День перемоги в справжній Вітчизняній війні
367 років перемозі українського війська в Конотопській битві з гігантською для тих часів московською армією.
Конотопська Битва в дійсності не битва, а Московсько-Руська війна.
Руська держава, Гетьманщина, схлеснулася з нащадком Орди, що лише здобув незалежність і одразу почав в експансію.
Після смерті Хмельницького московські воєводи, яких, як козла в город, пустили в Україну, сприяли міжусобиці, підкуповували еліти, розпалювали громадянську війну, яка і так зріла в розжареному нескінченними війнами українському суспільстві. І коли нарешті найближчі сподвижники Хмельницького — Мартин Пушкар і Яков Барабаш виступили проти Івана Виговського, тут і 100 тисяч орків вдерлися в Україну.
Московити, включно з Путіним, який писав свої статті про Україну, розмахують своїми «Переяславськими статтями». Але 1659 рік — смерть цих статей.
Московія порушила союзницький договір з Україною, підписаний Хмельницьким, скинула маски і пішла на союзника війною. Все, як в 2014.
Тодішня Українська Держава підтвердила це маловідомою «МАНІФЕСТАЦІЄЮ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ, ЩО ПОЯСНЮЄ ПРИЧИНИ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ» від жовтня 1658 року. Цей офіційний документ тодішнього українського «МЗС» зберігається у шведському державному архіві.
— «Москва готувала нам ярмо неволі насамперед внутрішньою міжусобицею і громадянською війною, а далі відкрито своєю власною зброєю». — писав автор документу Юрій Немирич.
В історичні передумови варто записати, що огризок Орди перебував лише на початку свого імперського шляху. До цього часу, московські баскаки лише корчили із себе царів і вєлічіє, але в дійсності Москва на регулярній основі відгрібала від союзних військ Речі Посполитої. Польські і руські еліти навіть ставили своїх ставлеників на посаді «царя» в Москві (всякі лжедмітрії). Тому козаки знали собі ціну, не боялися московитів, і як перед війною Виговський заявив в обличчя царським послам на зазіхання з цим старшебратством:
— Нехай Московія буде Московією, а Україна — Україною. — і додав для непонятлівих: — Ми є військо непереможне!
Тому Москва в дійсності десятиліттями сиділа під каменем і чекала свого часу, коли круті європейці — українці з поляками — виснажать одне одного. І в 1659 році вирішила, що час настав.
Москва рушила на Україну всіма наявними ресурсами.
100-тисячна армія це по тим часам одна з найграндіозніших битв на континенті.
Майже всі битви в Західній Європі що в 17-му, що в попередньому 16-му столітті це максимум декілька десятків тисяч юнітів сумарно з обох сторін.
Скажімо битва під Фрайбургом (Battle of Freiburg) — одна з найкривавіших битв Тридцятилітньої війни, що відбулася 1644 року, це сумарно з найбільшою натяжкою до 60–70 тис. юнітів з усіх сторін.
Битва під Лютценом: протестанти — 19–20 тис., імперці — 18–20 тис. Разом — до 40 тис.
А так — битва 5 на 7 тис це нормальна велика битва тих часів.
Лише битва при Керестеші 1596 року це грандіозні 100 тис османів проти 50 тис збірної Габсбургів.
І морська битва при Лепанто 1571 року османів проти Священої Ліги це 160 тис осіб на кораблях. І тут знову: з боку Священої Ліги це збірна націй.
Нарешті й самі османи завжди збирали вояків з усіх своїх провінцій і колоній аж до Африки.
Тому співмірними за масштабом можна вважати лише пару битв — і в обох приймала участь Україна.
Це Хотинська битва 1621 року: проти 120 тис османських воїнів проти союзних 25 тис. війська Речі Посполитої і 20 тис. козаків Сагайдачного.
І битва під Берестечком 1651: Річ Посполита — 70–80 тис., союзники Хмельницького — 70–95 тис.
Тож російська і радянська історіографії в свій час «загубили» одну з найграндіозніших війн епохи.
Бо тоді українське воєнне мистецтво продемонструвало перевагу над мистецтвом московським. Український воїн виявився кращим за московського. А козак крутішим за чудо-богатиря. І все це дуже ображало слабеньку гордість вєлікороса.
Українські полководці і полковники тоді виявилися значно сильнішими за московських «князьйов» да «бояр».
Українська армія продемонструвала ініціативність командирів, здатність до маневру і уміння командирів розрізнених частин діяти за єдиним замислом.
