У Кремлі теж намагаються покласти на прес-секретаря президента тягар відповіді на непрості питання у ситуації, коли сам очільник держави не хоче розмовляти на ті чи інші теми і очікує більш вигідної для себе ситуації. Це відоме політичне боягузтво Путіна. І це відома політичне боягузтво Зеленського. Два чоботи — пара.
Президент країни, який обожнює записувати безглузді відеоролики на безглузді теми, зберігає мовчання, коли потрібно висловитися про найбільш резонансну тему останніх тижнів — вирок Стерненку, за нього відбріхуються чиновники його офісу. Президент України зберігає мовчання, коли потрібно висловитися про найбільш резонансну тему останніх днів — санкції проти олігарха Ігоря Коломойського. За нього говорить не менш недосвідчена, ніж сам президент, прессекретарка. Юлія Мендель робить багатозначні натяки замість того, щоб відповісти на дуже просте запитання — чи збираються в Україні проводити розслідування тієї самої корупційної діяльності Коломойського, про яку говорить державний секретар США? Саме Коломойського, а не «стрілочників» — менеджерів «Привату»? Або Зеленський боїться, що у розслідуванні цієї діяльності — перш за все руйнівної для Української держави діяльності Коломойського у останні роки, про яку говорять американські дипломати — він вийде на самого себе і представників власного найближчого оточення? Тоді не потрібно боятися. Потрібно чесно сказати — я не допущу такого розслідування, щоб не опинитися звинуваченим у причетності до корупції. Мені плювати на американців, коли мова йде про мою власну безпеку. Ми будемо будувати тут Білорусь, тому що, як і у Лукашенка, для мене єдина можливість вижити — залишатися президентом до нескінченності. І Коломойський мені в цьому допоможе, тому у нього іншої можливості вижити теж немає.
Але замість цього краще послати закривати амбразуру Юлію Мендель і порадити їй підняти мою улюблену тему про Порошенка і про те, що він і Медведчук — одне і те ж. Тому що мені страшно. Тому що я боюся власної тіні, не те що тіні державного секретаря США. Тому що Байден не телефонує — і я вже починаю думати, що це навіть добре, тому що не уявляю собі, що він мені може сказати, якщо раптом зателефонує. Авжеж, дуже добре уявляю. І від цього просто моторошно.
Ну що ж поробиш! Той, кого обирають главою держави, повинен брати всю відповідальність за наслідки цього вибору громадян на себе. І відповідальність за свій успіх. І відповідальність за свій крах. І відповідальність за крах країни, до речі, теж.
І ніяка Юлія Мендель не допоможе уникнути відповідальності — навіть якщо буде давати інтерв’ю кожен день.