Загиблі герої липня-серпня-2021

130

ЛИПЕНЬ

Загиблі герої липня-серпня-2021 01

  1. Юрій Васильович Письменний (позивний Феофан) народився 04.03.1962 року у Придніпровську Дніпропетровської області (на той час — окреме місто, з 1977 року входить до складу міста Дніпро).

Ще у юнацтві Юрій Васильович мріяв про фах військового лікаря, але тоді на заваді став його батько, який був проти. Але, все ж таки, він ним став, у часи російсько-української війни. Шлях до того був довгий: 1987 року закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Деякий час працював гінекологом. Потім залишив на деякий час медицину та займався дрібним бізнесом, аби забезпечити своїм дітям гарну освіту.

Кожну справу, за яку він брався, робив з любов’ю та натхненням. Не стидався вчитися та самовдосконалюватись, у нього вдома була багетна майстерня, й він самотужки зміг опанувати роботу у цій галузі. Неймовірно красиво вишивав, робив ікони, створив багато чудових картин.

Після початку бойових дій в Україні його бізнес рухнув, і у 2016 році Юрій Васильович вирушив добровольцем на фронт, проходив службу у 1-му добровольчому мобільному шпиталі імені Пирогова. Наприкінці 2018 року підписав із ЗСУ контракт.

У якому б підрозділі він не був, Феофан завжди огортав побратимів та поранених бійців батьківською турботою, підтримував та навчав, одна лише його присутність давала хлопцям спокій, впевненість та надію.

Видання АрміяINFORM опублікувало спогади побратимів про Юрія Письменного: «…начальник медичної частини бригади «Холодний Яр» старший лейтенант Анатолій Чуйкін згадує, як Юрій Письменний розпочав службу у бригаді у 2018 році — одразу упорядкував справи у медичному пункті батальйону, зібрав під своїм керівництвом високопрофесійну команду, яка врятувала багато життів.

«Це була третя ротація Юрія Васильовича. Увесь підлеглий особовий склад був для нього, як рідні діти — всі називали його батьком, оскільки з ним вони були, як за справжньою батьківською спиною. Був надзвичайно професійним і досвідченим лікарем — всі можливі й неможливі випадки, всіх довозив до шпиталю живими, це дуже, дуже багато людей», — говорить Анатолій Чуйкін.

Водій санітарного автомобіля, який евакуював Юрія у госпіталь, не може стримати сліз.

«Розмовляли з ним до останнього. Просив не бентежити дружину — сказати, що у нього легке поранення. Телефон попросив, оскільки не міг їй додзвонитися. Постійно з дружиною був на зв’язку. Весь час був при тямі, навіть допомагав порадами медикам, які надавали йому допомогу, підказував що до чого. Стан його поранень був середньої важкості, багато людей з такими пораненнями ми вивозили живими… Помер на операційному столі…», — говорить старший солдат Володимир Бобало.»

Капітан медичної служби, начальник медичного пункту 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

4 липня надійшов виклик на передові позиції в район Гранітного Донецької області. Бригада медиків вже закінчила надавати допомогу, коли близько 14.00 з боку російських військ пролунав постріл з протитанкового гранатомету. Юрій Васильович зазнав осколкових поранень, його негайно було доправлено до шпиталю у Маріуполі, де він помер під час операції (не витримало серце).

Похований 7 липня у селі Старі Кодаки Дніпропетровської області. У нього залишилися дружина, син та донька.

Указом Президента №371/2021 «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Загиблі герої липня-серпня-2021 02

  1. Богдан Віталійович Бродовський народився 17.04.1984 року у місті Гайсин Вінницької області у родині військових. Разом із дружиною та дітьми мешкав у селі Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області.

Після закінчення навчання у місцевій школи призваний на строкову службу у 2002 році, згодом підписав із ЗСУ контракт. 2005 року вступив до військового інституту в Одесі, який за рік було у повному складі переведено до Львова згідно з розпорядженням міністра оборони. У Національному університеті «Львівська політехніка» Богдан Віталійович здобув вищу освіту за фахом «організація продовольчого забезпечення». Ще до початку війни він підписав контракт із 93-ю ОМБр.

