• Главная
  • Политика
  • Украина
  • Мир
  • Экономика
  • Мир о нас
  • Мнение
  • Боевые действия
  • ВПК
Facebook Twitter Instagram
Trending
  • Профессор Липсиц: ЭКОНОМИКА РФ: КАКОВА ПЛАТА ЗА ТРИ ГОДА ВОЙНЫ? Часть 9
  • ​​ФОРТИФІКАЦІЇ І БАБЛО
  • “Слуги” пішли на канікули на три тижні
  • Удар по 9-поверхівці у Києві: число жертв у столиці зросло до 28
  • Зрадника та воєнного злочинця Михайла Грицая знищено в окупованому Бердянську
  • Дмитро Чекалкин: Зелена розправа: хто наступний після ЄС?
  • Україну не згадуватимуть у підсумковій декларації саміту НАТО
  • Перед наступом РФ на Сумщині були повністю відсутні фортифікації
Republic.com.ua
  • Главная
  • Политика
      Featured
      17.06.20250

      Порошенко про сфабриковану “вугільну справу”: це шоу влади для відволікання від справжніх загроз

      Recent
      18.06.2025

      “Слуги” пішли на канікули на три тижні

      17.06.2025

      Порошенко про сфабриковану “вугільну справу”: це шоу влади для відволікання від справжніх загроз

      17.06.2025

      Зелені ТГ-канали почали гнобити генерала Драпатого

    1. Украина
        Featured
        10.06.20250

        Світ іржавої танкової броні проти світу ілюзій і «рожевих метеликів»

        Recent
        18.06.2025

        Удар по 9-поверхівці у Києві: число жертв у столиці зросло до 28

        18.06.2025

        Зрадника та воєнного злочинця Михайла Грицая знищено в окупованому Бердянську

        18.06.2025

        Перед наступом РФ на Сумщині були повністю відсутні фортифікації

      1. Мир
          Featured
          06.11.20240

          Історичний камбек Трампа. Як на це реагують американські ЗМІ

          Recent
          18.06.2025

          Україну не згадуватимуть у підсумковій декларації саміту НАТО

          17.06.2025

          Новини з США. 16 червня 2025 року

          16.06.2025

          Том Купер: звіт про війну між Ізраїлем та Іраном

        1. Экономика
        2. Мир о нас
        3. Мнение
        4. Боевые действия
            Featured
            01.06.20250

            Унікальна спецоперація — уражено понад 40 літаків ворога ВІДЕО

            Recent
            18.06.2025

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 18.06.25

            17.06.2025

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 17.06.25

            16.06.2025

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 16.06.25

          1. ВПК
              Featured
              25.11.20240

              Безвідповідальні злочинці: Як ЗСУ залишили без мін — афера на 25 мільярдів гривень | Юрій Бутусов

              Recent
              10.06.2025

              Давайте розберемося, хто і що нам передав

              26.05.2025

              Нідерланди відправили останні F-16 в Бельгію для підготовки до передачі Україні

              18.05.2025

              Новий пакет військової допомоги від Данії

            Republic.com.ua
            You are at:Home»Видео»Загиблі Герої вересня 2020

            Загиблі Герої вересня 2020

            0
            By Юрий on 01.10.2020 Видео

            Загиблі Герої вересня 01

            1. Віталій Зіновійович Грицишин народився 21.07.1982 року у місті Павлоград Дніпропетровської області.

            Віталій закінчив 9 класів Павлоградської загальноосвітньої школи №17, після чого отримав у професійно-технічному училищі фах «муляр-штукатур». Влаштувався працювати на шахту гірником очисного забою (на важку, висококваліфіковану та виснажливу роботу, яку витримати можуть не всі).

            Чоловікові були властиві рішучість та сміливість, він вірив у ретельне планування, як найдієвіший спосіб узяти від життя усе, що потрібно було для щастя. Він полюбляв риболовлю, футбол та море. Море притягувало його, немов магніт, щороку він відвідував його, але все це було до війни.

