Дмитро Разумков створив своє Міжфракційне об’єднання. Це справді цікава інтрижка, яка може мати серйозні політичні наслідки. А може й не мати… Але в коментарях суцільний хаос — купа експертів та журналістів, виявилося, навіть не зрозуміли, що ж власне сталося. А на даний час окрім доволі показового блефу не сталося ще нічого. Тому пару юридичних і політичних коментарів.
1. Найперше, формальна складова. Міжфракційне об’єднання не має жодного стосунку до фракції чи депутатської групи, воно взагалі не має ніякого сенсу і впливу. Тому розповіді, що Разумков уже кудись забрав зелених чоловічків від Зеленсього — це безглуздя. Таких об’єднань у Раді створюють сотні. Кожен нардеп може входити в необмежену кількість МФО та ініціювати створення нових, жодних наслідків щодо членства в фракціях це не тягне. На практиці цю регламентну норму переважно використовують лише ініціатори створення МФО виключно для іміджевих наслідків. Самі члени таких об’єднань часто навіть не згадають, до яких МФО вони входять. Жодних формальних прав і зобов’язань членство або головування в МФО не створює. Це просто забавка, хоча іноді керівники таких об’єднань ініціюють важливі новації. А заява неформального лідера фракції слуг Мотовиловця, що таких членів їхньої фракції будуть позбавляти мандатів — це або дрімуча неграмотність чільного слуги, або розрахунок, що вдасться залякати таких самих неграмотних своїх однофракційників. Кількість членів фракції слуг від створення МФО не змінюється. Принаймні, на цьому етапі.
2. Тепер про неформальну сторону. А тут усе значно цікавіше. Усі ми розуміємо, що це не просто одне із сотень міжфракційних об’єднань, це прелюдія до розколу фракції слуг на наступному етапі та оголошення Разумковим війни Зеленському. Той зробив свій перший хід, звільнивши спікера, а Разумков відповів. Відповідь поки некритична, як укус комара, але істерика на Банковій та серед верхівки слуг свідчить, що наступного кроку в Зеленського не продумали й варіантів реагування не мають.
Це МФО створене, щоб підтягнути до Разумкова й Ахметова частину нинішніх слуг, приручити їх, прикормити, позбавити надмірного страху перед нинішніми господарями та нарешті спробувати зробити наступний крок. А ним може бути вже формування повноцінної депутатської групи на правах фракції (аналогічно до існуючих «Довіри» й «За майбутнє»). Її можна сформувати виключно із позафракційних депутатів. Декілька таких до послуг Разумкова вже є. Але окрім нещодавно виключеної Буймістер, решта — відверте сміття, яке навіть із фракції слуг Зеленського мусили повиключати. А свою невелику групу позафракційних Ахметов долучати не планує — це було б аж надто явною засвіткою, хто господар. А ззовні має видаватися, ніби господарем цього проєкту буде сам Разумков. Отже, для наповнення майбутньої групи треба переконати слуг-мажоритарників вийти із фракції. А це непросто. Там діють страх і гроші. Усі слуги вже встигли добряче забруднитися корупційними діями, а ще їм щомісяця вручають чималий пакет із колосальною для таких нікчем сумою у доларах.
На стадії МФО, яке ніби й ні до чого не зобов’язує, цих хитких слуг мають провести через першу істерику й погрози з Банкової, щоб показати, що в Зеленського нема механізмів впливу на тих, хто вийшов з-під його контролю. А платня в нового хазяїна буде навіть щедрішою. Це має стимулювати до наступного рішучого кроку й частину тих, хто вже записався в це символічне МФО, й тих, що ще тихо сидять у владній фракції. Спокуса для них чимала, адже мажоритарки більше нема, а в список слуг на наступних виборах візьмуть лише мізерну частину з нинішніх нардепів. Та й чи взагалі слуги пройдуть у наступний парламент. А в групі Разумкова їм можуть багато обіцяти. Майбутня політична сила видається прохідною, тому важливо встигнути вскочити, доки поїзд не від’їхав. Але ці перспективи відкриваються лише для мажоритарників. Списочники не можуть самостійно покинути фракцію, бо втратять мандат у відповідності до прямої норми Конституції. Хіба би почали такі демарші в фракції, щоб їх урешті звідти вигнали. За таке їм також можуть заплатити від нового хазяїна.