Пресслужба бригади на своїй сторінці у мережі Фейсбук опублікувала спогади командира інженерно-технічної роти Артура Кирєєва про Богдана Віталійовича:

«…Ще до війни мав нагоду познайомитись із ще тоді капітаном, який обіймав посаду начальника продовольчої служби 93 бригади. Виходжу з гуртожитка, дивлюсь — стоїть автівка, повністю завантажена речами. А біля автівки стоїть чоловік і думає, як-то йому все заносити до гуртожитка.

Я в нього питаю: Ти що прибув служити в славетну 93 бригаду?

Він каже: Так!

Я кажу: На якому поверсі жити будеш?

Він каже: Казали на третьому.

Так і познайомились. Я допоміг йому перенести речі. Потім взнав, що він — начпрод бригади. Жив він через кімнату від мене.

Десь колись бачились із Богданом у бригаді, але не дуже часто.

Якось приїжджаю на КП, щоб отримати на тиждень їжу на підрозділ, а мені кажуть, що маю отримати тільки на 20 чоловік. А у мене в підрозділі 50 + .

Я кажу: А як так???

— Всі питання до начпрода, який знаходиться у Покровську…

Ну, думаю, добре! Мене ще в Покровську не хватало. Але дзвонять мені з Покровська і кажуть: приїдь, забери трьох нових людей, які пройшли підготовку і направлені у твій підрозділ. Ну, думаю, ось і вирішу відразу два питання.

Приїжджаю до Покровська, забираю хлопців та йду у продовольчу службу.

Щоб ви розуміли, в Покровську зробили міні-штаб, де були різні служби, щоб, якщо є якісь питання, і тобі їх треба вирішити, не треба їхати в бригаду, яка знаходиться в іншій області.

Заходжу я до продовольчої служби, дивлюсь – стоїть Богдан.

Кажу йому: Бажаю здоров’я, а що за справи такі, що саперам їсти не дають?

Він мені каже: Ось дивись: за штатом зараз ти подав 50 + людей, а за фактом 20, бо хтось був у госпіталі, відпустці та інше. І коли назад приїхав, то не став там на якийсь облік. Коротше, так було у всіх. У когось було 80 за штатом, на обліку — 3.

Я кажу: Як-то ми ще воюємо таким штатом?

Він сміється…

Пішли ми з ним до ще одної служби, він мені допоміг то все виправити.

Я кажу: Богдане, а як питання з харчуванням вирішимо, бо мені реально не вистачить на тиждень?

Прийшли до нього. Він мені організував провізії на тиждень, хоча мав того і не робити. Я йому подякував і поїхав.

Ще не раз із ним стикалися на фронті…

Справжній офіцер, який намагався постійно допомогти! Завжди усміхнений.

Герої не вмирають!» .

За його плечима були Іловайськ, Піски, Авдіївка, Бутівка. 2017 року Богдан Бродовський перевівся до корпусу резерву, а наступного року – звільнився з лав ЗСУ. Проте вже у 2019 він повернувся до резерву, а з 2021 року проходив службу у бойовому підрозділі.

Майор, заступник начальника тилу логістики 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 5 липня в районі селища Чермалик Волноваського району Донецької області внаслідок смертельних поранень, що дістав під час прямого влучання протитанкової керованої ракети в автівку ЗСУ.

Похований 8 липня у Вільному. У нього залишилися мати, брат, дружина та четверо дітей.

Указом Президента №371/2021 «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Загиблі герої липня-серпня-2021 03

  1. Євгеній Олександрович Курасов народився 11.06.1997 року у селі Локня Сумського району Сумської області.

У школі села Басівка, де свого часу навчався Євгеній, він залишив по собі напрочуд світлі та гарні спогади, як про вихованого, інтелігентного та дуже розумного хлопця, який дуже полюбляв шахи: грав що зі своїми вчителями, що з однолітками, влаштовуючи справжні турніри.

Строкову службу Євгеній Олександрович служив у прикордонних військах, а у жовтні 2019 року підписав із ЗСУ контракт.

Сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 8 липня близько 22.15 в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 11 липня у рідному селі. У нього залишилися батьки, брат, сестра, дружина та донька.

Загиблі герої липня-серпня-2021 04

  1. Володимир Богданович Яськів народився 29.07.1977 року у селищі міського типу Великі Бірки Тернопільської області.