            Надійність, енергія та професійність. Такі риси були притаманні Віталію, таким він запам’ятався усім знайомим: людиною, яка твердо стояла на своїх переконаннях, яка не кидала нікого у біді, іноді розуміючи ситуацію без слів. Саме так, цей чоловік мав талант такого собі «мовчазного розуміння», здатність приймати блискавичні вірні рішення, він випромінював якесь світло, невидиме, але потужне, й оточуючі підсвідомо відчували його.

            2014 року його було призвано за мобілізацією, службу проходив у 93-й окремій механізованій бригаді. Згодом він підписав контракт із ЗСУ, який потім неодноразово продовжував (останній раз – 09.11.2019 року). Віталій Зіновійович мріяв дослужити до кінця терміну контракту, повернутися додому та вийти на пенсію (його «гарячий стаж» на шахті дозволяв це зробити).

            Старший солдат, номер обслуги 2-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас» 54-ї окремої механізованої бригади.

            5 вересня опівдні, в районі селища міського типу Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області, під час гасіння пожежі, що швидко поширювалася, Віталій Грицишин разом із двома побратимами опинився відрізаним від основних позицій підрозділу полум’ям, що швидко роздмухувалося сильним вітром. Під час пересування крізь лісосмугу, що знаходилася у так званій «сірій зоні», Віталій Грицишин та його побратим Володимир Хоменко підірвалися на невідомому вибуховому пристрої та загинули. Третього військовослужбовця знайшла живим пошукова група, а тіла загиблих одразу виявити не вдалося, їх було знайдено 6 вересня о 6.30 ранку.

            Поховали Віталія Грицишина 8 вересня на Єврейському кладовищі Павлограда. У нього залишилися батьки, брат та син.

            Загиблі Герої вересня 02

            1. Володимир Петрович Хоменко народився 18.08.1995 року у місті Добропілля Донецької області.

            Після закінчення 11 класів загальноосвітньої школи №19 Володимира було призвано на строкову службу у жовтні 2003 року, звідки він повернувся у травні 2005-го з військовою спеціальністю «механік-водій середніх танків». По тому він влаштувався працювати слюсарем на шахту «Алмазна», де постійно підвищував свою кваліфікацію. Згодом Володимир Петрович перевівся на шахту «Добропільська» гірником очисного забою, де працював до служби у лавах ЗСУ.

            Він рано втратив матір, тому його та сестер самотужки виховував та ставив на ноги тато, який дуже їх любив та пишався ними. Володимир Петрович зрання увібрав у складові свого характеру відповідальність, мужність, надійність. Він був дуже гарним другом, який ніколи не залишав друзів у біді, за що його дуже цінували та поважали.

            Повернімось до шкільних років. З першого по восьмий класи Володимир навчався в одному класі, який потім розформували, зробивши з трьох восьмих класів два дев’ятих. Володимир разом із двома найліпшими друзями опинився в одному класі, і ця трійця міцно товаришувала такою дружбою, якою іноді не можуть товаришувати дорослі чоловіки. Хлопці грали на музичних інструментах (всі троє входили до складу ансамблю народних інструментів у Добропільському Центрі дитячої та юнацької творчості), виступали майже на всіх урочистих заходах в місті.

            Керівником у них був дуже гарний вчитель, який зміг зацікавити їх музикою. У вільний від репетицій час він дозволяв їм грати на гітарах, бас-гітарах, і хлопці створили свій маленький гурт, що виконував музику у стилі рок. Ніде цим гуртом офіційно вони не виступали, проте змогли записати свій альбом, який зберігався у них на касетах. Іноді молоді музиканти прогулювали школу задля того, щоб прибігти до Центру та займатися репетиціями своєї рок-музики. Керівник здогадувався про це, але був радий тому, що хлопці грають, а не курять та вживають алкоголь за гаражами, тому не надто сильно їх сварив.