3. Отже, про перспективи. Зеленський сам створив собі проблему. Разумков деколи трохи бунтував і бажав зберегти якусь подобу добропорядності (дуже умовну й сумнівну), але він усе ж залишався лояльним до Зеленського. А його політичні перспективи, якби його не позбавили посади й не виштовхнули в позицію ображеного й незалежного, були просто нульовими. Для президентських виборів він і далі не серйозна фігура, а для парламентських цілком придатний. Але сама його поява у вільному плаванні починає різати не лише рейтинги партії слуг, а й самого недомірка. Тому при нинішніх обставинах політичне набухання Разумкове є річчю корисною.
А щодо поки не дуже чітко анонсованої майбутньої партії й більш зримої депгрупи, то тут усе геть неоднозначно. Якщо Разумкову (читай: Ахметову) вдасться вирвати два-три десятки слуг-мажоритарників, то монобільшості не залишиться навіть на папері. Доведеться йти на створення коаліції все з тими ж «Довірою» і «За майбутнє». Так фактично ж вона і зараз існує. Але тоді імператив Зеленського та його зеленої команди різко перейде із трубного гласу на надтріскнутий фальцет. Молодші партнери почнуть відверто качати права, а вся система моновлади стане поступово трухлявіти. Плюс, до торгів і шантажу підключиться й нова група. Це не буде щось хороше, але таким чином вдасться стримати цих неадекватів у владі від деяких фатальних рішень, бо великий бізнес (окрім клінічного випадку Коломойського) не бажає ні дефолту, ні ізоляції, ні управлінського хаосу.
Але засерігаю від зачаровування як потенційним проєктом, так і персонально Разумковим. Звісно, на фоні зеленського навіть такі вже будуть виглядати більш-менш пристойно. Але це теж не варіант. Найперше, господарем, спонсором та бенефіціаром проєкту Разумкова буде Ахметов. Я дуже спокійно ставлюся до нього та більшості його планів і позицій. Тим більше, що знаю про них не з третіх рук. Але це буде тільки поглиблення олігархічного режиму, хоча в більш цивілізований спосіб, ніж той, який обрав Зеленський (ремікс сім’ї Януковича з його младоолігархами).
Друге — це світоглядне та моральне лице членів цього зібрання. Насправді, збіговиська. Це ж ті самі одіозні слуги. А деякі з них можуть виявитися навіть одіознішими за середнє арифметичне по фракції. Згадайте хоча б одеського Артема Дмитрука. А він один з перших, хто вже визначився з остаточним переходом до Разумкова. Не здивуюся, якщо там на кінцевій стадії вилізе навіть одіозний Бужанський.
Тому запасаємось попкорном, спостерігаємо, чи вдасться Разумкову похитнути моноліт влади Зеленського, ставимося до нього і його ініціатив спокійно й навіть десь можемо чисто технічно підтримати (його участь у ефірах на Прямому в цій ситуації — це цілком нормально й доречно). Але не забуваємо, що це не наші. Це всі ті, хто відповідальні за нинішню руїну й сваволю в державі. І нехай вони собі борються за частину вже добряче схудлого електорату Зеленського. Якщо Разумков переполовинить нинішні два десятки відсотків чинної влади й таким чином позбавить Зеленського перспектив на політичне майбутнє, а собі гарантує прохід у наступну Раду, то це цілком прийнятно. Тільки давайте не будемо купуватися на це самі. Ми маємо кого підтримувати й за кого голосувати.