Дед Мороз – сказочный персонаж советской пропаганды
В январе 1937 года Дед Мороз приветствовал гостей на новогоднем празднике в московском Доме Союзов. В самый разгар репрессий специальная «методичка» с детально прописанным сценарием ввела веселого старика с белой бородой в красной шубе и с подарками на новогодние праздники в советских детсадах и школах, трудовых и профсоюзных коллективах.
Впервые после того, как коммунисты отменили Рождество в 1928 году, украшенная зимняя елка вернулась в столицу Украины Харьков в 1935 году. Тогда дети славили советского партийного деятеля Павла Постышева, который принес им елку. А в январе 1937 года Дед Мороз приветствовал гостей на новогоднем празднике в московском Доме Союзов. В самый разгар репрессий специальная «методичка» с детально прописанным сценарием ввела веселого старика с белой бородой в красной шубе и с подарками на новогодние праздники в советских детсадах и школах, трудовых и профсоюзных коллективах.
Давно нет Советского Союза, забыты или отвергнуты тогдашние реальные и пропагандистские, и сказочные герои – а Дед Мороз продолжает работать в Украине, уже и на Новый год, и на Рождество, которое вернулось к праздничному календарю.
Почтовая советская марка 1990 года с изображением Деда Мороза, приуроченная к Новому году, 1991-му, после которого СССР прекратил свое существование
«Дід Мороз пішов у ліс та ялинку нам приніс», – поют в современной украинской песне. А под елку принес подарки, в основном рассчитаные на детей. Взрослым же белобородый старик предлагает шоу с участием своей спутницы и помощницы Снегурочки. Различные агентства по организации праздников предлагают за часовые посещение Деда Мороза более тысячи гривен, а визит со Снегурочкой обойдется дороже.
Образ Деда Мороза никогда не был однозначным, достоверных данных о его происхождении нет. У древних славян он является человеческим олицетворением мороза
Между тем этнографы напоминают, что персонаж, очень похожий на Деда Мороза, фигурирует в славянской мифологии. При этом народы, страдавшие от зимней стужи, считали его злодеем.
«Образ Деда Мороза никогда не был однозначным, достоверных данных о его происхождении у нас нет. У древних славян он является человеческим олицетворением мороза – зимней стихии: пожилой человек с длинной белой бородой, тепло одет. А характер у того старика был тяжелый, если что-то не нравилось, то он посылал на людей холода, ледяные ветры и метели. Наши предки представляли повелителя мороза великаном с ледяным сердцем: он забирал непослушных детей в лес и отдавал голодным волкам», – отмечают исследователи.
Дед Мороз – «повелитель зимы» – появился в Российской империи задолго до прихода к власти большевиков и периода сталинизма: светская интеллигенция начала отмечать Новый год (вместе с Рождеством) с елкой и с Дедом Морозом в конце девятнадцатого столетия. Как говорит исследователь истории Украины, публицист Сергей Грабовский, это не было общей тенденцией, но такая традиция празднования цикла зимних праздников имела место во многих городах и регионах империи.
В кругах украинской интеллигенции начал появляться Святой Николай. Затем, в 1917-м или уже в 1920 году, все это «сошло на нет» по понятным «революционным» причинам
Сергей Грабовский
«В Украину, из Галичины на Приднепровье, в те времена уже пришел и Святой Николай. Потихоньку, в кругах украинской интеллигенции начал появляться Святой Николай. Затем, в 1917-м или уже в 1920 году, все это «сошло на нет» по понятным «революционным» причинам, все было запрещено жестко и жестоко. Хотя академик Борис Черток говорил, что ребенком накануне Нового 1919 года попал в Москву на детский праздник: мальчика тогда поразили большая украшенная елка и белый хлеб с повидлом … А уже в 1935 году товарищ Постышев тот Новый год встретил в Харькове с первой официальной елкой в СССР», – рассказал Грабовский в эфире Радіо Свобода.