            Володимир був неконфліктною людиною, ніколи ні на що не жалівся, дуже любив відчуття повної волі, захоплювався подорожами, мав неабияке бажання подивитись світ, побачити його прекрасні місця, побувати там, де його душа була в змозі напитися чистої та світлої енергії. Він багато читав, особливо його приваблювали роздуми про життя та його сенс. У листопаді цього року мав закінчитися його контракт, тому він планував поїхати у велику подорож світом. Цей мешканець Донеччини був великим патріотом України, саме тому він віддав п’ять років безперервному захисту Батьківщини.

            Коли Володимир Петрович вже служив у війську, він якось зустрів на вулиці свого однокласника з дев’ятого класу, і того вразило те, як він змінився. Він став зовсім іншою людиною: справжнім чоловіком, який змужнів та подорослішав на війні. Його слова були дуже правильними та впевненими і викликали почуття сильної поваги.

            04.11.2015 року Володимир вступив до лав українського війська на службу за контрактом. Навчання проходив у «Десні» курсантом навчального взводу танкового полку, а з 13.02.2016 по 10.04.2020 років брав безпосередню участь в АТО командиром танку танкового батальйону. Починаючи з 11 квітня цього року чоловік перейшов до іншого підрозділу.

            Старший сержант, головний сержант-командир 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас» 54-ї окремої механізованої бригади.

            5 вересня опівдні, в районі селища міського типу Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області, під час гасіння пожежі, що швидко поширювалася, Володимир Хоменко разом із двома побратимами опинився відрізаним від основних позицій підрозділу полум’ям, що швидко роздмухувалося сильним вітром. Під час пересування крізь лісосмугу, що знаходилася у так званій «сірій зоні», Володимир Хоменко та його побратим Віталій Грицишин підірвалися на невідомому вибуховому пристрої та загинули. Тіла загиблих одразу виявити не вдалося, їх було знайдено 6 вересня о 6.30 ранку.

            Поховали Володимира Хоменка 8 вересня у Добропіллі. У нього залишилися батько та дві сестри.

            Загиблі Герої вересня 03

            1. Тарас Степанович Кубійович народився 24.10.1970 року у селі Вільхівці Городенківського району Івано-Франківської області.

            Вихованням Тараса займалися мама, бабуся та тітка, і саме вони з дитинства сформували характер чоловіка, їхні розповіді про визвольну боротьбу українського народу, а також книжки українських авторів про ватажків визвольного руху (особливо у західній частині України) призвели до того, що Тарас Степанович увібрав у себе справжній, не показовий, патріотизм, тверді переконання та мужність, що міцно опанувала його думками та вчинками.

            Навчання Тарас розпочав у Вільхівській восьмирічній школі, а з 1985 по 1987 роки навчався у Чернелицькій середній школі, і в обох навчальних закладах він залишив по собі дуже теплі спогади, що серед вчителів, що серед друзів. Його любили за допитливість, простоту у спілкуванні, ввічливість та товариськість. Любив читати та займався багатьма видами спорту. Після закінчення Чернелицької школи він вступив до Чернівецького залізничного училища, у якому отримав фах помічника машиніста тепловоза.

            Тарас Степанович був дуже простою та доброзичливою людиною, яка не була здатна довго тримати в собі на когось образу. У нього було дуже багато друзів, яких об’єднувала між собою любов до України, і для яких однією з найсвятіших речей у житті було відчуття побратимства. Попри те, що народився Тарас за часів СРСР, він ненавидів його та все, що було із ним пов’язане, навіть у школі вперто відмовлявся вивчити слова радянського гімну. Також він дуже любив свою родину, про яку міг розповідати годинами.

            Після проходження строкової служби чоловік працював у Чернівцях, де зустрів своє кохання та одружився, з’явилася донечка, яка для Тараса була найбільшим щастям. Наразі вона перебуває у Німеччині. З дружиною Тарас розлучився ще до початку війни в Україні.

