— У мене стільки злості, тому що в моїй країні йде майже рік набільша, з часів Другої світової, війна.
— У мене стільки злості, тому що це не просто війна, це черговиий геноцид мого народу з боку росії, тероризм, масові вбивства, катування, залякування.
— У мене стільки злості, тому що росіяни нищать наші міста, села, поля, окуповують наші території, вбивають українців, вивозять за порєбрік українських дітей, ґвалтують фізично і морально, влаштовують лінгвоцид, зносять пам’ятники українським героям.
— У мене стільки злості, тому що ця війна почалася 9 років тому, але дуже багато людей вперто не хотіли її бачити, тож тягнули всі ці роки сюди росіян, влаштовували і ходили на концерти до тих, хто підтримував окупацію Криму.
— У мене стільки злості, тому що і досі є купа людей в Україні, не проти послухати русскій реп, позахищати булгакова з биковим та досі публічно писати/звертатися до українців на русском язикє.
— У мене стільки злості, тому що деякі любітєлі писати/звертатися до українців (під час намагання росії знищити все українське) на русском язикє, просувають в інформаційний український простір відверто ворожі наративи, але мають і досі величезні армії прихильників серед українців.
— У мене стільки злості, тому що дуже багато українців досі вірять людині, яка спочатку каже: «розбирайте тривожні валізи, війни не буде, а якщо буде, я піду перший» (і не йде), потім каже: «ця війна на 2-3 тижні», а коли війна йде рік, каже: «не схоже, що Україна гарантовано переможе».
— У мене стільки злості, тому що через йбн р-с-н-ю, я сиджу без світла і опалення більшу частину доби.
— У мене стільки злості, тому що мені доводиться замасковувати слова злої правди через те, що за них банить фейсбук.
— У мене стільки злості, тому що я не можу піти у відпустку, чи кудись поїхати на вихідні, доки йде війна, бо, як мінімум, солідарна зі своїм чоловіком, який без відпусток служить в ЗСУ.
— У мене стільки злості, тому що під час війни на знищення мого народу і країни, кожного дня доводиться читати новини про хабарників та злодіїв у кабінетах, з яких мають прийматися українські закони та чинитися правосуддя.
— У мене стільки злості, тому що людей, які бажають справедливості і говорять правду, звинувачують у зраді і роз’єднанні суспільства, хоча саме ці люди працюють на об’єднання.
— У мене стільки злості, тому що наші суспільні дискусії називають срачами, що знецінює наявність суспільної дискусії, завдяки чому ми, український народ, — сильні й незламні, і саме ми правимо нашою країною, а не правітєлі, як за порєбріком.