Скажімо, армія Виговського провела стандартний прийом: атакувала московське військо малим загоном, продемонструвала переляк і відступила.
І Трубецькой повівся: розділив власну армію і 30 тис відбірної кінноти на чолі з Пожарським відправив у погоню. Українці дочекалися, коли погоня відірветься від основних частин, перейде через річку Соснівку, а потім 5-тисячний загін Степана Гуляницького, обійшов Пожарського, і зруйнував мости в тилу московського війська. Ще й загатили річку вночі, щоб затопити низину навколо.
Але Пожарський явно не зрозумів пастки.
Невеликий загін Виговського знову атакував табір Пожарського і після короткої сутички знову вдав втечу. Пожарський відчув легку здобич і полишив укріплений табір.
Це і стало кінцем московського війська.
Загони Виговського і татари вдарили з різних боків, 30 тис знищили, а голову самого Пожарського відправили Трубецькому.
Трубецький після втрати еліти війська сам почав панічний відступ. Але вже тут Григорій Гуляницький з козаками вийшов з обложеного Конотопу і вдарив переважаючим силам у спину, захопивши багато артилерії. Сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже весь обоз.
І це ми маємо зафіксувати.
Московитська армія, хоч і була здоровенна, але генерали у неї були такі ж безтолкові, як генерали російського війська в 2022 році. Вони повторювали такі ж безтолкові помилки, коли командири навіть не вміли водити ці величезні колони по дорогам.
Виговський, Гуляницький, Мехмед Герай виявилися у воєнному мистецтві досвідченішими за Пожарського, Трубецького і царських полководців.
Українські офіцери були досвідченими в боях, ініціативними, рішучими і вигадливими.
Звісно, фактор кримської допомоги ігнорувати не можна, але ми бачимо, що зарішав маневр, а не кількість м’яса.
Але московитська еліта була закалена століттями міжусобної боротьби в Орді. Вона вміла маневрувати по-іншому: між різними ординськими фракціями — перед ким треба плазувати, а кого треба — жорстоко знищувати. Москва ніколи б не розрослася з плювка на карті до таких розмірів лише завдяки силі. Москва ставку робила не на військову доблесть, а на підступ. Москва традиційно геніально володіє великим спектром таких методів, як: підкуп, інформаційна війна, провокація конфліктів в стані ворогів, дискредитація, перетягування опонентів на свій бік. І дії в цьому напрямі умілі і системні.
А наші еліти через відсутність власної спадкової державності довгий час в іграх престолів були дітьми. Доблесними, героїчними, але такими, як Еддард Старк, якому стяли голову в першій же серії.
Також можна довго розповідати про причини внутрішніх конфліктів, але ключовий фактор, що зіграв проти України, це неврегульований статус Запорозької Січі.
Січ в державній системі що Речі Посполитої, що Гетьманщини, була окремою державою. Ця наша державність так і називалася: Військо Запорозьке. Можемо пишатися, що один з етапів нашої державності мав слово «Військо» в назві. Мало, хто з інших народів в світі може цим похизуватися. І це Військо десятиліттями мало власні зовнішні стосунки, окрему економіку, армію, і навіть вело у власних інтересах свої, повністю окремі від Польщі війни.
Гетьманщина Виговського мала або перенести столицю і весь уряд на територію Січі і повністю вбудувати Гетьманщину в Січ, або придумати програму реформування Січі, яка б влаштувала низове козацтво.
Бо двовладдя в системі єдиної держави — міна уповільненої дії.
Доки був живий Хмельницький, він своїм авторитетом тримав дві держави у покорі. Але щойно він помер, Січ не прийняла авторитет Виговського, який переміг в апаратній боротьбі за булаву старих козаків Пушкаря і Барабаша, а низи взагалі ігнорував.
Скажімо, 1657 року за наказом Виговського його полки взагалі перекрили шляхи сполучення Полтавщини із Запоріжжям, встановивши економічну блокаду Січі.
Все це нас вчить, що крім доблесті і самопожертви, дуже важливо мати міцну державу. Чітка система влади — це ресурс стратегічний. Без стійкої влади чи усталеної процедури зміни влади немає стійкої держави.
Царизм (і путінізм) має купу вад. Але він же має принципову перевагу: постійність політики.
Перемогти такого ворога можна лише збудувавши власну систему і власну довгострокову політику.
Тоді Україна стане непереможною.