«Добрым дедушкой», приносящим елку, кандидат в члены Политбюро ЦК ВКП (б) Павел Постышев был недолго, потому что в 1938-м еще «более добрый» «дедушка Сталин» уже снял его со всех постов, потом его арестовали, а в феврале 1939 года Постышева расстреляли в Бутырской тюрьме.
Постышева в новогодней сказке заменил Дед Мороз, который благодаря пропагандистской машине и таланту двух любимых сталинских поэтов – Сергея Михалкова и Льва Кассиля – стал главным зимним персонажем. Ведь именно эти талантливые детские писатели написали первый сценарий новогоднего праздника, ставшим официальным в СССР.
Не Святой Николай, а уже Дед Мороз и Снегурочка из модерновой дореволюционной русской культуры ожили и появились
Сергей Грабовский
«Соответственно, не Святой Николай, а уже Дед Мороз и Снегурочка из модерновой дореволюционной русской культуры ожили и появились (при Сталине – ред.). Сталин использовал технологию воздействия на массовое сознание неоднократно: вспомним 1937 год, это еще и феноменальные перелеты летчиков Чкалова и Громова через Северный полюс в США; станция «Северный полюс-1» во главе с Папаниним – эта героическая четверка на льду Ледовитого океана и так далее. Под прикрытием всего этого было легко проводить репрессии, это две стороны одной медали», – отмечает Грабовский.
В то время сталинская репрессивная машина уничтожает сотни тысяч «врагов народа», в частности, интеллектуальную элиту Украины и советскую военную элиту, напоминает Грабовский.
Первые советские новогодние елки были не о зайчиках – «помощниках Деда Мороза» – и волках, воровавших подарки у детей. Пролетарская идеология и планы «мирового пожара» были воплощены в новогодней елке, как и во всем советском быту. Дети приходили на них в костюмах красноармейцев или ударников труда, пели о достижениях героев-летчиков, покорителей Арктики и наглядно объясняли, что Советский Новый год несравненно лучше буржуазного Рождества, отмечают ученые.
Почтовая советская марка примерно 1960 года с изображением Владимира Ленина с детьми у новогодней елки, приуроченная 90-летию со дня рождения руководителя российских большевиков
Дед Мороз и Святой Николай: сходство в разнице
Впрочем, советская атеистическая идеология не смогла преодолеть традиционный для многих народов культ Святого Николая, говорят ученые. По их мнению, Дед Мороз – это действительно Святой Николай, который во времена советского атеизма был «замаскирован» под «правильного» просоветского персонажа, поставленного на службу коммунистической идеологии, объясняет киевский историк и публицист Александр Палий.
Даже в советские времена не смогли преодолеть эту Рождественскую традицию. Она была настолько мощной, что советский режим решил ее присвоить и выхолостить
Александр Палий
«Тот факт, что сталинизм фактически реабилитировал Деда Мороза, а на самом деле Святого Николая, был вызван тем, что даже в советские времена не смогли преодолеть эту Рождественскую традицию. Она была настолько мощной, что советский режим решил ее присвоить и выхолостить. Сейчас надо просто объяснять людям: Дед Мороз – никакой не Дед Мороз, а на самом деле это Святой Николай, который был для маскировки во время советской оккупации назван Дедом Морозом», – говорит Палий в интервью Радіо Свобода.
Стоит ли бороться с Дедом Морозом как со сталинским наследием, если никто об этом не помнит? На этот вопрос в Украине еще не нашли однозначного ответа. Во многих детских садах и школах к детям приходит сначала Святой Николай, а потом Дед Мороз под Новый год. Однако, мало-помалу, Святой Николай мирно и без столкновений вытесняет Деда Мороза из пантеона зимних праздников. Согласно прошлогодним опросам, в Деда Мороза верят 22 процента украинцев, а в Святого Николая – почти 40 процентов. Интересно, к тем, кто в Николая не верит, традиция дарить подарки на День Святого Николая вернулась: 64 процента опрошенных ответили, что в их семьях на Николая дарят подарки, 31% ответили, что нет, и только 2 процента украинцев заявили, что не знают такого праздника.
