Чому росіяни ототожнюють себе з орками і Мордором – «Svenska Dagbladet» (Швеція)

У Росії виходить безліч романів про орків. Вони називаються, наприклад, “Танкіст Мордора” або “Орки і росіяни – брати навіки”. Їх нескінченна кількість, всі вони російською мовою.

У тій країні, що колись була Радянським Союзом, є традиція тлумачити книги Толкіна так, наче Мордор символізує СРСР, а орки – це насправді росіяни, тоді як ельфи – західні країни або нацистська Німеччина.

Не всі погодяться з таким прочитанням. Сам Толкін йому заперечив би. Проте виник цілий жанр, присвячений тлумаченню його книг – пише Ларс Ловен (Lars Lovén) у своїй статті в «Svenska Dagbladet» (Швеція).

В одних роботах різкий дуалізм (між добром і злом) розбирають докладніше, в інших нібито зневажливе ставлення Толкіна до росіян перетворюють на політику. І майже завжди орки займають у цих роботах центральне місце.

Одна з найпопулярніших книг, де по-новому трактується Толкін, – це «Останній кільценосець» (рос. «Последний кольценосец») Кирила Єськова. Якщо в двох словах, то книга заснована на ідеї, що «Володар перстенів» – це ельфійськая пропаганда, написана, щоб приховати справжні цілі війни і виправдати геноцид орків. В «Останньому кільценосці» Мордор – відносно толерантна держава з просунутою наукою, яка змушена захищатися від агресивних і варварських сусідів на заході.

Кирило Єськов розповідає, що твори Толкіна настільки популярні в Росії, що йому не довелося нічого пояснювати читачам, щоб вони зрозуміли цю його гру. Він спробував зберегти основні факти з оригіналу (якщо можна назвати це фактами), але тлумачити їх по-іншому. Наприклад, чи не дивно, що всі, хто змагається з Арагорном за трон, дуже «своєчасно» вмирають? І його власне право на цей трон притягнуте за вуха і важко доказове?

Але найскладніше Єськову довелося з ельфами. «Якщо придивитися до ельфів Толкіна краще, виявляється, що це досить неприємні істоти, що відчувають презирство до нас, людей, і вважають нас нижчою расою».

Особливе ставлення росіян до Толкіна сформувалося ще в радянські часи. Трилогію про володаря перстенів вважали політично делікатними книгами, і читати їх можна було тільки у вигляді самвидаву, тобто домашніх перекладів, копії яких поширювалися таємно. Звичайно, «Більбо» видали російською ще в 1976 році, але лише в адаптованій версії: наприклад, там уже не говорилося відкритим текстом, що йдеться про подорож із заходу на схід.

«Ця книга могла видаватися тільки з застереженням, що в ній показана небезпека, яку являє собою капіталістичне суспільство, і що вона розповідає про те, як золото псує хороших людей, – каже Нік Перумов, російський письменник-фантаст. – Я прочитав її і був абсолютно зачарований. Ви повинні зрозуміти, що в Радянському Союзі фентезі взагалі не було. Були тільки наукова фантастика і комуністична література для дітей. Дещо з цього було вартісним і розповідало про основоположні цінності. Але ідея уявних світів з іншими расами була нам абсолютно чужою».

Після розпаду СРСР зацікавленість Толкіним була більшою, ніж будь-коли, і уже можна було дістати всі книги. Але варто було російським читачам накинутися на його твори, як виявилося, що щось не сходиться. Кирило Єськов пояснює: «У книгах нелюдські косоокі орди марширують зі Сходу під червоними прапорами, щоб вторгнутися на землі вільних народів Заходу. По-моєму, це лукавство стверджувати, що тут нема натяку на сучасну політику. І багато радянських і пострадянських читачів також стали ототожнювати себе з орками».

«Ми на власному досвіді знаємо, як працює пропаганда, і тому для нас велика спокуса розглядати «Володаря перстенів» як пропаганду переможців і намагатися з’ясувати, що ж там було насправді», – говорить Кирило Єськов.

Еліот Боренштейн (Eliot Borenstein) – професор русистики і славістики з Нью-Йоркського університету. Він написав книгу і створив блог під назвою «Змови проти Росії», і розповідає про так звані параноїдальні трактування. «В даному випадку йдеться про те, що люди завжди в усьому бачать політичний порядок денний, причому завжди спрямований проти нас, росіян», – говорить Еліот Боренштейн. Такий спосіб мислення часто властивий різним меншинам, які по-своєму трактують твори, написані в інших контекстах і, можливо, для інших читачів. «Росія – велика і могутня країна, але коли доходить до глобальних ЗМІ, то росіяни відчувають себе меншиною. І ось вони бачать якісь твори, які їм подобаються, але в яких вони представлені ворогами. Що ж їм робити? Їм потрібно знайти спосіб любити і їх, і самих себе. Так що вони говорять: “Гаразд, ви вважаєте, що ми – орки? Тоді пішли ви під три чорти, ми дійсно орки”».

Ця ідея також стала популярною в російських патріотичних колах. Наприклад, публіцисти і громадські діячі Максим Калашников і Юрій Крупко видали книгу «Гнів орка», в якій стверджують, що росіяни повинні визнати себе орками. Те ж саме говорять на російських патріотичних сайтах в інтернеті. Там мова вже не йде про те, щоб виправдати орків або зруйнувати неправдоподібний дуалізм робіт Толкіна – там у звичному дусі вихваляють войовничих і сильних орків, які разюче виділяються на тлі занепадаючого навколишнього світу.

Та ж тема виникає в пісні письменника, співака і композитора Михайла Єлізарова під назвою «Оркська». У ній сплітаються ідеї про росіян у ролі орків, картини Другої світової війни, часи розвалу Радянського Союзу і уявлення про «Володаря перстенів» як пропаганду. Для Єлізарова, який читав ці книги ще дитиною і не міг від них відірватися, очевидно, що Толкін мав на увазі СРСР.

«Аналогія очевидна. Мордор – хаотична сила, яка повстає проти готової впасти британської імперії або, скоріше, її середнього класу. Пісня – іронічний памфлет, протест і заперечення, – каже Михайло Єлізаров. – Але я думаю, що існує багато тлумачень. Більшість пострадянських читачів наївно зараховують себе до жителів Середзем’я, не помічаючи, що насправді вони – Мордор».

Еліот Боренштейн розповідає про те, як література про орків розвивається останнім часом. «Виходить безліч романів про орків. Вони називаються, наприклад, “Танкіст Мордора” або “Орки і росіяни – брати навіки”. Їх нескінченна кількість, всі вони російською мовою і цілком бездарні», – говорить Еліот Боренштейн, який збирається в майбутньому написати про цей феномен. 

Орки і росіяни – брати навіки