Його друзі та вчителі розказують про нього, як про активного, щирого, чуйного та доброго хлопця, який не завдавав нікому шкоди, але завжди приходив на допомогу тому, хто її потребував. І неважливо, якою була ця допомога, Володимир допомагав без жодних сумнівів, щоб полегшити біль інших людей.

Після розлучення з дружиною своїх дітей не покинув, постійно відвідував їх, їздив із ними на відпочинок, цікавився їхніми справами та допомагав в усьому.

2020 року Володимир Яськів був призваний за контрактом Тернопільським ОМТЦК та СП.

Старший солдат, старший стрілець 1-го відділення 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 липня в районі міста Золоте Сєверодонецького району Луганської області від смертельного кульового поранення голови, завданого російським снайпером.

Похований 14 липня у Великих Бірках. У нього залишилися мати, син та донька.

Загиблі герої липня-серпня-2021 05

  1. Андрій Левонтійович Бєляєв (позивний Бєлий) народився 17.07.1982 року у місті Нікополь Дніпропетровської області.

Після закінчення школи відслужив строкову, потім займався підприємницькою діяльністю. У березні 2014 року був призваний як доброволець та проходив службу у 16-му полку охорони громадського порядку Національної гвардії України. Брав участь у боях за визволення Маріуполя.

2015 року Андрій Левонтійович підписав контракт із 57-ю ОМПБр, служив у 42 окремому мотопіхотному батальйоні, наступного року обійняв посаду командира взводу. Коли сплив термін дії контракту, чоловік перейшов служити до 949-ї центральної бази пального у Нікополі, а потім, у 2018 році перевівся до 28-ї ОМБр. Наступного року він знову повернувся до 42 батальйону 57-ї бригади, а у серпні минулого року був переведений до 17-го окремого мотопіхотного батальйону.

Олександр Махов, побратим Бєлого, після його загибелі написав такі спогади про нього: «На Донбасі загинув мій побратим, з яким я разом воював. Андрій Бєляєв, позивний «Бєлий». Доброволець з 2014 року, кілька разів підписував контракт і нині був на фронті.

17 липня (через три дні) йому мало виповнитися 39 років.

Підрозділ потрапив під щільний артилерійський обстріл і «Бєлий» загинув на місці.

Досвідчений воїн. Сам першим йшов вперед, першим стріляв, брав на себе відповідальність. Був прикладом для мене на війні.

Тихий герой. Звичайний чоловік, яких тисячі, що пішли на війну. Не брав участі у визначних боях і операціях. Але на своїй маленькій війні був серед найкращих.

Щирий. Завжди усміхнений.

У нього залишилось троє дітей.

Друже, ти вже переміг. Дякую тобі за все!

Вибач, що так і не приїхав.

Обійняв.»

Головний сержант, старшина роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув Андрій Бєляєв 13 липня о 17.30 в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельних осколкових поранень, що зазнав під час артилерійського обстрілу позицій ЗСУ російськими військами.

Похований 19 липня у Нікополі. У нього залишились мати та троє дітей.

Загиблі герої липня-серпня-2021 06

  1. Олександр Олександрович Горбенко народився 07.03.1992 року у Кривому Розі Дніпропетровської області.

Палкий патріот України, що до нестями любив свою рідну землю, Олександр ще до війни проявив свою громадянську позицію, коли брав участь у Революції Гідності. Після того, як на Схід країни вдерся ворог, він приєднався до лав Самооборони Кривого Рогу, патрулював вулиці, чергував на блокпостах навколо міста.

У червні 2014 року був призваний за мобілізацією та вступив до добровольчого батальйону «Січеслав», відслужив у ньому рік, а потім підписав трирічний контракт із 8-м полком спецпризначення (оскільки рвався на передову). Під час служби одружився, в нього з’явилася донька, але деякий час по тому подружжя розлучилося.

Заступник голови Криворізької асоціації учасників бойових дій та учасників АТО Олега Забояка розповідав, що Олександр Олександрович, повернувшись до Кривого Рогу,  влаштувався працювати на місцеве металургійне підприємство «АрселорМіттал», проте невдовзі захворів на коронавірус. Перебіг хвороби був важким і спричинив низку ускладнень. Чоловікові довго не ставили правильний діагноз, Сашко витратив багато грошей, але безрезультатно. Він звернувся до спілки волонтерів, яка доправила його до лікувального закладу, де нарешті діагноз було встановлено. Після завершення процесу реабілітації Олександр повернувся до війська.

