не лише за паспортом, але й за усвідомленим вибором.

Володимир В’ятрович, історик, народний депутат України.