23 грудня 1947 року указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня оголосили вихідним днемУ СРСР Новий Рік був найулюбленішим та найочікуванішим святом для дітей, він залишається таким і досі. Крім звичних принад на кшталт ялинок, блискучого «дощика», подарунків, «Голубого огонька» в телевізорі та традиційних олів’є з грузинськими мандаринами на столі, радянських громадян приваблювала його позірна аполітичність. На «новогодні» не треба було носити на паличках портрети перестарілих вождів з основоположниками та за командою кричати «ура!», як під час «пєрвомая» та «октябрьскіх». Серед моря заідеологізованості Новий Рік виглядав єдиним святом, де людина на кілька днів могли забути про постійну увагу та турботу «Великого Брата».
Фото: Кліпініцер Борис/Фотохроніка ТАСС
Насправді все було, як у фільмі «Матриця». Єдине людське й аполітичне свято запровадило Політбюро. Новий рік був не менш заідеологізованим, ніж «октябрьскі», просто все було зроблено набагато тонше та непомітно. Розберімось докладніше.
В усьому християнському світі Новий рік є вторинним на тлі Різдва. Маються на увазі країни старої християнської традиції, що на сьогодні давно є світськими. Зрозуміло, що на Сході й Різдво не є святом більшості та й календарі, як і Нові роки, там інші.
У дореволюційній Росії ялинка була виключно забавою вищих класів
Упродовж тривалого часу в Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, Новий рік теж був лише фінальним акордом Різдвяних свят. Утім, це стосувалося лише незначного прошарку населення — аристократії, купецтва, різночинців та інших. Простолюдинам ж до зміни циферок у календарі було глибоко байдуже. В Україні, зокрема, у цей день весело гуляли Василя.
Забавка «колишніх»
Після того як у 1918 році відбувся перехід на Григоріанський календар, склалася незвична ситуація — Новий рік опинився перед Різдвом, яке Церква вперто продовжувала святкувати за старим, Юліанським. Таким чином світське свято “еліт” вийшло не передній план, затемнивши релігійне. Щоправда, перші пореволюційні роки повернули дітям ялинку.
Нагадаємо, що традиція прикрашати ялинки на Різдво виникла в Німеччині, а вже звідти поширилася світом. Ще на початку ХХ століття в Російській імперії ялинку бува називали «німецькою», а не «різдвяною». І проти неї постійно виступала Церква, вбачаючи в ній прояв темного язичницького минулого, та ще й чужинського. Святійший правлячий синод (орган, що керував Російською церквою після скасування патріархії) напередодні чи не кожного Різдва народжував гнівні звернення, закликаючи православних не улягати блискучій поганській, та ще й чужинській спокусі, забороняючи влаштовувати ялинки в гімназіях і школах.
Із початком війни з Німеччиною все німецьке стало табуйованим. Навіть Санкт-Петербург перейменували на скрєпно-ісконний Пєтроґрад. Ялиночці теж дісталося на горіхи. Традиція повернулася лише у перші пореволюційні роки — царська заборона вже не діяла, а радянська — ще.
Навіть Ленін тут відзначився (але про нього — далі). Щоправда, незабаром більшовики вирішили, що ялинка — то втілення релігійного мракобісся, й теж почали з нею боротися. Тим більше, що найчастіше ялинки встановлювали так звані колишні, які хоч на день мріяли поринути в безтурботні часи «хрусту франузьких булок» і для яких прикрашене деревце стало втіленням ностальгії.
Антиріздвяний плакат, 1920-ті роки
Ялинка — ворог комунізму
З усього величезного валу антиріздвяної та атиялинкової радпропаганди, з яким поталанило ознайомитися автору, найбільше вразило невеличке дитяче оповіданнячко Павла Барто (першого чоловіка знаменитої радянської дитячої поетеси Агнії Барто), що так й називається: «Ёлка».