25.05.2021 року призваний за контрактом Дніпропетровським ОТЦК та СП.

Солдат, старший стрілець 1-го відділення 3-го взводу 1-ї роти 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

15 липня в районі селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, близько 21.10 Олександр Горбенко, перебуваючи на бойовому чергуванні, потрапив під щільний мінометний обстріл. Внаслідок влучання міни у цивільну будівлю його відкинуло вибуховою хвилею та спричинило загоряння одягу. Він зазнав важких поранень: закриту ЧМТ, вибухову травму, струс головного мозку ,шок 2-го ступеня та термічні опіки 40% тіла.

Негайно його було евакуйовано до лікарні Торецька, а потім доправлено до опікового центру лікарні швидкої медичної допомоги у Харкові, у якому він помер від травм вранці 19 липня.

Похований 21 липня у Кривому Розі. У нього залишилися мати та донька.

Загиблі герої липня-серпня-2021 07

  1. Дмитро Володимирович Сивоконь народився 14.09.1982 року у місті Молочанськ Пологівського району Запорізької області. Мешкав у місті Скадовськ Херсонської області.

Цей чоловік був на війні з 2014 року. Спочатку служив на посаді головного сержанта взводу у підрозділі «Сармат» Військової Служби Правопорядку, мав за плечима три контузії та поранення. У 2017 році перевівся до військового комісаріату Скадовська. Нещодавно вирішив повернутися на передові позиції.

Старший лейтенант, командир взводу (тимчасово виконував обов’язки командира роти) 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

У матеріалі видання «Суспільне.Херсон» надані спогади побратимів про Дмитра Сивоконя: «Старший лейтенант був досвідченим військовим, розповідають його друзі. На передову пішов добровільно, і не вперше, хоча раніше вже мав поранення, говорить майор, товариш по службі Дмитра, Михайло Матвєєв.

«Завжди спілкувався українською мовою. Уважний до всіх був, завжди виявляв почуття таке – співчуття до всіх. Допомагав усім. Він виявив добровільне бажання ось зараз, у травні він написав рапорт, що хоче продовжити службу на Сході, допомагати хлопцям, перевівся у військову частину, яка виходила в ООС. У червні він туди перевівся і через місяць сталася така трагедія. Це було у полі, на командному пункті. О 17.30 їхню позицію накрило 152-м снарядом. Дмитро був на командному пункті й практично прийняв перший вибух, захистивши собою співслужбовців», — говорить майор.

З початку війни на Сході Дмитро проходив військову службу у «Сарматі», був лідером та командиром взводу. Смертельне поранення дістав 13 липня. Рятували чоловіка у Харківському госпіталі. Олександр, товариш Дмитра по службі, ділиться спогадами.

«Саме керування таким великим підрозділом, як рота, — це дуже тяжко. Але він ніколи не полишав надії, завжди прагнув до кращого. Тривалий час виконував обов’язки. Найближчим часом планувався на іншу посаду. На жаль, під час порушення режиму тиші з боку ворога, а саме незаконних збройних формувань, які здійснили артилерійський обстріл, Дмитро зазнав тяжких  поранень, несумісних із життям».

13 липня увечері в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області Дмитро Володимирович зазнав вкрай важких поранень внаслідок артилерійського обстрілу позицій ЗСУ російськими військами. Його було доправлено до Харківського військового шпиталю, де 10 днів він боровся за своє життя. Переніс декілька операцій, проте поранення були надважкими: пневмоторакс, осколки в легенях, уражені нирки, осколкові ураження шиї та ніг. Лікарі ввели його у штучну кому.

Серце Дмитра Сивоконя зупинилося 23 липня.

Похований 27 липня на Алеї Героїв у Скадовську. У нього залишилися батьки, дружина та троє дітей.

СЕРПЕНЬ

Загиблі герої липня-серпня-2021 08

  1. Ярослав Володимирович Семеняка народився 01.10.1989 року у селі Калинівка Конотопського району Сумської області.

