Захист неба України. Можливості на сьогодні та завтра

143

Напевно, розв’язання проблеми посилення протиповітряної оборони України є тим виключним питанням, щодо якого не існує дискусій або суперечок: хто б із військових фахівців не висловлював поглядів на переозброєння ЗСУ, завжди ППО потрапляло до першої п’ятірки пріоритетів.

Водночас предметом дискурсів, інколи гострих, залишається спосіб розв’язання цієї проблеми.

Річ у тому, що Україна ніколи не розробляла і не випускала власних ЗРК. За часів СРСР на її території серійно виготовляли окремі елементи. Наприклад, на державному ЦКБ «Арсенал» розробляли головки самонаведення для переносних ЗРК, а на Жулянському машинобудівному заводі «Візар» випускали транспортно-пускові контейнери для ЗРС С-300.

Пізніше, в часи незалежності України, «Укроборонсервіс» спромігся опанувати ремонт та елементи модернізації ЗРС С-300. Беззаперечних успіхів досягла вже в наші часи команда у складі Державного ККБ «Луч» і приватних підприємств «Радіонікс» і «Рамзай» – під час реалізації проєкту модернізації ЗРК С-125 для Ефіопії – до рівня С-125МЕ1(2) «Голубий Нил». До речі, це дало поштовх і призвело до створення активної головки самонаведення ракети. І як результат, ці напрацювання дали підстави низці вітчизняних підприємств узятися за створення власне вітчизняного ЗРК.

Зі свого боку, військові кажуть, що для захисту неба вже сьогодні потрібно терміново закупити іноземні системи.

Система Patriot PAC- 3

Час і фінанси мають значення

Звісно, найпривабливішим шляхом для Міноборони виглядає закупівля іноземних систем ППО-ПРО. Тим більше, що ЗРК радянського виробництва та вітчизняні розробки лише частково розв’язують завдання протиракетної оборони (це, зокрема, ЗРК «Бук М1», С-300ПС/ПТ та С-300В1). А ворог України, як відомо, добре озброєний ракетами.

Візія Повітряних сил 2035, схвалена рішенням Військової ради Командування Повітряних сил ЗСУ 15 травня 2020 року, передбачає, що зенітні ракетні війська Повітряних сил ЗСУ скоротять та оснастять сучасними зенітно-ракетними системами іноземного виробництва. У неофіційних розмовах військові називають найцікавішими проєкти закупівлі американських систем Patriot PAC-3 або ізраїльських тактичних систем Iron Dome («Залізний купол») і ЗРК Barak-8. Також у 2020 році ймовірним новим ЗРК малого-середнього радіусу дії (20–40 км) для ПС ЗСУ називали норвезький NASAMS.

Ізраїльський ракетний комплекс Iron Dome призначений для оборони території площею до 150 квадратних кілометрів від ворожих ракет і снарядів на відстанях до 70 км. При цьому «Залізний купол» вважається ефективним й у боротьбі з безпілотниками. А дві батареї таких систем закупила навіть армія США. Американське видання The Drive повідомляло в листопаді 2020 року, що під час війни між Азербайджаном і Вірменією остання здійснила пуск ракети оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер» (РФ поставила їх вірменській армії у 2016 році). Частина експертів вважає, що саме Iron Dome не дозволив цьому ОТРК вразити ціль. Хоча фахівці Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI) зазначають, що «Залізний купол» не передбачений для нейтралізації «Іскандерів». Але якщо інформація про нейтралізацію ОТРК «Іскандер» офіційно не підтверджена і залишається сумнівною, то вдале відбиття вірменського ракетного обстрілу азербайджанського міста Мінгечаур за допомоги ізраїльської системи визнали навіть у Росії.

Ракетна система Iron Dome в роботі поблизу міста Ашдод, Ізраїль,12 листопада 2019.

Але є й інший бік питання. Зокрема, Азербайджан почав перемовини з Ізраїлем щодо закупівель систем ППО ще 2013 року, а станом на початок жовтня 2016 року озброєння було готове до постачання в Азербайджан. У 2016 році прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу розповів про угоду з Баку: замовник закупив зброї на 5 млрд доларів. Відомо, що й у наступні роки постачання озброєнь тривали на суми 150-200 млн доларів щорічно. Щоправда, у 2016 році було згадано не тільки Barak-8 та Iron Dome, але й «розумні» дрони та протитанкові ракети Spike. Згідно з даними американського аналітичного центру Stratfor, ізраїльській армії системи Iron Dome обійшлися в 50 млн доларів за кожну батарею з приблизною вартістю однієї ракети 100 тис. доларів. Фахівці Stratfor вважали, що Баку, ймовірно, придбав сім батарей. Однак майже немає сумніву, що коштували вони Азербайджану набагато більше, ніж для ЗС Ізраїлю.

