Видання The Economist прокоментувало звільнення головнокомандувача Збройних сил Валерія Залужного і можливі наслідки цього звільнення для президента Володимира Зеленського та України.
Про це йдеться в матеріалі The Economist.
«Коли 8 лютого Зеленський, врешті, замінив Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді командувача Збройними силами в рамках ширшої реорганізації, це було так, ніби відбулося щось доленосне», — зазначають журналісти.
При цьому видання відмічає, що «частково це пов’язано з вирішальною роллю генерала Залужного у доблесній відсічі російським військам у перші дні вторгнення, а також з його популярністю серед особового складу та цивільного населення України».
Журналісти додають, що відмінності між актором-політиком та його загартованим у боях командувачем частково стосувалися культури та особистості. Та найбільше проявилися, коли російська та українська армії окопалися, а лінія фронту застопорилася.
«Не секрет, що в міру того, як їхні стосунки погіршувалися, вони також почали розходитися в поглядах на те, що робити на полі бою. Що насправді прирекло відносини між паном Зеленським і генералом Залужним, так це зміна поглядів президента на те, як війна визначатиме, якою країною має стати Україна», — йдеться в матеріалі.
Невдалий контрнаступ
The Economist пише, що Зеленський та його адміністрація покладали на Залужного відповідальність за минулорічний невдалий контрнаступ.
Вони хотіли, щоб українська армія готувалася до подальших атак, і тиснули на нього, щоб він розробив бойові плани й взяв на себе непопулярні рішення щодо мобілізації для збільшення кількості військ.
Генерал відкинув їхні аргументи. Він зауважив, що його обережність після провалу початкового штурму призвела до того, що врятувала життєво важливі війська та обладнання. Залужний стверджував, що не може планувати наступний контрнаступ, не знаючи, які ресурси він має.
На думку видання, одним із ризиків для Зеленського буде нарікання, спровоковане в армії звільненням «улюбленого командира».
Призначення Сирського
Щодо призначення новим головнокомандувачем ЗСУ Олександра Сирського, видання вважає, що цей генерал «має репутацію людини, яка готова вступити в бій з ворогом, навіть якщо це коштуватиме великих людських і технічних втрат».
«Він є суперечливою фігурою, яка викликає суперечливу реакцію серед офіцерів. Одні вихваляють його професіоналізм, інші кажуть, що він залякує своїх підлеглих… Він менш схильний ставити під сумнів пріоритети президента. Обійнявши найвищу посаду, він повинен буде пом’якшити свій стиль командування і навчитися говорити правду владі», — пише The Economist.
Наслідки звільнення Залужного
Валерій Залужний є героєм України, тож, на думку журналістів, його звільнення матиме і політичні наслідки. Найголовніше питання — чи зможе Зеленський скористатися відставкою Залужного, щоб переорієнтувати своє бачення війни.
«Сьогодні президент все ще публічно обіцяє, що Україна поверне кожен сантиметр землі, окупованої російськими військами, навіть розуміючи, що це станеться не скоро, якщо взагалі станеться.
Якби українські сили змогли вигнати російських окупантів, це було б чудово. Однак, якщо не станеться щось абсолютно несподіване, війна, визначена територією, – це війна, в якій Україна не може перемогти», — пише The Economist.
Також зазначається, що важливо, аби поточні зміни не погіршили боєздатність України. Зеленський повинен розглядати реорганізацію як шанс «переосмислити своє бачення війни».
«Щоб вистояти в майбутній тривалій боротьбі, Україна має підвищити свою стійкість. Україна вийде переможцем з цього кривавого конфлікту, якщо вона буде процвітаючою, демократичною, орієнтованою на Захід країною.
«У цьому питанні не повинно бути ніякої різниці між президентом і його командувачами», – зазначає The Economist.