            Його шкільна вчителька Марія Павліковська після загибелі Тараса розмістила у мережі Фейсбук цей пронизливий допис-спогад про нього:

            «Сьогодні Україна втратила ще одного свого героя, мама — сина, рідні — брата, а донечка — тата. Дуже добре знала цього хлопця. Це мій учень з Вільхівців Тарас Кубійович. Пам’ятаю його, коли він ще був у четвертому класі. Гарненький білявий хлопчик, завжди дуже акуратний. Жили ми по сусідству, тому Тарас часто приходив до мене просто поговорити, грався з моїми дітьми.
            Був дуже балакучим, з усіма умів завести цікаву розмову. Мені завжди було цікаво говорити з ним.
            Минули роки. Тарас виріс, отримав освіту, відслужив у армії, одружився.
            А потім почалася війна. Він пішов захищати Україну у перші ж місяці. Воював,отримав поранення,знову повернувся до бойових побратимів.
            Минулого літа приїздив до мене. Ті два дні, коли Тарас був у мене, минули, як дві години. Згадували про спільних знайомих, про рідних і друзів. Потім сказав, що хоче вернутися до війська. Я не могла його у цьому ні підтримати, ні заперечити, бо це мав бути тільки його вибір. З фронту телефонував мені. Але це були дуже короткі розмови, просто ця добра дитина знаходила хвилинку, щоб запевнити мене, що у нього усе добре. Останній дзвінок був чотири дні тому. А сьогодні зателефонувала сестра Руслана, щоб сповістити мені цю страшну новину. Просила нікому не говорити, бо не хотіла, щоб мама довідалася про це проти ночі. Правда, журналісти виявилися жвавішими: у газеті «Край» уже є повідомлення, бо як це їм першість втрачати? Краще уже людяність.
            Я щиро співчуваю мамі Христині, бо бачила, як важко вона працювала, щоб поставити на ноги трьох дітей, бо чоловіка рідні діти не цікавили. Сестрі Руслані і братові Іванові, бо знаю, що вони усі дуже любили одне одного. Най Бог дасть усім вам сили і витримки пережити це тяжке горе. Пам’ятайте про Вашу маму, допомагайте їй і підтримуйте у всьому.
            Шкода, Тарасе, що у цьому житті ми уже не побачимось. Ти залишив по собі добру пам’ять, як люблячий син, що завжди допомагав мамі, ласкавий брат, який дбав про Івана і Руслану, вірний і щирий друг. Хай буде легкою тобі земля, яку ти скропив своєю кров’ю задля того, щоб ми не втратили нашу незалежність. Знаю, що Бог прийме тебе у своє Світле Царство, де нема ні болю, ні сліз, ні скорботи. Спочивай з Богом, мій добрий хлопчику.»

            Тарас пішов на фронт добровольцем у 2015 році, у вересні вже брав участь в АТО, був поранений. Після лікування повернувся до побратимів. Відслуживши три роки, він повернувся додому, але дуже багато з тих, хто був на війні, не можуть всидіти вдома, так трапилося і з Тарасом Степановичем. У травні цього року він підписав новий контракт.

            Молодший сержант, механік-водій 14-ї окремої механізованої бригади.

            Загинув 6 вересня близько 17.00 в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого, ймовірно, снайпером найманців РФ.

            Поховали Героя 9 вересня у рідному селі. У нього залишилися мати, брат, сестра та донька.

            Загиблі Герої вересня 04

            1. Руслан Михайлович Волков народився 04.01.2000 року у місті Ананьїв Подільського району Одеської області.

            Руслан закінчив 9 класів Ананьївського НВК №7, після чого вступив до місцевого аграрного ліцею, у якому провчився три роки. Потім відслужив строкову службу та влаштувався працювати до комунального підприємства «Місто-Сервіс».

            Родина Руслана Михайловича живе дуже бідно, мама працює двірником, батько – водієм, тому Руслан рано подорослішав, мав неабияке бажання допомагати батькам, щоб поліпшити їхнє матеріальне становище. Мав авторитето серед друзів, був дуже доброю людиною, зі всіма мав гарні стосунки, своєю мовчазністю, розсудливістю та скромністю виділяючись серед однолітків.

            Хлопець любив грати у футбол, а мрія у нього була одна – почати жити краще та не бачити, як батьки рахують копійки до наступної зарплатні. Хоча його родина була дуже працьовитою, у батька й мами не було фінансової можливості забезпечити сину вищу освіту.

