Заблокуй агресора. Бо усюди буде Донбас

Чим ми відрізняємося від Росії, яка блокує інтернет-видання? Чим ми відрізняємося від Китаю, який надає своїм користувачам доступ тільки до «хорошому» інтернету? Якою буде доля української демократії?

Указ президента України про блокування російських соціальних мереж і сервісів викликав цілком очікувану реакцію у частини громадськості як в нашій країні, так і на Заході — і, зрозуміло, в самій Росії.

Чим ми відрізняємося від Росії, яка блокує інтернет-видання? Чим ми відрізняємося від Китаю, який надає своїм користувачам доступ тільки до «хорошому» інтернету? Якою буде доля української демократії?

Такі стогони почалися не сьогодні і не вчора. До речі, загострилися вони навіть не після рішення про заборону російських соціальних мереж, а після рішення СБУ не допускати на територію України російську учасницю Євробачення, яка порушила українське законодавство.

Буквально на днях я прочитав блог чудового російського інтелектуала — і великого друга України — Володимира Пастухова. Пастухов, який викладає в Лондоні і пише для Бі-Бі-Сі, вважає, що Україна перетворюється на «дзеркало Росії», що вона повинна була не забороняти в’їзд Самойлової, а проявити «великодушність».

Про те, що могла б проявити розсудливість сама Росія — і відправити на конкурс учасника без проблем з законом — він навіть не згадує. І не тому, що не розуміє цього, а тому, що для нього Росія — країна, яка не здатна ні до розсудливості, ні до великодушності. А від України, він, зрозуміло, вимагає і того, і іншого.

І ще одна цікава думка в блозі Володимира Пастухова. Він абсолютно впевнений, що конкурс Євробачення в Києві увійде в історію саме в зв’язку з відсутністю Самойлової, а не в зв’язку з перемогою португальця Сальвадора Собрала. Але будь-якому неупередженому спостерігачеві очевидно, що все якраз навпаки.

Про скандал навколо Самойлової давно забули, а ось перемога португальця — подія в історії конкурсу. Але тут діє оптика «русского мира», від якої не вільний навіть найліберальніший ліберал. Виходець із Росії навіть в Лондоні, Нью-Йорку або — що зовсім дивно — в Тель-Авіві — впевнений, що світ обертається навколо Кремля. І це той самий мислевірус, який є визначальним для російських соціальних мереж.

Але позбавлятися від них потрібно, звичайно ж, не через це. Багато хто запитує, чому заборона на їх існування не сталася ще 2014 року — ніби не знає, що за ці три роки відбулися істотні зміни в російському законодавстві.

Російські соціальні мережі сьогодні практично легально підзвітні російським же спецслужбам. Це означає, що ФСБ і інші мають повний доступ до всієї інформації користувачів. У сучасному світі немає нічого більш цінного, ніж ця інформація, що дозволяє робити будь-які висновки і організовувати будь-які провокації.

Нагадаю, що навіть ланцюжок учасників знищення малайзійського «Боїнга» був встановлений за соціальними мережами. Це по відкритих джерелах. А тепер уявімо собі, чого можна домогтися за закритими — якщо ти маєш до них доступ. Саме тому ФСБ ще в 2013 році прохала у власника «В контакті» інформацію про організаторів груп Євромайдану. Сьогодні російські спецслужби мають у своєму розпорядженні цю інформацію. І будь-яку іншу.

При цьому самі росіяни прекрасно усвідомлюють уразливість інтернету — саме тому вони активно обмежують активність і держструктур, і власних чиновників і розвідників. Але ми, звичайно, повинні влаштовувати добровільний стриптиз перед Кремлем — нехай нас оцінять. І проявляти великодушність там, де потрібно поважати закон — нехай нас похвалять.

Можуть запитати: чого ж я хочу? Зберегти демократію або захистити державу? Для мене вибору немає. Я хочу зберегти і захистити демократичну державу. Але така держава повинна бути ефективною і непримиренною, а не великодушною.

Україна ні в якому разі не повинна бути Росією коли мова йде про демократію в нашій власній країні. Але по відношенню до Росії ми повинні вести себе набагато більш жорстко і впевнено, ніж Росія по відношенню до нас.

І по відношенню до прихильників Кремля, явних і таємних — теж. Тому що це Росія на нас напала, а не ми на неї. Ми не хотіли для Росії нічого поганого. А тепер ми повинні захищатися від небезпечних божевільних.

Я хочу пояснити нашим прекраснодушним захисникам демократії одну просту річ: на сході нашими сусідами не є демократичні держави. І якщо ми в протистоянні агресору будемо вести себе як наївна студентка — ніякої України скоро просто не буде. Це, до речі, не тільки сходу стосується. Це тепер стосується і заходу.

У діалозі з нами і польське, і угорське, і словацьке суспільство говорять з нами одним голосом — голосом лідера. Ми оточені «державами лідерів» з усіх боків. Путін, Лукашенко, Качинський, Орбан, Фіцо не потребують для своїх дій суспільної дискусії, вони впевнені в схваленні більшості співгромадян.

І між цими країнами — квола Україна, головною розвагою більшості жителів якої є боротьба з власними державними інституціями, головною мрією — дострокові вибори, кумирами — популісти, ідіоти і зрадники! А єдиним виходом із цього глухого кута — чергове повстання з непередбачуваним результатом.

Якщо українці хочуть вижити, з народу повстанців-анархістів їм час перетворитися на націю відповідальних громадян. Час зрозуміти, що демократія, соціальний захист, освіта, медицина, рідна мова, традиційна сім’я або права ЛГБТ — все це є можливим тільки тоді, коли є сильна держава.

Ось в Сирії немає вже ні демократії, ні соціального захисту, ні медицини — але є російські та американські літаки. Ми цього хочемо? Або думаєте, що в Європі це не можливо? Ласкаво просимо на Донбас!

Тому пора з усім цим закінчувати. Нам потрібна сильна держава. Нам потрібна нова держава. Держава, яка здатна захиститися від ворогів зовні і зрадників зсередини. Держава, яка заборонятиме не тільки російські соціальні мережі, а й політичні партії, які брали участь у створенні антиукраїнського режиму Януковича і співпрацюють з окупантами сьогодні — явно і таємно.

Держава, для лідерів якої на першому місці будуть інтереси України, а не власного бізнесу. Держава, для громадян якої пріоритетом буде країна, а не сім’я — просто тому, що без країни сім’я зникне. У такого держава має бути сильна шановне керівництво, яке не боятиметься йти всупереч миттєвим бажанням більшості. Яке буде думати не про те, як виступити на дострокових виборах, а про те, як організувати вибори без участі зрадників і попутників.

Друзі мої, якщо ми не збудуємо таку державу — то загинемо. Війна прийде в будинок кожного. Усюди буде Донбас.

Ось що нас чекає, якщо ми не подолаємо безвідповідальність, анархізм і дурість. І це — не загроза. Це — попередження і прогноз.

Віталій Портников, espreso.tv