Все просто. І вам про це вже не раз говорили.
Закон «про народовладдя» — просто чергова (але велика) віха на шляху знищення України. В найнадійніший спосіб — шляхом передачі її в руки сил орієнтованих на головного ворога.
Простий план дає деякі збої, завдяки чому нам стає видно «підкилимну» частину процесів. За цим планом всю брудну роботу, і всі «зашквари» повинна взяти на себе монокоаліція і «найвпливовіший».
Саме тому у ОПЗЖ було таке собі «вільне голосування». Де 7 утрималися, а аж 15 проти. Ну, для своїх виборців у них є аргумент. Вони хотіли, щоб в законі були прописані ще й регіональні референдуми (привіт ДНР! Як живеш, ЛНР?).
А ще їм немає ніякого сенсу палитися. Якщо (коли) прийде їхній час — вони скажуть «не ми цього хотіли — ви хотіли».
Владна «партія тих, хто йдуть до прірви» панікує, і шле сигнали ОПЗЖ про готовність до злиття в будь-якому з екстазів. Ось і новоспечений «рот влади» Арестович слідом за майстром контекстів Арахамією — говорить про те, що партія Бойко — дуже українська партія.
І відкриття нових справ на Порошенко і Байдена (перше — звично і смішно, друге-суїцидально), і виграш Портновим суду першої інстанції по знищенню згадок про Майдан зі шкільних підручників — саме з цієї обойми.
Просто одні готові перестати «працювати під прикриттям» і об’єднатися з другими.
Але «другим» це не потрібно. «Більшості» давно видали лопату. І її завдання закопати себе самим, і взяти на себе всю повноту «народного гніву». А заодно й вирити фундамент для того, що побудують «нові українські патріоти» з російським ухилом.
Що до закону — ви вже бачили сто детальних аналізів. Там теж просто.
Народу пропонують замінити парламетаризм з завжди поганими депутатами (бо пишуть якісь дурні закони) — на «пряме управління». Найчеснішими, чистими і все знаючими людьми — усередненим народом.
Якими тепер легко буде маніпулювати будь-якій владі. Яка зможе виносити потрібні їй питання, минаючи номінальний парламент. Маніпулюючи привченими до маніпуляцій людьми. І підтасовуючи результат в незрозумілому «електронному варіанті».
А наявність головного пункту «про зміну території» — найпростіше питання. Якби територію не збиралися «змінювати» — цього б пункта взагалі ніколи не виникло б, навіть в самому ідіотському законі.
Є простий розрахунок на максимально можливий результат таких референдумів.
Якщо завтра винесуть перше питання «Чи хотіли б ви визнати «незалежність» Донбасу, і виключити його зі складу України — і війна відразу закінчиться» — захоплена більшість заволає «Тааааак!».
А коли післязавтра, їм запропонують офіційно відмовитися від Криму, в обмін на дешевий (на якийсь час) газ з Росії, і зменшення комуналки — крик «Таааак!» буде ще голосніше.
Десь там, в зовнішньому світі, тихо знімуть санкції з росії, і чудовисько розправить плечі.
А всередині країни перестане існувати народ, і будь-які зачатки Нації.
Залишиться керований «охлос», що пожирає власну країну, і себе.
Якому будуть підкидати смачні ідеї. Від «відняти і поділити» по волі народу. До оголошення поза законом будь-якої частини суспільства, за будь-якою ознакою.
Це все вже проходили протягом тисячоліть. І тільки ми прийшли до цього в найбільш просунуте століття.
Все питання в тому, що у них залишилося мало часу. І цей закон має відновити і консолідувати розпливчатий електорат. Який повинен «докошмарити» владу на «майданах за миску», після чого кермо можна прибрати до рук «російської української опозиції».
А плюсом є те, що до свідомої і по справжньому української частини суспільства поступово доходить необхідність залишити захоплюючу гризню між собою, і повернуться на бойові позиції. Тим більше, що навіть статистика говорить про те, що маятник впевнено рухається на нашу сторону.
І наша консолідація важить на порядок більше умовної «консолідації» будь-якої «умовної» більшості.
І відкотити і виправити все, що навернув цей цирк — ми теж зможемо досить швидко.
Біда тільки в тому, що більша частина з Нації здатна на дії тільки тоді — коли спільний корабель зануриться вже наполовину, і почне черпати воду бортами. Правда ми вмудряємося виплисти і тоді.
Правда, в цей раз в нашому борті вже не колупають — рубають грунтовну діру.
А скоро спробують підірвати наш корабель під три чорти. «За бажанням пасажирів корабля».
Той хто змирився з напівзатопленим станом — обов’язково піде на дно.
Так що не дивуйтеся, що відбувається. Дивуйтеся тому — як ми це все допустили.
І ще. Всім прихильником «негайних дій» і криків «Доки?».
Про що ви? Я вам на військовій мові скажу (і це не про переворот, пане майоре) Там де можливо діяти тільки силами умовного батальйону — силами умовної роти нічого не вийде. Крім героїчної загибелі роти.
А нас поки і роти не набереться.
Подумайте про це на дозвіллі. Без референдуму.
Після закону, про так зване народовладдя (Референдум) і проаналізувавши можливості впровадження інтернет голосування — подивіться хто буде керувати.
Доречі, знаєте чому конституція сучасної ФРН забороняє референдуми?
Гітлер у 1934 році на підставі референдуму легітимізував своє всевладдя, об’єднавши посади президента і райхсканцлера.
А за рік до цього на підставі так само референдуму Німеччина вийшла з Ліги Націй – попередниці ООН, – бо та, мовляв, небезпечна для німців, нав’язуючи їм чужу волю та руйнуючи етичні пріоритети (95% голосів «за»).
Надалі Гітлер не раз ініціював референдуми з питань легітимації територіальної експансії (вони, за звичаями того часу, звалися плебісцитами).
аншлюс Австрії був у 1938 році оформлений плебісцитом.
Щодо прийнятого Закону про народовладдя
Пряме народовладдя — це утопія, і його впровадження в слабких демократіях дуже небезпечне. Процедура будь-якого загальнодержавного референдуму в разі її підконтрольності бюрократичному апарату та непрозорості його проведення відкриває широкі можливості для маніпулювання народним волевиявленням та легітимізації рішень, вигідних владній верхівці.
Саме через сумнозвісні референдуми свого часу прийшов до влади і отримав необмежені повноваження, а потім взагалі скасував парламент Адольф Гітлер. Зе буде проводити референдуми та питати в нас що робити, а потім скаже :»Та ви ж самі проголосували за це. Ви ж самі президенти!»
Так, 19 серпня 1934 року на референдумі 89,9% німецьких виборців схвалили передачу президентських обов’язків канцлеру Адольфу Гітлеру, наділивши останнього колосальною владою. Успіх ряду плебісцитів дозволив фюреру наплювати на міжнародні домовленості і приєднати до Німеччини Рейнську область, Сілезію, Рур, Судети, Австрію і прийняти рішення про вихід з Ліги Націй. З тих самих пір загальнонаціональний референдум в Німеччині під забороною.