У 1930 році його видали окремою, гарно ілюстрованою книжечкою. Складно уявити, скільки літрів гірких сліз пролили над нею радянські дітлахи. Початок милий та зворушливий в стилі оповідань Михайла Прішвіна чи Ернеста Сетона-Томпсона. Розповідається, як із насінинки проростає ялиночка, як її дбайливо прикривають опалі листочки, а потім новонароджене деревце ніжно закутує в білосніжну ковдру сніг. Деревце росте, під ним ховається їжачок, на його гілочках граються білочки. Потім однієї зимової днини ялинку обирає для свого гніздечка сім’я шишкарів (ці птахи виводять діток взимку). Детально йдеться, як пташки в’ють затишне гніздечко та висиджують яєчка. І ось вилуплюються маленькі шишкарики… Напередодні Різдва приходить бородатий дядько та, не зважаючи на крики переляканих пташок, рубає ялинку. Маленькі голі пташенята падають у сніг і замерзають, хурделиця притрушує трупики та маленький пеньочок.
Після прочитання цього оповідання у будь-якої притомної дитини пропозиція батьків поставити вдома ялинку викликала би істерику.
На тлі кондових та тупуватих опусів, що розповідають, як піонери поборюють злочинну ялинку — цей твір справжнісінький шедевр пропаганди, спрямований на підсвідомість.
Різдво та ялинка, однак, формально не заборонялися, але вважалися проявом нелояльності та «політичної незрілості». Радянський службовець, а особливо партієць, якого б викрили на встановлені ялинки для своїх дітей — міг й партквиток на стіл покласти та позбутися посади. А от хтось із «бувших» — й до таборів загриміти «за релігійну пропаганду».
Робітникам ж селянами до старорежимної «панської забави», тобто ялинки, було глибоко байдуже.
Загалом до середини 1930-х років у СРСР склалася ситуація, що Різдво з ялинкою та іншими витребеньками — напівзаборонені, а Новий рік — взагалі не свято, а лише заміна відривного календаря на новий, ще не подертий.
День народження Нового року як одного з головних радянських свят випадає на середину тридцятих років минулого століття.
День народження Нового року
17 листопада 1935 року, виступаючи на Першій всесоюзній нараді робітників і робітниць — стаханівців, Сталін виголосив: «Жити стало краще, товариші. Жити стало веселіше!». Заява вождя одразу ж стала знаковим гаслом, розтиражованим спочатку газетами, а потому плакатами та іншою наочною агітацією.
Насправді ж жодного покращення й особливих веселощів у СРСР не спостерігалося. Відповідно перед пропагандистами постало нагальне питання терміново віднайти (створити) хоч якусь яскраву плямку серед сірих радянських буднів. Нині точно невідомо, хто став автором розробки ідеї «Новий рік».
Відомо лише, що оприлюднити її доручили одному з організаторів Голодомору та головному рушію в згортанні проєкту «українізація», 2-му секретарю ЦК КП(б)У та члену ЦК ВКП(б) Павлу Постишеву.
Із цього все й почалося…
28 грудня 1935 року на першій шпальті газети «Правда» за його підписом виходить невеличка заміточка «Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку!» Якщо вірити радянській міфології, ознайомившись із ініціативою Постишева, «найкращий друг радянських дітей і фізкультурників» пихнув знаменитою люлькою і виніс вердикт: «Есть мнение, что это карошая идЭя».
Вже наступного дня, 29 грудня, в усіх великих містах СРСР оперативно відкрилися ялинкові базари, де торгували не лише лісовими красунями, а й прикрасами.
Якщо ялинки можна ще оперативно зрубати, то продаж ще й іграшок засвідчував, що все готувалося заздалегідь. Того ж дня «Комсомольська правда» оприлюднила підписану Олександром Косарєвим постанову ЦК ВЛКСМ, що давала настанову комсомольським організаціям влаштовувати новорічні ялинки «весело і без занудства».
В останні дні 1935 року всі радянські газети накрила передноворічна хвиля. Чиновники, підприємства, установи, партійні, комсомольські та профспілкові організації один перед одним рапортували скільки ялинок встановлено, скільки прикрас фабриками та артілями випущено та як всі дружньо готуються до нового радянського свята…
Особливою популярністю користувався дружній шарж, де відомий карикатурист Борис Єфімов зобразив Постишева в костюмі Діда Мороза, який несе радянськими дітлахам Новорічну Ялинку та клунок з подарунками.