Так само й сусідня Польща придбала у США зенітно-ракетні системи ППО-ПРО Patriot PAC-3 на 4,75 млрд доларів. Відомо, що угода була укладена 28 березня 2018 року. Вона передбачає постачання до кінця 2022 року двох батарей американських систем Patriot PAC 3 із зенітними керованими ракетами PAC-3 MSE.

Тепер варто запитати, чи має Україна три–чотири роки та 5 млрд доларів? Наприклад, увесь бюджет на переозброєння у 2020 році, якщо враховувати й держгарантії, трохи більший за мільярд доларів, а на 2021-й рік він іще менший. Хоча безперечно, що необхідно вести перемовини та «втягуватися» в такий проєкт. Принаймні якщо ми бажаємо в майбутньому побачити Україну захищеною. Ба більше, варто було б запитати й у колишніх Верховного головнокомандувача, його міністра оборони та начальника Генерального штабу, чому таких перемовин не вели.

ВМС Індії випробовують ракету Барак 8

Своїми силами?

Відверто кажучи, також залишається незрозумілим, чому влада досі не може знайти волі і ресурсів для просування вітчизняних розробок. Хоча б за умов імпорту. Один з аргументів – вітчизняні розробники наразі можуть запропонувати лише надійну систему ППО, щодо протиракетної оборони у військових є сумніви. Але самі розробники переконані, що ключове слово «поки що». Справді, за роки війни український ОПК революційно просунувся в розробках, фактично відродив ракетну школу, створив школу виробництва безпілотників і ще багато іншого. Нині пропозиції розробок висунули ДержККБ «Луч» і дніпровське КБ «Південне».

На переконання генерального директора — генерального конструктора ДержККБ «Луч» Олега Коростельова, Україні вже зараз потрібно почати розробляти власний зенітно-ракетний комплекс дальністю ураження цілі близько 100 км, а вартість подібної розробки складе 30-50 мільйонів доларів. Сам «Луч» ще у 2016 році захистив три аванпроєкти розробки і виробництва ЗРК різної дальності дії: до 10 км, до 30 км і до 100 км. «Це абсолютно реально. Для цього потрібно, за нашими підрахунками, близько 2-2,5 років. Тобто приблизно той час, який у нас пішов на ракетний комплекс «Нептун»», – переконаний розробник.

Олег Коростельов

Поки що в Україні чимала кількість комплексів ППО і ракет до них радянського виробництва. Але ракети поступово виходять з ладу, і вічно продовжувати терміни їхньої придатності не вдасться. Тому розробники переконують розробляти свій комплекс, щоб не опинитися взагалі без ЗРК. Або не залежати постійно від іноземних виробників. «В Україні є хороші системи локації, тобто станції виявлення і цілевказівки, системи радіокорекції, станції забезпечення командної системи управління ракетою, ну і, відповідно, приймальна частина, яка повинна бути на ракеті, знову-таки головка самонаведення», – переконаний О. Коростельов.

Альтернативні «проміжні» рішення

Як уже зазначалося, Україна активно відновлює стару радянську техніку. Наприклад, спромоглася відновити більш-менш сучасні ракети 9М83 до зенітно-ракетної системи С-300В1. Завдяки згаданому проєкту в Ефіопії здатна збільшити дальню межу зони ураження ЗРК С-125М з новими ракетами (5В27Д-М1 і 5В27Д-М2) до 40 кілометрів, а максимальну висоту – до 25 кілометрів.

