Вчора у Брюсселі відбулася перша зустріч Ради Україна-НАТО на рівні керівників оборонних відомств. І, що найцікавіше, вона відбулася без навіть віртуальної участі головнокомандувача Збройних сил України, генерала Валерія Залужного.
Відправили комунікувати з ключовими союзниками України цілого військового представника України при НАТО, генерал-майора Сергія Салкуцана. При цьому місія України при НАТО офіційно повідомила: військовий дипломат виступив від імені Залужного.
За всієї поваги до Салкуцана і його надважливої роботи, виникає питання – а чому генерал Залужний не відвідав цей важливий захід хоча б, як-то кажуть, “по скайпу?”.
Жодних офіційних коментарів з цього приводу не надходило, однак, згідно з існуючою інформацією, головнокомандувач ЗСУ мав бути особисто присутній на цій зустрічі. Однак його туди не пустила політична влада.
Більш яскравого свідчення наявності конфлікту у найвищому військово-політичному керівництві країни годі й шукати. Це цілком вкладається у логіку дій чинної політичної влади, яка чомусь бачить у генералі електорального конкурента.
Причому відбувається це все у той час, коли Залужний займається виключно війною і про жодні політичні амбіції не сказав навіть півслова. Але місце генерала у соцопитуваннях, згідно з якими він, як і вся українська армія, користується безумовною довірою та підтримкою народу, вочевидь, заважає політичному керівництву їсти і спати.
Хворобливе сприйняття дійсності, яке межує з месіанством, і до того жодним чином не сприяло загоєнню суспільних ран України. Тепер, вочевидь, ці явища поширилися на сферу військового співробітництва зі стратегічними союзниками, від якого, будемо відвертими, залежить фізичне виживання всіх громадян України незалежно від політичних поглядів.
Більше того, це цілком вкладається у загальну політику політичного керівництва країни. “Зірка може бути лише одна”, — це насправді “символ віри” чинної влади
Події навколо Залужного вкладаються і у загальну поведінкову модель “монобільшості”.
Заборона на виїзд для зустрічі з угорським прем’єром Віктором Орбаном для Петра Порошенка, фактична ліквідація парламентської дипломатії з боку спікера Руслана Стефанчука, який своїми розпорядженнями по парламенту нібито намагається забезпечити “єдиний голос” України за кордоном… Все це явища одного порядку.
Те, що на Банковій і прилеглих будівлях публічно називають “єдиним голосом”, є банальним намаганням вибудовування політичної монополії, зокрема, у закордонних комунікаціях.
Недарма ж секретар РНБО Олексій Данілов буквально сьогодні поділився одкровенням: “у нас немає опозиції”. У нас взагалі нічого не повинно бути, крім єдино вірної партії і уряду. Ще передвоєнне захоплення Давида Арахамії комуністичною партією Китаю дає свої результати.
Але чинна політична влада не задається іншим питанням. Ну ок, ви скасували опозицію, заборонили депутатам комунікувати з союзниками на міжнародних майданчиках. Навіщо ж ви заважаєте військовому керівництву налагоджувати особисті зв’язки з союзниками?
Адже саме від особистих зустрічей залежить формування довіри між ключовими особами, зокрема, у військовій сфері. І від них же залежить обмін розвідданими, поставка озброєнь, спільне планування, обмін досвідом. Все те, чого потребує Україна задля ефективної оборони.
Виникає ще одне питання. Це свідома диверсія чи практична реалізація сентенцій глави МЗС Дмитра Кулеби – якщо що, будемо лопатами воювати? Військові, до речі, активно запрошують шановного міністра спробувати свої ідеї. Особисто, десь під Бахмутом. Можливо, щось зрозуміє.