Пригадуєте, як кілька тижнів тому я описувала латвійський досвід протидії “русскому миру” на основі українських кейсів? Поки спонсоровані РФ політичні сили на теренах України — переживають ренесанс, а громадян зомбують історіями про те, що опір агресору неважливий, українська армія має піти знову в маргінес, а національна ідентифікація — це “какая разніца” — у наших сусідів, які пережили радянську окупацію, все інакше.
Так, днями сейм Латвії схвалив у першому читанні правки в закон “Про безпеку громадських розваг і гулянь”, які забороняють так звану георгіївську стрічку.
Для того, щоб прикрити усю цю “коларадщину”, голова комісії Сейму Артус Кайміньш сказав наступне: “Беручи до уваги експансію Росії в Україні та її тоталітарну ідеологію щодо колишніх республік СРСР, у Латвії є підстави бачити загрозу своїй демократичній системі і безпеці. Заборона на георгіївські стрічки обмежила б такі прояви ідеології. Ми повинні показати свою позицію проти використання цих стрічок на публічних заходах”.
Що цікаво, це відбувається в державі, де третина населення є нащадками російських окупантів. Де до недавнього часу проросійські партії мали мера Риги і укладали угоди про співробітництво із “Единой Россией”. І де перше та друге — було розірвано латишами саме через агресію РФ в Україні.
Тобто українське законодавство з протидії щупальцям “русского мира” — чудово працює. Особливо не в Україні. Бо лише в Україні в часи війни, на сьомому році успішного стримування агресії РФ — нинішній очільник міністерства оборони Андрій Таран віддає накази… про штрафи за вогонь у відповідь. Лише після гучного розголосу, критики тих, хто зараз тримає крихку лінію фронту — улюблений міністр завгоспа президента Андрія Єрмака — здався і сказав, що такого наказу уже нема.
Експерементатори від влади уже півроку влаштовують на українцях досліди, як на лабораторних мишах. Особливо цинічними є наміри як не опудалом так тухлою тушкою — реалізувати російський сценарій в Україні. Були спроби теплої ванни для російської мови від Макса Бужанського — відбили. Були намагання — втюхати російську мову викладання — не проголосували. Нині упороті миротворці качають ситуацію, щоб поламати те, що було зроблене в українській армії: підточують “Укроборонпром”, заграють із гауляйтером Донецька Денисом Пушиліним, ламають операції української розвідки з американськими колегами та експерементують уже з військом.
Чого тільки варте намагання принизити 503-й окремий батальйон морської піхоти та його командира Вадима Сухаревського примушуванням до ручкання із російським генералом Якубовим/Вахітовим, який є по суті “смотрящим” в структурах ОРДО, які контактують з СММ ОБСЄ, а також, через міжнародних спостерігачів, з українськими військовими. Лише після критики ОПУ — “єрмаки” здали назад.
Прогнозую, що це не остання спроба цієї осені принизити армію, дати понюхати Україні відбірного лайна. Не виключено також навіть спроби протягнути постанову про вибори на окупованому Донбасі. Бо єдина переможна стратегія “Слуг народу” на виборах 25 жовтня — дотягнути до виборів на “перемир’ї”, а там — хоч потоп. Тобто — втрата суверенітету, і економічне поглинання нас росіянами — владі єрмаків та подоляків буде нормально.
Справа у тому, що на виборах 2019 року Україна обрала одного президента Володимира Зеленського, а за півтора року владу захопила інша людина. Яка, за словами попереднього очільника Офісу президента Україна і творця двох перемог Зеленського — Андрія Богдана, навіть не робила жодної виборчої кампаніі ЗЕ-команди. Це — Андрій Єрмак.
Людина, яка підносила скрепки і каву Володимиру Зеленському на знімальний майданчик — захопила мозок президента і захопила владу. Голова ОПУ перебирає на себе повноваження президента, повноваження уряду і унікальні фотосети на борту номер один.
Влада Зеленського — сам Володимир Олександрович та його вірний продюсер Андрій Єрмак пішли шляхом заперечення реальності. Нема опозиції, нема проукраїнських активістів, нема рішуче настроєних військових… У головах Єрмака та Зеленського вони все роблять правильно, а агресивна войовнича меншість за американські гроші так і заважає реалізувати тут філіал РФ. Чи не тому так знаково учора на шоу Савіка Шустера очільник ОПУ заговорив про створення такого собі Центру протидії пропаганди — заздалегідь хворої ідеї, спрямованої на запровадження механізму репресій щодо всіх, хто оприлюднює небажану для влади інформацію.
Забули лиш розумники зі влади, що попри всі шишки і граблі — ми не Білорусь. І диктатори тут не пройдуть. Тим більше влада Зеленського сама давала задню, кілька разів, коли на вулицю виходили із протестами. Чи то “Марш патріотів” 14 березня, коли кілька тисяч героїв російсько-української війни поховали у зародку реалізацію “формули Штайнмайєра”, з нагоди підписання якої Єрмак купив дорогий мерседес. Чи то — рішуча критика ініціатив Шмигаля з подати води до кримським воєнних баз. Чи то поїздка активістів під маєток Зеленського — після якої влада відмовилась від інспектуванням російським генералом і дружками Пушиліна позицій під Шумами.
У нас немає іншого шансу, аніж тиснути на цих боягузів із “корочками” державних посадовців. Наш голос має бути гучнішим за квакання в унісон усих проросійських сил разом узятих. Ми маємо підтримати кожного депутата, навіть із “Слуги народу”, хто має проукраїнські погляди і не робить гірше своїй державі. Ми маємо тримати кулаки за свою українську армію, бо лише на її плечах сьогодні тримається наша незалежність.
Ніч над світанком найтемніша і у чортів крила найбільше кидають тіні. Але ми зможемо. Бо якщо наші брати по радянській окупації і зросійщенню — латиші можуть, то і ми переможемо.