Як в Україні створювались оперативно-тактичні ракетні комплекси

93
Одразу попереджаю – це скоріш такий собі історично-технічний опис еволюції створення в Україні оперативно-тактичного ракетного комплексу. Без особливої деталізації щодо ходу реалізації новітніх проектів на поточному етапі. Все отримано з відритих джерел та презентацій, які не мали грифу таємності чи ДСК.

У 2018 р. на параді до Дня Незалежності України було вперше продемонстровано макетний зразок самохідної пускової установки (СПУ) оперативно-тактичного ракетного комплексу, який розробляє КБ “Південне” (м. Дніпро). СПУ є одним з основних елементів оперативного ракетного комплексу як в експортному виконанні, так і комплексу, що у майбутньому може бути введений до складу Збройних Сил України

Оперативно-тактичні ракетні комплекси – це зброя стримування у локальних конфліктах, а для країн з обмеженим життєвим простором – це ледь не єдиний засіб, власен, навіть і стратегічних можливостей. Проте історія розвитку проекту ОТРК повертає нас у минуле. Щонайменше, років на десять…

Розробка отримала назву “Борисфен“ – вважалося, що саме вона має замінити застарілі оперативно-тактичні ракети типу “Скад“ та тактичні ракети типу “Точка“, які Україна отримала в спадок від радянської армії.
Від «Борисфена» до «Сапсану»

Після розпаду СРСР з 1994 року у Дніпропетровську, де в епоху “холодної війни“ раніше сотнями кували стратегічні ядерні ракети, була запропонована ідея створення оперативно-тактичної ракети для своєї армії з дальністю до 500 км.

Тоді розробка отримала назву «Борисфен» – вважалося, що саме вона має замінити застарілі оперативно-тактичні ракети типу “Скад“ та тактичні ракети типу “Точка“, які Україна отримала в спадок від радянської армії. Разом – понад 200 пускових установок.

Ракети «Скад» знаходилася у критичному стані

Частина цих ракет знаходилася у критичному стані, вони були застарілі як за призначенням, так і за характеристиками. Термін експлуатації ракетоносіїв вже збігав.

Однак пропозиції щодо нового «Борисфена» на фоні обвального скорочення армії, вирішення соціальних проблем в умовах дефіциту коштів не цікавили ані політиків, ані військових. Ефективних лобістів у “Борисфена“ не було навіть у період президента ракетника-“південмашівця“ Леоніда Кучми.

Ракетні війська були здатні вражати цілі не далі 120 км за допомогою радянського ракетного комплексу “Точка-У“, ремонт та продовження ресурсу якого могли здійснювати лише російські підприємства. 

Вперше плани щодо створення нової ракетної програми було обговорено 7 березня 2006 року на РНБО за участі Президента України Віктора Ющенка. Тоді стало зрозуміло, що ракетний щит країни суттєво виснажився. Ракетні війська були здатні вражати цілі не далі 120 км за допомогою радянського ракетного комплексу «Точка-У», ремонт та продовження ресурсу якого могли здійснювати лише російські підприємства.

Тому було вирішено, що Збройним Силам потрібен новий багатофункціональний оперативно-тактичний ракетний комплекс (БФРК). Вітчизняний БФРК мав стати втіленням багаторазових заяв про те, що у складі української армії мають бути ефективні неядерні сили стримування. Перед українською “оборонкою“ поставили задачу створити для війська комплекс, який буде здатен застосовувати як оперативно-тактичні, так і тактичні ракети – тобто має бути багатофункціональним.

Розробником БФРК, що отримав назву “Сапсан“, стало ДП КБ “Південне“ ім. М.К. Янгеля“ (м. Дніпро), яке раніше створило 12 з 20 типів радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Пропонувлоась, що платформа буде універсальною — включно і для нового ЗРК (на малюнку), про яке також гучно заявляло КБ «Південне»

Розробником БФРК, що отримав назву “Сапсан“, стало ДП КБ “Південне“ ім. М.К. Янгеля“ (м. Дніпро), яке раніше створило 12 з 20 типів радянських міжконтинентальних балістичних ракет.