Марина Макєєва
«Україна звільняє свого найкращого солдата»
Ми не можемо пред’явити Зеленському за рішення, які він приймає як Верховний головнокомандуючий. Щоб там не було – ми маємо почекати «15 хвилин після перемоги». Для цього треба запам’ятати хто, що і у яких обставинах це робив. До того, як нашу історію запишуть переможці.
Ось що «The Economist» фіксить зараз:
«Генерал Сирський має репутацію людини, яка готова вступити в бій з ворогом, навіть якщо це коштуватиме великих людських і технічних втрат. Він є суперечливою фігурою, яка викликає сильну реакцію серед офіцерів, що служать. Одні вихваляють його професіоналізм, інші кажуть, що він залякує своїх підлеглих і керує страхом. Він менш схильний ставити під сумнів пріоритети свого президента. Обійнявши найвищу посаду, він повинен буде пом’якшити свій стиль командування І НАВЧИТИСЯ ГОВОРИТИ ПРАВДУ ВЛАДІ».
Звільнення Валерія Залужного — новий вирішальний етап у війні
Лідери | Україна звільняє свого найкращого солдата
На жаль, президент Зеленський ризикує помилитися
Новина — навряд чи найкраще слово, щоб описати оголошення, про яке тижнями ходили чутки, але яке так і не відбулося. Тим не менш, коли 8 лютого президент України Володимир Зеленський нарешті замінив Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді командувача Збройними силами в рамках ширшої реорганізації, це було так, ніби щойно сталося щось доленосне.
Частково це пов’язано з вирішальною роллю генерала Залужного у доблесній відсічі російським військам у перші дні вторгнення, а також з його популярністю серед особового складу та цивільного населення України. Але відставка генерала викликає занепокоєння з іншої, більш важливої причини. Це знаменує новий і вирішальний етап у війні — той, на якому пан Зеленський ризикує помилитися.
Відмінності між актором-політиком і його загартованим у боях командиром частково стосувалися культури та особистості. Після вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року ці відмінності стали неважливими — більше того, вони, можливо, навіть стали сильною стороною. У надихаючому прикладі «мережевої» культури України кожен компонент опору країни зосередився на своєму власному завданні.
Замість того, щоб здійснювати централізований контроль, пан Зеленський продовжував виступати в ролі головного патріота, висловлюючи рішучу відмову своєї нації поступатися перед обличчям російської агресії. Генерал Залужний, який фактично вже багато років воював з Росією, зосередився на бойових діях. Лише коли російська та українська армії окопалися, а лінія фронту застопорилася, ці тертя почали завдавати шкоди.
Не секрет, що в міру того, як їхні стосунки погіршувалися, вони також почали розходитися в поглядах на те, що робити на полі бою. Пан Зеленський та його адміністрація покладали на генерала Залужного відповідальність за минулорічний невдалий контрнаступ. Вони хотіли, щоб українська армія готувалася до подальших атак, і тиснули на нього, щоб він розробив бойові плани і взяв на себе непопулярний тягар мобілізації більшої кількості військ.
Генерал відкинув їхні аргументи. Він зауважив, що його обережність після невдачі першого штурму призвела до втрати життєво важливих військ і техніки. Він стверджував, що не може планувати наступний контрнаступ, не знаючи, якими ресурсами він володіє. Він сказав, що мобілізація суспільства є обов’язком політиків — і він мав рацію.
На війні немає нічого незвичайного в тому, що політики і солдати невисокої думки один про одного. Що насправді прирекло відносини між паном Зеленським і генералом Залужним, так це зміна поглядів президента на те, як війна визначатиме, якою країною має стати Україна.
Коли журнал The Economist вперше взяв інтерв’ю у пана Зеленського в Києві, всього через кілька тижнів після вторгнення, він красномовно розповідав про те, як його країна бореться за свою долю як європейської демократії. За його словами, Україна цінує життя більше, ніж територію. Однак нещодавно президентство пана Зеленського стало визначатися метою повернення всієї окупованої території України. Коли стало зрозуміло, що ця військова мета не може бути досягнута, нетерпіння пана Зеленського щодо свого генерала зростало. Він і його чиновники відчували загрозу від популярності генерала Залужного. Це була одна з причин, чому він прагнув централізувати владу в президентському комплексі в Києві.