Анти-Різдво
Саме в руках товариша Постишева старорежимна різдвяна ялинка оперативно перетворилася на «новорічну», що яскраво засвідчували серпасто-молоткаті п’ятикутні зірки, втулені на верхівки замість ідеологічно-шкідливої Віфліємської. Одночасно з трансформації ялинки з різдвяної на «новорічну» відбулося заміщення «врєдітєльского» Різдва на правильне радянське свято Новий Рік — по факту, своєрідне «анти-Різдво».
Обкладинка новорічного випуску журналу «Крокоділ» №1, 1036 р. Зверніть увагу на ялинкові прикраси.
Тут варто згадати віршик популярного поета (у майбутнього лауреата Сталінської премії) Семена Кірсанова (він до того встиг написати й кілька антиялинкових віршиків), написаний напередодні нового 1941 року:
И даже ёлка, блёстками слепя,
За время хвойной лапою задела,
Всё вифлеемское сняла с себя
И всё советское — надела.
Як влучно підмітив поет канонічна радянська новорічна ялинка мала власні дизайнерські особливості. То якусь там різдвяну можна прикрашати, як на душу спаде. На соціалістичній «новорічній» іграшки мали бути правильні. Крім традиційних кульлок, бомбаньєток, позолочених горішків, казкових персонажів та лісових тваринок на ялинках «від Постишева» оселяються червоноармійці, піонери, танки з броньовиками, приземляються червонозоряні літаки, дирижаблі та парашутисти, а серед гілочок маскується в очікувані порушників радянських кордонів пильний пес Ільдус зі своїм Карацупою (розкручені радянською пропагандою персонажі).
В перші роки з’явилися навіть кульки з портретами товаришів Леніна, Сталіна та вождів рангом нижче, але такі прикраси майже одразу заборонили (точніше «не рекомендували») — підвішувати на гілляці Сталіна виглядало ідеологічною диверсією. Втім, червоні зірочки та серпи з молотами залишалися ледь не до восьмидесятих років.
Ялинкові Вожді. Фото Auction.ru
Взагалі, радянські новорічні іграшки, то тема окремого величезного дослідження. Їх тематика завше коливалася разом з лінією партії.
У передвоєнні часи тут домінувала мілітарно-індустріальна тематика. За Хрущова набуває популярності «цариця полів» кукурудза. Крім того, з кінця 1950-х та десь до кінця 1970-х модною стає космічна тематика — космонавти, ракети, космічні кораблі та супутники, що нагадували про космічні звершення СРСР.
Навіть, здавалося би, аполітичні серії, насправді несли прихований ідеологічний посил.
Набір прикрас для ялинки «Чіполліно». Фото lalafo.kg
Тут варто згадати й серію іграшок у вигляді героїв казки «Чиполліно», італійського письменника Джанні Родарі, що була випущена наприкінці 1950-х. Казка про овочі та фрукти насправді була просякнута ідеологією. У ній комуніст Родарі неприховано показав жадібних та безсердечних капіталістів-експлуататорів, нещасних пролетарів та Велику Овочеву Революцію, що дала всім щастя. За допомогою ялинкових прикрас діткам зайвий раз завуальовано нагадали про важливість класової боротьби та переваги соціалізму.
Найяскравіше заідеологізованість радянського Нового року сконцентрована в мультику «Дід Мороз і сірий вовк» (мультиплікатор Ольга Ходатаєва, студія «Союзмультфільм»), що вийшов до нового 1937 року. Він ж яскраво втілив у собі й всю специфіку року, на який прийшовся один з піків репресій.
