Патріарха Кирила «наздоганяють» наслідки його дій та рішень з минулого.
Які в момент вчинення здавалися дуже вдалими, ефектними та «ефективними». Але він не розумів (або не бажав врахувати, покладаючись на священне московське «авось»), що за все треба буде раніше чи пізніше заплатити.
І ось тепер він платить за дворазову відмову визнати УПЦ автокефальною, коли така можливість була. Хоча цим можна було уникнути багатьох втрат і для Церкви, і навіть для самої Московської патріархії — у 1992 році та у 2017-18 роках.
Показавши всім, що можна першого з ієрархів РПЦ митрополита Філарета лише на підставі «політичної доцільності» піддати «позбавленню сану» і навіть «анафемі» — він відкрив «скриню Пандори». Бо тепер будь-хто (хоч ексцентричний Діомід, хоч вбивця Романов, хоч відлучений Лукіянік) може проклинати будь-якого ієрарха і вважати їх за ніщо, а себе — за мірило істини.
Обманувши Вселенського Патріарха та інших Предстоятелів, коли порушив обіцянки і в останній момент спробував зірвати Всеправославний Собор 2016 р., — він пожинає плоди у вигляді втрати впливу навіть у тих Помісних Церквах, які вважалися непорушними союзниками МП.
Бажаючи через гарячкове намноження єпископату РПЦ отримати чисельну більшість у всьому єпископаті Православ‘я — отримав низькоякісний результат, якому тепер не здатен дати ради. Історія висунення, дільності та осудження одного з таких єпископів — вельми показова.
Уклавши союз з кремлівським володарем в обмін на неперешкоджання обранню на трон в 2009 році — тепер платить за рахунками. Бо «кільце влади», яке дає кремлівський Саурон, завжди означає рабство, а не владу.
Для всіх вже очевидно (мабуть і в душі — для самого патріарха Кирила), що більша частина його амбіцій та планів, з якими він йшов до трону протягом 1990-х та 2000-х — зазнала краху. Суспільний авторитет — ніякий. Контрольованість процесів в РПЦ — втрачено, і гучні «осудження» — ознака не сили, а слабкості збудованої ним системи. Авторитет РПЦ у Вселенському Православ’ї — підірвано. Контакт і довіру влади — втрачено, для Кремля він вже не партнер, а обуза і подразник. І навряд чи хтось — хоч «МП-ліберали», хоч «МП-консерватори» — від його подальшого правління можуть очікувати чогось позитивного.
Залишається лише одне питання: чи патріарх Кирил доведе МП до повної катастрофи, чи раніше «уйдёт, оградив Церковь от этого трудного времени»?