Ймовірно, було неминуче, що в міру затягування війни почнуть давати про себе знати обмеження, притаманні нормальній політиці. На жаль, політика в Україні не схожа на політику у Вашингтоні чи Парижі. Це гола боротьба за ресурси і владу, яка фінансується олігархами і фракціями, а сьогодні ще й іноземними донорами. На Заході ідеї часто відходять на другий план, а в Україні вони, як правило, взагалі відсутні.
За цих обставин генерал правильно зробив, що пішов у відставку. У демократичній державі збройні сили повинні бути підпорядковані політикам. Авторитет генерала Залужного як головнокомандувача вже був фатально підірваний чутками про його відставку. Чим довше пан Зеленський здавався занадто слабким, щоб звільнити його, тим більше страждав і його власний авторитет. Питання полягає в тому, де після цього опиняться президент і новий топ-солдат України, генерал Сирський, якого підвищили з посади командувача сухопутних військ країни.
Одним з ризиків для пана Зеленського буде бурчання, спровоковане в армії звільненням улюбленого командира. Генерал Сирський має репутацію людини, яка готова вступити в бій з ворогом, навіть якщо це коштуватиме великих людських і технічних втрат. Він є суперечливою фігурою, яка викликає сильну реакцію серед офіцерів, що служать. Одні вихваляють його професіоналізм, інші кажуть, що він залякує своїх підлеглих і керує страхом. Він менш схильний ставити під сумнів пріоритети свого президента. Обійнявши найвищу посаду, він повинен буде пом’якшити свій стиль командування і навчитися говорити правду владі.
Реорганізація також спричинить дезорганізацію, оскільки офіцери перейдуть на нові посади в ланцюгу командування. Важливо, щоб ці зміни не погіршили боєздатність України. Незабаром країні знадобиться нова мобілізація, навіть якщо генерал Сирський використовуватиме свої війська здебільшого для оборони — як він і має робити зараз.
Оскільки генерал Залужний був героєм України, його звільнення матиме і політичні наслідки. Заява пана Зеленського про його відставку була нечіткою щодо того, що він робитиме далі. Ті, хто знає генерала, не вважають його природженим політиком, але він не буде першим старим солдатом, якому обіцянка влади закрутила голову. У такій країні, як Україна, той чи інший олігарх, безсумнівно, побачить у ньому засіб для реалізації власних амбіцій. Він повинен зберігати почуття смирення. Зі свого боку, пан Зеленський повинен бути достатньо освіченим, щоб зрозуміти, що якщо він і його адміністрація спробують стримувати невдоволення, вони завдадуть шкоди політичній культурі, яку намагаються врятувати.
Найважливіше питання полягає в тому, чи зможе пан Зеленський скористатися відставкою генерала Залужного, щоб переорієнтувати своє бачення війни. Сьогодні він все ще публічно чіпляється за свою обіцянку, що Україна поверне кожен сантиметр землі, окупованої російськими військами, навіть якщо приватно знає, що це станеться не скоро, якщо взагалі станеться. Якби українські сили змогли вигнати російських окупантів, це було б чудово. Однак, якщо не зміниться щось абсолютно несподіване, війна, визначена територією, — це війна, в якій Україна не може перемогти.
Тому пан Зеленський повинен розглядати цю реорганізацію як шанс переосмислити своє бачення війни. Щоб вистояти в майбутній тривалій боротьбі, Україна має підвищити свою стійкість. З військової точки зору, це означає кращу протиповітряну оборону та артилерію, а також здатність проводити поточні ремонти. Враховуючи відмову республіканців у Конгресі погодитися на великий пакет озброєнь і грошей, Україна потребує ще більшої здатності виробляти зброю власними силами — особливо безпілотні літальні апарати. З економічної точки зору, Україні потрібно залучати інвестиції та допомогу, а також збільшувати додану вартість того, що вона експортує. У політичному плані це означає, що пан Зеленський повинен публічно присвятити себе війні цінностей.