Короткий зміст: Дід Мороз і зайчики готуються зустрічати Новий Рік. Але враг нє дрємлет. Підступний Вовк, який прикинувся Дідом Морозом, проникає в заячу хатинку та викрадає зайченя. Дід Мороз відловлює викрадача, звільняє жертву кіднепінґу, і для виправлення відправляє сіроманця на лісоповал. Незважаючи на публічне каяття та крокодилячі, чи то пак вовчі, сльози той не заспокоюється і береться за старе. У підсумку Дід Мороз топить негідника в ополонці. Мораль — не втрачайте пильність та не вірте в каяття підступних ворогів народу.
У середині тридцятих, терміново згадують до того запхану в дальні запасники історію про Леніна на ялинку в Сокольніках.
Ленін на «Роллс-Ройсі» і Різдво
Вперше про цю подію йдеться в спогадах Володимира Бонч-Бруєвича «Напад бандитів на В. I. Ленiна в 1919 р.», що були оприлюднені ще 1925 року. Інцидент трапився під час поїздки вождя на свято ялинки в Сокольніках. Одначе ялинка там згадується побіжно, головний акцент саме на нападі та героїзмі Леніна, який навіть після такого продовжує веселитися з дітками. Що важливо, це сталося на Святвечір — 24 грудня. Тобто ленінська ялинка виявилася різдвяною.
Та пригода була абсолютно детективною.
Московський парк «Сокольнікі» за царату був модним місцем де будували свої дачі багатії. Одразу після революції їх реквізували. В розкішній дачі, зведений купцем Іваном Ляміним (який навіть встиг побути Московським міським головою) тоді ж облаштували так звану «Лісову школу» — лікувально-освітній заклад для дітей з ослабленим здоров’ям. Чиї то були діти, зазвичай не згадується, але навряд чи нащадки простих робітників.
Як згадував Бонч-Бруєвич, наприкінці 1919 року в Лісовій школі відпочивала Надія Костянтинівна Крупська та сестра вождя Марія Ульянова, а Ленін регулярно їх провідував. Хто став ініціатором свята, — невідомо. Втім, вождь взяв участь в складчині на свято.
Життєписець Ілліча згадує, як той, давши йому гроші наказав: «Доставайте где хотите пряников, конфет, хлеба, хлопушек с костюмами, масок, игрушек — и по едем [до Лісової школи] 24 декабря к вечеру». Що цікаво, в пізніших версіях спогадів, складчина зникає і єдиним спонсором дитячої радості виступає виключно сам Ленін, на чому ще й робився наголос.
Коли Бонч-Бруєвич з подарунками та необхідними аксесуарами приїхав до Лісової школи, то зі здивуванням побачив, що Леніна досі немає. Вождь з’явився з запізненням і пішки. Як з’ясувалося на його «Роллс-Ройс» напала банда такого собі Кошелькова та погрожуючи зброєю пограбувала пасажирів та забрала авто. Для Кошелькова той напад став фатальним. Якщо до того на його витівки влада майже не звертала уваги, то після нападу на Самого ВЧК кинула на ліквідацію банди всі можливі сили. Незабаром Кошелькова застрелили при спробі затримання.
По тому, як 1935 р. пролунала команда «Дайош новорічну ялинку в широкі маси», історія зі святом в Сокольніках стає топовою. Її, вже без жодної згадки про бандитів, друкують в методичках по влаштуванню ялинок та чи не в усіх дитячих виданнях, а саме оповідання стає обов’язковим для зачитуванням в дитячих садочках та самостійного читання в школах.
Випускаються навіть відповідні діафільми (1, 2). У новому виданні спогадів Бонч-Бруєвича, що побачили світ 1936 року, оповідання вже називається «Владимир Ильич на ёлке», але там ще зберігається часова прив’язка до Святвечора (сочєльніка). Показово, що цей опус вийшов до постишевської ініціативи, що яскраво показує, — совєтізацію різдвяної ялинки в «новорічну» готували заздалегідь. В пізніших перевиданнях «сочєльнік» зникає, і вживається виключно евфемізм «наприкінці грудня».
Цікавий факт, — в 1983 р. збірник спогадів Бонч-Бруєвича «Ленін та діти» , до якого крім оповідання про ялинку увійшло не меш апологетичне «Общество чистых тарелок» та оповідання про кота Ваську вийшло накладом в 2,5 млн. примірників.