Але враховуючи, що найсучасніші українські системи ППО-ПРО – ЗРК «Бук М1» і ЗРС С-300В1 – здатні збивати аеродинамічні цілі на відстанях відповідно до 45 км (на висоті до 22 км) та 100 км (на висоті до 30 км), а балістичні цілі – на дальності 20-25 і 40 км, посилення вітчизняної системи ППО модернізацією було б вагомим внеском у справу збільшення оборонних спроможностей. Тим паче, що й самих згаданих систем ППО замало: ЗСУ орієнтовно мають 72 ЗРК «Бук М1» і близько 250 одиниць ЗРС С-300 різних модифікацій (при цьому, за даними експертів, вдалося сформувати лише один дивізіон ЗРС С-300В1). Отже, на сьогодні для української ППО максимальна дальність ураження аеродинамічних об’єктів противника складає 100 км, ефективна – 75, а балістичних – близько 40 км. Слід визнати, що це дуже слабкі показники, які роблять Україну вразливою ціллю…

Чимало фахівців у сфері протиповітряної оборони переконані, що підсилювальним фактором ППО-ПРО може стати повернення на бойове чергування ЗРК радянського виробництва дальнього радіусу дії С-200В («Вега»). За умов політичної волі для цього потрібен лише рік. Річ у тому, що за часів президента Януковича Росія провела проти України спеціальну операцію, спрямовану на послаблення обороноздатності. Громадянин РФ Дмитро Саламатін, якого президент зробив спочатку керівником «Укроборонпрому», а потім міністром оборони, спромігся реалізувати рішення про зняття з озброєння ЗСУ ЗРК С-200В – останній дивізіон було знято з озброєння 30 жовтня 2013 року. У 2018 році питання про повернення його на бойове чергування розглядалося, але руки не дотягнулися…

ЗСУ ЗРК С-200В

Варто згадати, що ЗРК С-200В («Вега») має максимальну зону ураження аж 180 км, а при стрільбі в зону максимальної дальності стрільби – 255 км. Крім того, цей ЗРК має можливість обстрілу цілей, які віддаляються від нього. В Україні є два дивізіони С-200В. Першочерговими задачами стрільби дивізіону С-200В є знищення на максимальній дальності літаків розвідки і управління (ДРЛВ і У), постановників перешкод (ПП) і носіїв авіаційних ракет класу «повітря-земля», а також знищення висотних швидкісних і малорозмірних цілей. Літаки ДРЛВ і У та ПП при виконанні завдань баражують на висоті 8-12 км на відстані 100-200 км від держкордону. Дальність пуску авіаційних ракет «повітря-поверхня» складає в середньому 150-200 км. Імовірність ураження таких цілей ЗРК С-300П, С-300В1 та «Бук» є досить низькою. А найдоцільнішим способом боротьби з такими ракетами є знищення носія до пуску ракет. Тому ефективно боротися з такими типами цілей може лише ЗРК С-200В на дальності до 240 км до висоти 7-20 км.

Фахівці переконують, що в разі проведення ремонту і подальшої модернізації два дивізіони С-200В могли б вписатися в загальну концепцію системи ППО України. Один ЗРК С-200В прикриває площу близько 180 тисяч квадратних км. Якщо взяти до уваги, що вся територія України складає близько 600 тисяч квадратних км, то 4 ЗРК С-200В прикриватимуть всю територію України.

Залишається лише відмовитися від рішення, нав’язаного засланим до України агентом Кремля. Та не допустити утилізації цієї потужної зброї, що цілком може статися, якщо все й надалі відбуватиметься «за інерцією». Хотілося б вірити, що сучасний безпековий менеджмент країни зверне увагу на цю справу, і якщо навіть не поверне у стрій С-200В, то принаймні здійснить експорт. Бо охочих отримати таку зброю багато. ЗРК С-200В й сьогодні служить арміям 12 країн світу, при цьому три з них – країни НАТО. До речі, сусідня Польща не тільки знайшла гроші на системи ППО-ПРО Patriot PAC-3. Але й вдало модернізує зенітні ракетні комплекси С-200В «Вега» до рівня S-200WE. Оновлена «Вега» включає, серед іншого, радар для підсвічування цілей, пускові установки 5P72WE, а також низку інших елементів системи. Підрядником виступив військовий завод озброєнь WZU Grudziądzu. Роботи повинні завершити 2021 року, сума контракту склала 51,5 млн злотих.

ЗСУ ЗРК С-200В

Тож шлях до НАТО та посилення армії не обов’язково означає відмову від радянської спадщини. А поки С-200В служили б Україні, можна було б вирішити ситуацію з новими системами – як іноземними, так і власного виробництва.

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Поделиться:
Загрузка...