Україна вийде переможцем з цього кривавого конфлікту, якщо вона буде процвітаючою, демократичною, орієнтованою на Захід країною. Його уряд повинен зосередитися на тому, щоб це сталося, як на лазері. У цьому питанні не повинно бути ніякої різниці між президентом і його командирами. ■
——————-
З 24/02/22 абс більшості українців прийняло правило: яким би не був Президент Зеленськи раніше, тепер він лідер воюючої країни.
Ми відклали питання корупції його оточення, його політики какая разніза, його пошуків миру в очах путіна, замороження ним військових ракетних програм, розведення військ з напрямів удару ворога, про які 4 місяці попереджали союзники…
Ми всі діяли так, як мав діяти народ у війні за виживання свої країни.
Але Президент не змінився.
Перший рік він був супер корисним як спікер Нації. І світ захоплено аплодував йому та українцям.
Але коли аплодисменти стихли, коли прийшов час непублічної і делікатної роботи з міжнар партнерами, важких кабінетних нарад з носіями різних стратегій, час взяти відповідальність не тільки за перемоги, але й за невдачі, — виявилося, що Зеленський не змінився.
Він хоче бути єдиним актором свого шоу.
Будь якою ціною.
Комунікація від Зеленського і ОП — це довбане дно, з якого кожного дня стукають — все нижче й нижче.
Фоточка з Залужним та уникнення слів «звільнення» і «відставка» — це не комунікація. Це чергова сцянина в очі.
Те, що Залужний піде гідно, сказавши/написавши правильні слова, я не сумнівалась. Він солдат, який захищає честь країни та гідність військових, він все зробив правильно.
Але комунікація від Президента мала бути комунікацією, а не спецоперацією зі звільнення, якою вона була (останні кілька місяців!).
Комунікація — це пояснити суспільству важливість змін, а головне — їх основних (конкретних!) причин і очікуваних (конкретних!) результатів.
Не огидні дописи, натяки та бруд від своєї посіпаки, репутацію якої не шкода. Не моральне знущання над суспільством: звільнять/не звільнять, правда/неправда, іпсо/хуйсо, валєра/марʼяна.
А комунікація: діалог, пояснення, відповіді, щирість і правда!
Президент говорить про оновлення?
Я не проти оновлення. Але тоді це має бути оновлення, а не призначення людини, яка докорінно не відрізняється від попередника. Бо тоді всі слова про «оновлення» — це знову сцянина в очі.
Що по мобілізації?
Комунікації від Президента і тут немає.
Дуже цікаво, до речі, наскільки зросте мотивація та кількість бажаючих мобілізуватися після звільнення Залужного? Чи буде про це комунікація?
Так, президент Зеленський має право звільняти і призначати Головкома.
Але крім цього права, він (перш за все!) має зобовʼязання перед українським народом.
Він зобовʼязаний комунікувати, давати фідбек та враховувати думку народу!
А вся ця історія зі звільненням все більше й більше бачиться мені вже навіть не як суперництво Зеленського із Залужним.
А скоріше — як суперництво Єрмака із Залужним. Не дарма західні ЗМІ написали, що Залужного звільняють через те, що у нього було своє бачення (як у лідера, а не просто менеджера!) і прямий звʼязок із західними партнерами.
Єрмаку це непотрібно. Звʼязок зі всіма має бути тільки у нього і через нього. А всі інші мають підпорядковуватися йому.
От вам і вся комунікація.
Що ж, тепер під Єрмаком, здається, всі.
І ми з вами теж, якщо що.