В передвоєнні часи святкування Нового року було переважно масовим заходом. Дійство зазвичай відбувалося в дитячих садочках, школах, клубах, на площах міст та у інших громадських місцях. При чому для партійних, радянських, комсомольських та профспілкових функціонерів організація цього контр-різдвяного свята була таким ж важливим та жорстко контрольованим зверху завданням, як й проведення травневої чи жовтневої демонстрації трудящих.
Домашні новорічні ялинки, як перед тим різдвяні, були прерогативою лише незначного прошарку нової радянської аристократії. Для інших то було досить дорогою, та й ще абсолютно непотрібною і незрозумілою забавою. Тут варто наголосити, — в перші півтора десятиліття своєї історії радянський Новий Рік був суто офіційним, хоча й веселим та очікуваним дітлахами святом.
Для багатьох це була єдина можливість хоча б раз на рік посмакувати цукерками, які видавали, як подарунки. Правда, подарунки, як й «ялинки», були різні. «Центрові» ялинки, для дітей номенклатури проходили в палацах, а в дійстві брали участь відомі, чи, принаймні, професійні актори. Подарунки там теж були відповідні. Для діток «гегемонів» все влаштовували набагато скромніше. Тут поділюся спогадами про першу шкільну ялинку моєї мами.
Клуб на робітничій околиці Харкова. Кінець 1948 року. На вулиці хурделиця, в залі десь трішки більше 10 градусів тепла. Діти в благеньких костюмах. Мама, в спідничці з накрохмаленої марлі зображує сніжинку. За перші чверть години свята — вже сама, як маленька сніжинка. Нарешті все закінчується — час подарунків. Жодної яскравої упаковки. Звичайні, склеєні з сірої обгорткової упаковки пакети — в такі ще в 1970-х роках в магазинах насипали крупи та цукор.
На ялинці ж були молодші класи з кількох навколишніх шкіл. Але пакунки, в яких було десь по 300 грамів цукерок-подушечок, що злиплися в монолітну грудку, видавали лише біля 2-х столів, ретельно звіряючись зі списками. Черги та тисняву можна уявити. Тим більше, що всі замерзли, як цуцики й хочуть пошвидше.
Мама, хоч була ще зовсім малою і не зважаючи, що походила з дуже бідної родини в цьому принижені брати участь не захотіла та пішла геть.
Фото «йолок», якими ностальгуючі за СРСР ілюструють турботу про «єдиний привілейований клас в Країні Рад», навряд чи зроблені на таких робітничо-селянських святкуваннях.
Впродовж тривалого часу, що влада, що суспільство вважали Новий рік виключно дитячим святом, тому дорослим до нього було зась. Яке там новорічне застілля, як назавтра до роботи? Лише 23 грудня 1947 указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня оголосили вихідним днем.
Власне, з повоєнних часів, коли підросло покоління тих, хто танцював під «громадськими» ялинками і для яких ялинка вже були виключно «новорічною» і аж ніяк не «різдвяною», а також коли дещо зріс добробут населення, Новий рік стає загальним та сімейним святом, а ялинки прописуються чи не в кожній домівці радянської людини. У підсумку задуманий, як своєрідне соціалістичне «Антиріздво», радянський Новий Рік майже витісняє в побуті старорежимно-попівське свято.
Ця ситуація повністю зберігається й сьогодні, коли феномен Нового Року, як свята номер «раз» маємо виключно на теренах колишнього СРСР.
Мирний план Трампа, який він пропонує Україні, суперечить як міжнародному праву, так і елементарній порядності Але для України чи інших західних союзників…
Цього тижня в Світі з"явились додаткові дві гарячі точки, які додають загальної напруженості: Індія-Пакистан, Китай-Філіппіни. ІНДІЯ - ПАКИСТАН Дві ядерні…
США просувають свої бізнесові інтереси, Європа прагне безпеки, натомість довгострокова стратегія Банкової залишається незрозумілою. Чинна влада намагається “роздраконити” президента США…