Призваний за контрактом 25.06.2020 року.

Молодший сержант, військовослужбовець 58-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 7 серпня в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок обстрілу з протитанкового ракетного комплексу автокрану, що був наданий місцевим мешканцям для допомоги відновлення інфраструктури.

Похований 10 серпня у Калинівці. У нього залишились батько та цивільна дружина.

Загиблі герої липня-серпня-2021 09

  1. Олексій Петрович Кайданович (позивний Кардан) народився 09.01.1991 року у селі Федорівка Новоград-Волинського району Житомирської області. Мешкав у Новограді-Волинському.

Чоловік з дитинства мав мрію стати водієм, тож після закінчення Федорівської загальноосвітньої школи, отримав цю спеціальність. 2009 року його було призвано на строкову. До 2014 року працював у ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» у Новограді-Волинському.

Після початку війни був призваний за мобілізацією до 30-ї окремої механізованої бригади, брав участь у боях за Іловайськ, виходив так званим «зеленим коридором». З 2017 року воював у складі 54-го ОРБ.

Старший солдат, старший водій мінометного взводу роти вогневої підтримки 54-го окремого розвідувального батальйону.

10 серпня близько 14.15 в районі міста Мар’їнка Донецької області військова автівка ЗСУ була обстріляна російськими військами з протитанкового ракетного комплексу. Олексій Петрович був на місці водія та прийняв увесь удар на себе. Від поранень помер у шпиталі того самого дня.

Похований 13 серпня у Федорівці. У нього залишились батьки, брат, сестра, дружина та двоє дітей.

Загиблі герої липня-серпня-2021 10

  1. Артем Львович Мазур (позивний Тьома) народився 28.03.1995 року у селі Новоселівка (на той час – Комінтерн) Олександрійського району Кіровоградської області. Останнім часом мешкав у селі Веселе того самого району.

Закінчивши 11 класів Новоселівської середньої загальноосвітньої школи, Артем вступив до вищого професійного училища, де здобув фах «електрогазозварювальник», а згодом підписав із ЗСУ контракт. Дуже захоплювався спортом, зокрема, футболом. Мріяв про кар’єру військового.

27.02.2017 призваний Олександрійським РВК Кіровоградської області.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 1-го відділення 3-го взводу 4-ї роти 2-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 16 серпня о 21.35 в районі села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 19 серпня у Новоселівці. У нього залишилися мати та дружина.

Загиблі герої липня-серпня-2021 11

  1. Василь Степанович Островський народився 21.07.1980 року у селі Сороки-Львівські Львівського району Львівської області. Мешкав у Львові.

Чоловік мав за плечима три ротації до зони бойових дій: 2014 року був мобілізований, згодом відслужив один контракт, а з 2019 року перебував у лавах 24-ї ОМБр.

27.02.2019 року призваний за контрактом Кам’яно-Бузьким РВК.

Старший солдат, командир 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 19 серпня о 04.10 в районі села Новоалександрівка Попаснянського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Поховали Василя Островського 21 серпня у рідному селі. У нього залишилися батьки та син.

Загиблі герої липня-серпня-2021 12

  1. Юрій Олександрович Михайлов народився 14.02.2000 року у Миколаєві.

Хлопець ріс сиротою, його вихованням займалася лише бабуся, для якої він був надією, опорою та підтримкою, тому смерть онука стала для неї найсильнішим потрясінням. Юрій навчався у школі-інтернаті, а згодом вступив до Національної академії Сухопутних Військ імені Сагайдачного, де у червні цього року отримав офіцерське звання та здобув фах командира механізованих підрозділів.

За спогадами друзів Юрія, які разом із ним навчалися в Академії, «він мріяв змінити країну і закінчити цю війну. Оскільки був сиротою, то плекав цю мрію з дитинства. Юрко був надзвичайно доброю, відкритою та чесною людиною, всі, хто хоча б трохи його знали, в один голос би сказали, що це людина, яка дарує нам усмішку. Він любив рибалку, дуже любив, у відпустці на рибалку ходив дуже часто, спортом займався, у футбол грав, любив подорожувати, не міг на місці просидіти. Він любив по горах їздити. Навіть тут він не міг сидіти на одному місці і завжди ходив позиціями, завжди до хлопців своїх».

