Навіщо Путіну зустріч з Керрі?

 Про переговори державного секретаря Сполучених Штатів Джона Керрі з президентом Росії Володимиром Путіним і міністром закордонних справ Сергієм Лавровим в Сочі офіційні джерела з обох боків відгукуються по-різному

kremlin.ru

У Вашингтоні говорять про необхідність обговорення широкого кола питань, в Москві — про "нормалізацію" відносин Росії і США. Про сам факт зустрічі спостерігачі відгукуються теж зовсім не однаково. Одні називають це дипломатичною перемогою Росії — все ж таки Керрі прилетів до Сочі, а не Лавров до Вашингтону. Інші — успіхом Сполучених Штатів: американці змогли узгодити з росіянами важливий для стабілізації ситуації порядок денний.

Однак один очевидний момент, який говорить на чиєму боці м’яч, в цьому візиті є. Це зустріч Путіна з Керрі. Не знаю, чи потрібно доводити, що з точки зору російського президента, який уявляє себе імператором всесвіту, єдиний гідний партнер для обговорення майбутнього — це президент Сполучених Штатів.

Між тим, сам Барак Обама, який підтримував з Путіним постійний телефонний контакт під час кримської кризи і навіть на початку донецької, після історії з "Боїнгом" фактично мінімізував саму можливість діалогу з російським колегою. І в цій ситуації демонстративного ігнорування Путін погоджується зустрітися з державним секретарем Сполучених Штатів. При цьому зрозуміло, що якби такої зустрічі не було б заплановано — Керрі просто не прилетів би в Сочі і залишив би Лаврова засмагати на самоті.

kremlin.ru

Така готовність до спілкування з чиновником, ранг якого поступається уявленням Путіна про власну велич — демонстрація того, що контакт зі Сполученими Штатами потрібен насамперед Москві, а потім вже Вашингтону. І що зараз Путін прагне до стабілізації ситуації, а не до її загострення — не було ніякої необхідності запрошувати Керрі в Сочі тільки для того, щоб оголосити йому про продовження конфронтації.

Крім того, поїздка держсекретаря вписується в куди більш широке коло консультацій на вищому рівні: тільки недавно Путін зустрічався в Єревані з президентом Франції Франсуа Олландом, в російську столицю з коротким візитом приїздила федеральний канцлер Ангела Меркель. При цьому після кожної з цих зустрічей ставало очевидним, що західні лідери не збираються поступатися. Навпаки, з’явилася інформація, що французи готові швидше затопити "Містралі", ніж віддати їх Росії. У Москві було вперше сказано про "злочинність" анексії Криму.

Це означає, що Захід не боїться роздратування Путіна. А сам Путін продовжує контакти, бо вони йому необхідні.

При всій нашій впевненості, що російський президент не усвідомлює кризового стану, що панує в його країні, я б не став применшувати інформованості Путіна. Так, сьогодні наслідки західних санкцій і зниження нафтових цін ще не настільки відчутні. Але з кожним місяцем запас міцності російського режиму зменшується. І Путін шукає шляхи виходу із ситуації, в яку він сам себе загнав.

З цієї ситуації є два виходи. Перший — піти вперед, на велику війну. І другий — спробувати знайти шляхи до домовленостей з Заходом і відмовитися від подальшого роздмухування кризи в Україні. Візит Керрі показує, що зараз Путін йде саме другим шляхом. Але чи дійде він по ньому до кінця — залежить від тих умов компромісу, які будуть знайдені в тому числі і на зустрічі в Сочі.

ВІТАЛІЙ ПОРТНИКОВ

P.S. Почему Путин нарушил субординацию и унизился до встречи с министром ин. дел сам, будучи в ранге главы державы?

Потому что он сейчас абсолютно не в том положении, чтобы диктовать условия. Казна пустеет, экономика летит в пропасть. Эмоционально — патриотическая накачка подданных не может действовать вечно. Новые санкции ЕС и США уже готовы. Оружие для Украины — тоже.

Значит нужно выполнять Минские соглашения и потихоньку сливаться, но так чтобы преподать это как большую уступку со стороны Киева и свою победу. Децентрализацию объявить своим гражданам, как автономию Донбасса. Выборы по украинскому законодательству- тоже как свою победу. И так далее. Лишь бы про Крым пока не просили и новых санкций не вводили хотя- бы.
Но не думаю, что Запад даже на это пойдет. Иски в Гаагу готовятся, НАТО усиливается в Восточной Европе, инструкторы к нам будут прибывать.
Поэтому, как ни крути, всё придется выполнять, как дядя Сэм прописал.
Думаю самый крайний срок- до Нового Года.

Олег Пономарь