            Навесні цього року Руслан Михайлович прийняв важливе рішення та підписав із ЗСУ контракт. 16 червня він прибув до лав свого підрозділу.

            Матрос, вогнеметник вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту 35-ї окремої бригади морської піхоти.

            6 вересня в районі селища міського типу Новгородське Донецької області, під час прямування до осередків пожежі, на невідомому вибуховому пристрої підірвалася авторозливна станція АРС-14. Руслан дістав численні опіки, від яких помер у лікарні міста Торецьк наступного дня, 7 вересня.

            Похований 10 вересня в Ананьєві на кладовищі імені Шостої сотні. У нього залишилися батьки та брат (який теж брав участь в АТО/ООС).

            Загиблі Герої вересня 05

            1. Костянтин Ігорович Оверко (позивний Князь) народився 03.08.1982 року у Запоріжжі.

            1995 року Костянтин закінчив Запорізький багатопрофільний ліцей №62, після чого вступив до вищого професійного училища №2, у якому здобув фах «автокранівник 4 розряду». П’ять років він також присвятив навчанню у музичній школі за класом «фортепіано». Після закінчення училища чоловік почав працювати, не лякаючись роботи він встиг спробувати себе у багатьох компаніях: займався приватною охороною VIP-персон та у супроводженні іноземців, був начальником зміни охорони (ТОВ Карат-Південь, Лідер-Бокс, приватне підприємство Анкорд), бригадиром монтажної групи висотників (ТОВ Карбон), лебідником 2 розряду (Запорізький порт). У 2012 році він брав участь у змаганнях Bodyguard у Дніпрі, за що отримав відповідний сертифікат.

            Костянтин Ігорович захоплювався історією та міфологією античного світу, різноманітними напрямками релігій, фехтуванням, подорожами та психологією. Він був гарною та доброю людиною, завжди допомага своїй родині, друзям, не знав слова «ні», якщо комусь потрібні були порада чи допомога. Деякий час він жив із цивільної дружиною, і в нього з’явилася донечка, яка була для нього усім.

            Бути чесним та вірити людям – було його життєве кредо, Костянтин мав на все свою думку та не боявся її виказувати, кмітливий та креативний, Князь завжди досягав свої цілей, він був прикладом для свого молодшого брата, який намагався слідувати за ним в усьому. У юному віці Костянтин займався кікбоксингом, і брат пішов по його стопах, а навчав їх один і той самий тренер.

            Він чудово знав історію Запоріжжя та античного світу, багато чого вмів та багато чим займався. Вчив дітей у Запорізькій міській козацькій дитячо-юнацькій спортивній школі бойового мистецтва «Спас». Власноруч викував три мечі та зробив броню для кольчуги, свого часу брав участь у лицарських поєдинках на мечах у Криму. Також брав участь у зйомках фільму «Тарас Бульба».

            Одним з його хобі були книги, прочитав їх за своє життя він дуже багато, на різноманітну тематику, одного часу захопився творчістю Ніка Перумова. Дуже любив домашніх тварин (вдома в нього залишився кіт Річік). Був у захваті від саги «Зоряні війни», любив комп’ютерні ігри, особливо Star Craft, у яку міг грати багато годин поспіль. Він не встиг втілити у життя свою заповітну мрію: побудувати власний будинок, завадила цьому війна.

            Цей чоловік жив реальним, сповненим емоцій та конструктиву, життям. Він чудово знав, чого прагне, й твердими кроками йшов до реалізації чергової своєї мети. Не пасуючи перед труднощами, Костянтин Ігорович завжди знаходив своє місце у тому відрізку життєвого шляху, на якому він перебував.

            Восени 2017 року підписав контракт та з 30 жовтня того ж року перебував у своєму підрозділі. Після навчання у Миколаєві, його було доправлено до зони АТО/ООС, де він відслужив на передовій майже дві ротації.

            Старший матрос, водій взводу вогневої підтримки роти морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти.

