Десятки похоронів щодня: як у РФ прощаються зі своїми вбитими солдатами

У Росію пішли каравани вантажу 200. Щодня у різних регіонах ховають десятки загиблих солдатів, які воювали на території України. Правдиву цифру втрат російське керівництво не називає.

Нерідко дані про загиблих приховують, їх можна дізнатися лише з регіональних ЗМІ чи в соцмережах. Найчастіше тіла своїх синів батьки отримують у закритих трунах, без точної дати та місця загибелі.

У російських соцмережах люди вже починають проклинати війну, розв’язану Путіним, жаліти молодих хлопців, котрі незрозуміло за що загинули. Щоправда, «армія» урапатріотів і ботів намагається погасити будь-яку розумну думку.

Труни йдуть, а цифри приховують

У Росію вже потоком ідуть труни з вантажем 200. Загиблих у перші дні війни російських військових, смерті яких відмовлялися визнавати в РФ і навіть не хотіли забирати тіла, почали ховати тільки в березні.

Про дату загибелі багато родичів навіть не знають. Росіяни обурювалися, що на війну відправили молодих недосвідчених хлопців, призовників. Наразі керівництво країни запевняє, що на території України у війні беруть участь лише контрактники.

Проте як видно з віку, багато контрактників ледве встигли підписати договір з армією.

У місцевих виданнях постійно з’являються повідомлення та репортажі з похорону російських військових, іноді йдеться про прощання відразу з кількома загиблими. Точних списків загиблих немає у відкритому доступі навіть у регіонах.

Про загибель повідомляють керівники місцевої влади, проводять показові прощання. Але найчастіше їх ховають без зайвої помпи.

Керівництво РФ продовжує ретельно приховувати дані. 2 березня там повідомили, що в Україні загинуло 498 військових. Але ця цифра надто занижена. За даними американської розвідки, які опублікувала газета The New York Times, втрати російської армії становлять близько 7 тисяч убитих. За даними МО України, ворожі втрати становлять 16 400 осіб.

СОБРівці з Володимира та Новосибірські солдати

У Володимирі 19 березня поховали відразу чотирьох підполковників Спеціального загону швидкого реагування (СОБР) – Іллю П’яткіна, Михайла Родіонова, Романа Рябова, Сергія Саватєєва. Верхівка владимирської Росгвардії була винищена ще 3 березня під Харковом.

20-річний Сергій Черепов із села Морозівка Карасуцького району Новосибірської області загинув 27 лютого, проте звістка про його смерть надійшла нещодавно. Сергія лише торік призвали до армії.

Про загибель 21-річного Сергія Соколова з Червоноозерського району тієї ж області повідомили 23 березня, а загинув він 16 березня. Коли загинув 21-річний Єгор Дмитрієв із села Шахти Тогучинського району, ніхто не знає. Повідомили про загибель 14 березня.

Костя Рижчинський із села Заковряжине Сузунського району загинув у перший день війни, йому було лише 22 роки. Про смерть повідомили днями. Данило Курін із селища Коливань був убитий 3 березня, поховали його 10 березня, йому було 22 роки.

Ярослав Пономаренко, 24 роки, похований 22 березня, коли загинув невідомо, родом із міста Іскітіма, закінчив вище командне училище.

Дата смерті 28-річного Андрія Шкулепова із села Болотне теж невідома, поховали його 17 березня. 30-річний Ігор С. з Новосибірська загинув у 20-х числах лютого.

Сергій Свиридов, 36 років, сержант, був знищений 26 лютого під Черніговим, похований 11 березня у селі Новий Шарап, у нього лишилося двоє дітей. 41-річний Олександр Ільїн із Юрге був убитий 1 березня неподалік міста Рудні на Чернігівщині, поховали його 15 березня. Залишилося четверо дітей.

44-річний Віктор Максимчук із Коливанського району загинув приблизно 6-7 березня під Маріуполем, а похований 16 березня.

У коментарях під повідомленнями про загибель росіян серед «патріотичних» дамочок, які називають усіх загиблих «героями», з’являються коментарі тих, хто проклинає цю війну.

«Співчуття рідним, але людину не повернеш. Будь проклята ця війна і ті, хто посилає дітей і батьків на цю війну, в якій переможець тільки той, у кого прибуток у кишенях», – пише Олексій Безродній з Новосибірська.

«І кому від цього легше? Може батькам загиблих дітей?» – пише Надія Красних.

«Шкода хлопця. Такий молодий. Ще пожити не встиг. Уже 15 тисяч загинуло таких хлопчаків і незрозуміло за що. Співчую батькам», – пише Ніна Кудрявцев із Новосибірська.

У Костромі 24 березня поховали одразу п’ятьох десантників, які загинули в Україні

У Красноярську попрощалися із 20-річним солдатом Владиславом Розумовим. Він тільки-но відслужив строкову службу і відразу уклав контракт. Як розповіли його друзі, на запитання «Навіщо ти це робиш, адже на тебе чекають удома?» він відповідав, що в армії добре платять.

Під час прощання чиновник Ленінського району Красноярського краю Микола Івченко «патріотично» заявив про загиблого: «Коли батьківщина забажала він віддав своє життя». Поки відомо про кількох загиблих жителів Красноярського краю, але, як пишуть у місцевій пресі, дані про них тільки збираються, офіційних списків немає.

Також повідомлялося ще про шістьох загиблих з Ленінградської області. У Волгоградській області в середині березня було відомо про 15 загиблих.

Усього ж за даними ВПС, вантаж 200 прибув щонайменше в 75 регіонів Росії.

Родичі мовчать

Більшість родичів загиблих мовчать про те, що сталося з їхніми синами, чоловіками, братами. Практично ніхто з близьких не звертається до громадської організації «Товариство солдатських матерів». Ніхто не обурюється. Чиновники зазвичай перетворюють прощання із загиблими на «патріотичний захід». Вони кажуть, що ці хлопці були віддані батьківщині, загинули за неї.

А тіла загиблих усе продовжують і продовжують надходити до Білорусі та Криму. Там уже давно переповнені пораненими шпиталі, не вистачає моргів, працюють мобільні крематорії.

Марина Петік

Партія безногих рашистів — керівництво дякує що «не подкачали», а також бажає «виздороветь і стать на ноги»

Мразоти обстрілювали з мінометів житлові райони Харкова

Тепер більше не будуть