Лейтенант, командир 3-го взводу 8-ї роти 3-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 22 серпня о 15.25 в районі міста Мар’їнка Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 25 серпня на Алеї Слави Миколаєва. У нього залишилася бабуся.

Загиблі герої липня-серпня-2021 13

  1. Олександр Васильович Аксьонов народився 22.09.1982 року у Борисполі.

Молодший сержант, оператор 1-го відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти 28-ї окремої механізованої бригади (прикомандирований з посади командира відділення снайперів взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону).

Загинув 23 серпня близько 19.00 в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил у Донецькій області від смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером, що зазнав під час встановлення камер відеоспостереження.

Похований 26 серпня у Борисполі. У нього залишилась мати.

Загиблі герої липня-серпня-2021 14

  1. В’ячеслав Павлович Пітько народився 22.12.1972 року у місті Кам’янське Дніпропетровської області.

Чоловік брав участь у бойових діях з серпня 2014 року: спочатку ніс службу у 43-му окремому мотопіхотному батальйоні, дістав декілька поранень, у серпні 2015 року у складі розвідувального підрозділу потрапив в оточення, проте вирвався та ще й витягнув свого пораненого побратима.

Демобілізувавшись, В’ячеслав Павлович повернувся додому та деякий час попрацював на АТ «Дніпроазот», на якому працював ще до війни. Проте повернувся на передову, підписавши контракт у липні 2019 року.

Старший сержант, командир відділення 74-го окремого розвідувального батальйону.

Загинув 24 серпня у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил внаслідок смертельного кульового поранення, що дістав під час бою з російськими військами.

Похований 27 серпня на Алеї Героїв Кам’янського. У нього залишилися мати, брат, дружина та донька.

Загиблі герої липня-серпня-2021 15

  1. Андрій Вікторович Вискребець народився 28.04.1982 року у Запоріжжі.

2015 року його було призвано за мобілізацією, і з того часу він віддавався війську.  Андрій Вікторович проходив службу у 26-й окремій артилерійській бригаді, а 2016 року він підписав трирічний контракт із 55-ю ОАБр, де обіймав посаду старшого навідника. Два роки тому перейшов за новим контрактом до розвідників.

Старший солдат, оператор протитанкового взводу роти вогневої підтримки 74-го окремого розвідувального батальйону.

Загинув 27 серпня у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил у Донецькій області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 30 серпня у Запоріжжі. У нього залишилися сестра, дружина та двоє дітей.

Загиблі герої липня-серпня-2021 16

  1. Олександр Петрович Петраківський (позивний Фартовий) народився 04.06.1988 року у Житомирі у родині військових.

Закінчив школу №2 у місті Ізяслав Хмельницької області, причому, ще у сьомому класі школи здійснив свій перший стрибок з парашутом. А взагалі, до вступу до вищого навчального закладу стрибків у нього назбиралося вже більше ніж сто.

2009 року Олександр Петрович закінчив Національну академію Сухопутних Військ імені Сагайдачного за спеціальність «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». З початком російського вторгнення очолював групу спеціального призначення Оперативного командування «Північ» у званні капітана.

А потім його життя розділилося на до 20 липня 2014 року та після.

За повідомленням Командування Сил спеціальних операцій ЗС України, «20 липня 2014 року його загін дав бій бойовикам, а заразом і можливість цілій колоні українських вояків пройти без втрат. Потрібно було забезпечити проходження колони техніки Збройних Сил та сил 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» до аеропорту Луганська.

Вороги обстріляли позиції українських військовослужбовців з мінометів. У бою один з бійців загубив шолом. Побачивши це, капітан Олександр Петраківський віддав підлеглому свій кевларовий шолом, чим врятував йому життя. Після бою солдат виявив на шоломі сім вм’ятин від осколків і тихо сказав: «Якби не командирський шолом, то не залишився б живий…». Між тим, за кілька хвилин після того, як офіцер віддав свій шолом розвіднику, йому в голову влучив осколок міни.

Попри важке поранення, він виносив з-під обстрілу поранених бійців і продовжував керувати підрозділом.

Колона скористалась боєм і без втрат прорвалася крізь засідку ворога.