            20 червня цього року, о 14.30 в районі селища міського типу Південне Донецької області, Костянтин Ігорович зазнав вкрай важкого наскрізного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ. Куля пошкодила багато органів, три місяці він перебував у різних шпиталях, у нього розвинувся жовчний перитоніт, Костянтин переніс понад 30 складних операцій, але нічого не допомогло, і 24 вересня близько 3.00 у Київському Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова він помер.

            Похований Костянтин Оверко 26 вересня на Піщаному кладовищі Запоріжжя. У нього залишилися батьки, брат та донька.

            Ян Осока

            ЗагибліГерої
            Share. Facebook Twitter Pinterest LinkedIn Tumblr Email
            Юрий

              Related Posts

              Профессор Липсиц: ЭКОНОМИКА РФ: КАКОВА ПЛАТА ЗА ТРИ ГОДА ВОЙНЫ? Часть 9

              Дмитро Чекалкин: Зелена розправа: хто наступний після ЄС?

              Дмитро Чекалкин: як ЗЕЛЕНА влада зливає Україну

              Comments are closed.

              Последние новости
              • Сегодня
                21:41
                Профессор Липсиц: ЭКОНОМИКА РФ: КАКОВА ПЛАТА ЗА ТРИ ГОДА ВОЙНЫ? Часть 9
              • Сегодня
                20:41
                ​​ФОРТИФІКАЦІЇ І БАБЛО
              • Сегодня
                20:35
                “Слуги” пішли на канікули на три тижні
              • Сегодня
                20:30
                Удар по 9-поверхівці у Києві: число жертв у столиці зросло до 28
              • Сегодня
                20:23
                Зрадника та воєнного злочинця Михайла Грицая знищено в окупованому Бердянську
              • Сегодня
                20:18
                Дмитро Чекалкин: Зелена розправа: хто наступний після ЄС?
              • Сегодня
                16:03
                Україну не згадуватимуть у підсумковій декларації саміту НАТО
              • Сегодня
                15:49
                Перед наступом РФ на Сумщині були повністю відсутні фортифікації
              • Сегодня
                15:39
                Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 18.06.25
              • 17.06.2025
                19:31
                Порошенко про сфабриковану “вугільну справу”: це шоу влади для відволікання від справжніх загроз
              • 17.06.2025
                19:18
                Зелені ТГ-канали почали гнобити генерала Драпатого
              • 17.06.2025
                19:05
                Новини з США. 16 червня 2025 року
              • 17.06.2025
                10:54
                Росіяни просунулись біля 5 населених пунктів
              • 17.06.2025
                10:49
                Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 17.06.25
              • 17.06.2025
                10:30
                Внаслідок атаки ворога на Київ загинуло 15 людей
              • 16.06.2025
                22:13
                Том Купер: звіт про війну між Ізраїлем та Іраном
              • 16.06.2025
                21:56
                Дмитро Чекалкин: як ЗЕЛЕНА влада зливає Україну
              • 16.06.2025
                11:57
                Росіяни просунулись біля Бурлацького та в Новополі, — DeepState
              • 16.06.2025
                11:47
                Одна з ракет ПРО Ізраїлю не спрацювала та здетонувала біля місця пуску
              • 16.06.2025
                11:32
                Поточні втрати рф внаслідок санкцій, станом на 14-15.06.2025
              • Интересное видео
              • Фоторепортаж
              13.05.2025

              Детонація російського ЗРК «Бук-М3» після влучання американського дрона

              02.05.2025

              Кадри виконаної бойової роботи 93-ї окремої механізованої бригади за квітень ВІДЕО

              20.04.2025

              Російський солдат фіксує наслідки удару дрона по ворожій автівці

              06.04.2024

              Щоб вийшов найнайвеличніший ракурс ФОТО

              14.03.2024

              Наслідки ворожих обстрілів Сумщини ФОТО

              07.02.2024

              Наслідки ракетної атаки РФ на Київ ФОТО

              Re:public
              © 2025 ThemeSphere. Designed by ThemeSphere.

              Type above and press Enter to search. Press Esc to cancel.