Після поранення в голову Олександр впав у кому. Але завдяки діям лікарів згодом став на ноги. За сім років наш побратим пережив десятки важких операцій, тяжку і тривалу реабілітацію».

Осколком міни капітану зрізало частину черепа. Наслідком ЧМТ стала тетраплегія – часткова втрата відчуття руху рук та ніг. Олександра Петровича спочатку доправляють до Харьківського військового шпиталю, де його стан стрімко погіршується внаслідок того, що йому ввели величезну дозу наркозу, а потім ще й неправильно вставили трубку для вентиляції легень (замість дихальних шляхів вставили у стравохід). Він спочатку впадає у кому, потім не може самостійно рухатись, і його доводиться возити на інвалідному візку. Йому дають звання майора, але ніхто не може дати йому здоров’я, яке у нього було до того фатального бою.

Злочинна недбалість лікарів робить з Олександра Петраківського бліду тінь, він не може розмовляти. У вересні 2014 року батьки перевозять його до Ізраїлю, але лікування там було занадто дорогим, тому у січні 2015-го Олександр Петрович опиняється у місті Ілава (Польща), у Воєводській реабілітаційній лікарні в Гурові Ілавецькому. Наступного року він лікується у Хьюстоні (США). Грошей на лікування потрібно було безліч, адже майор продовжував перебувати у безпомічному стані.

Капітан (з липня 2018 року – підполковник), командир роти 8-го полку спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗСУ.

У грудні 2014 року йому було присвоєне звання «Герой України» із врученням ордена «Золота Зірка».

Ця історія семирічної боротьби з темрявою змушує стискатися серце. Крапку в цій історії поставив день 29 серпня 2021 року, коли Олександр Петрович Петраківський помер після тривалої боротьби за своє життя.

Поховання заплановане на 2 вересня у Хмельницькому. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та донька.

Загиблі герої липня-серпня-2021 17

  1. Роман Андрійович Задорожний народився 09.06.1994 року. Мешкав у селищі міського типу Добротвір Червоноградського району Львівської області.

Шалений патріот України, Роман перебував у лавах війська від початку війни, пройшов запеклі бої в районі Пісків та Авдіївки. Був членом громадської організації «Асоціація ветеранів війни та учасників АТО/ООС Кам’янеччини». З 29.01.2017 року він проходив службу у лавах 24-ї ОМБр.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 2-го відділення 3-го взводу 7-ї роти 3-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 30 серпня близько 19.00 в районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області внаслідок смертельних осколкових поранень, що дістав під час обстрілу наших позицій з протитанкового ракетного комплексу. Помер під час евакуації.

На час здачі матеріалу дата прощання ще не визначена. У нього залишилися мати, цивільна дружина та син.

 Ян Осока

P.S.

У нас сегодня многое происходит согласно цитате Аугусто Пиночета: «Когда начинается война, зовут солдата и Бога. Когда заканчивается, о Боге забывают, солдата судят».

Война у нас ещё не закончилась, а мерзавцы во власти уже забыли о Боге и с лёгкостью жертвуют солдатами. Даже президент Украины молчит, когда гибнут наши воины. Видимо для него это не трагедия и не потеря. Он никого и ничего не потерял на этой войне.

Хотя, нет. Похоже, что он потерял чуток денег из-за того, что не работал с РФ. Зато сейчас его компании резво наверстывают упущенное бабло и продают свою продукцию в РФ. Ничего личного. Это просто его бизнес.

Но что будет с президентом, если солдаты уйдут с передовой, а враг пойдёт в наступление? Кем он будет? Уж точно не президентом. Кем будут те, кто сегодня сидя в ВР получают конверты с баблом и деребанят Украину? Точно не героями и не спасителями государства. Все это — пыль на ногах Украины. Со временем мы её отряхнем и пойдём дальше.

Так вот, чтоб мы успешно пошли, надо помнить о тех, кто защищал, защищает и будет защищать с 2014 года. Мы должны помнить и уважать их заслуги. И мы должны быть благодарны им. Мы должны чтить каждую жертву этой войны и помнить, что именно Путин, российская власть и молчание граждан России принесли в наш дом войну, смерть и разрушения. И мы не имеем права забывать о наших героях. Героях, которые отстояли Украину.

Borislav Bereza
Поделиться:
Загрузка...