Між Міністерством оборони України та головним підприємством-розробником КБ “Південне“ у вересні 2007 року було погоджено технічне завдання проекту. Робота зі створення БФРК передбачала широку кооперацію українських компаній – до 60 учасників.

Новий вітчизняний БФРК мав замінити ракетні системи радянського зразка, що експлуатувалися в українській армії. Розробку “Сапсана“ планували завершити у 2012 році. Ціна питання на той час становила 700-800 млн грн.

Ще близько 1,5 млрд грн – на постачання цього виду озброєння у війська після 2012 року. Тодішній гендиректор Національного космічного агентства України Юрій Алєксєєв, якому підпорядковувалися як КБ “Південне“, так і “Південмаш“, стверджував – для створення та виробництва необхідної кількості пускових установок та ракет для БФРК необхідно 4 млрд грн. Йшлося про виробництво понад 200 одиниць. Такої кількості було достатньо не тільки для повноцінної бригади, але й для повного переозброєння на “Сапсани“ трьох реактивних артилерійських полків – замість систем залпового вогню.

Розробку “Сапсана“ планували завершити у 2012 році. Ціна питання на той час становила 700-800 млн грн.

Загальна вартість проекту спочатку оцінювалася в $450 млн (передбачено було виготовлення дослідного зразка). Потім, у результаті розтягування термінів завершення проекту, його вартість зросла вдвічі (виросли ціни на матеріали, зросли витрати КБ). Після прийняття у 2009 році ескізного проекту Міноборони України втратило інтерес до розробки та не бажало фінансувати етап технічного проектування, який тоді так і не розпочався.

У роки спаду української економіки в результаті негативного впливу світової фінансової кризи проект «Сапсан» не фінансувався.

Формально підтримку відновили після прийнятої у листопаді 2011 року Державної цільової оборонної програми зі створення БФРК “Сапсан“.

На момент прийняття цієї програми на розробку МФРК планувалося витратити усього $0,825 млн, але і ці гроші не були виділені. У цілому, за сім років жевріння проекту “Сапсан“ розробником було освоєно близько 200 млн грн ($25-40 млн з урахуванням коливань курсів валют). Загальне недофінансування проекту за цей період можна оцінити у 90-95%.

На проект постійно негативно впливала політична складова, що особливо яскраво проявилося якраз напередодні війни з Росією.

У серпні 2013 року Міністерство оборони України під керівництвом Павла Лебедєва остаточно припинило фінансування проекту. Було відкрито заявлено про неефективне використання коштів в КБ “Південне“.

«Грім»: ставка на експорт

На тлі постійного недофінансування ракетного напряму з боку державного бюджету України вітчизняні спецекспортери з 2011 року почали пропонувати зовнішнім замовникам новий оперативно-тактичний ракетний комплекс під назвою “Грім“.

Через два роки за участі КБ “Південне“ був укладений контракт з неназваною країною на розробку ОТРК вже під назвою “Грім-2“.

За участі КБ “Південне“ був укладений контракт з інозамовником на розробку ОТРК вже під назвою “Грім-2“.

У середині 2014 року – вже після початку бойових дій на сході України – КБ “Південне“ ініціювало відновлення проекту МФРК «Сапсан». Для прискорення проекту “Сапсан“ пропонувалося використовувати наявні напрацювання за експортним контрактом на розробку комплексу “Грім-2“.

Було запропоновано здати комплекс у дослідну експлуатацію в війська до 2018 року, що дозволило б почати підготовку персоналу, швидше завершити випробування і прийняти комплекс на озброєння, що сприяло б прийняттю позитивних рішень з боку іноземних замовників. На виставці “Зброя та безпека 2014“ КБ “Південне“ продемонструвало твердопаливний двигун до ракети, макети цієї ракети, а також і крилатої ракети під цей комплекс.

ОТРК. Підготовка до параду.

21 жовтня 2014 року, перебуваючи у Дніпропетровську, Президент України Петро Порошенко доручив внести розробки КБ “Південне“ та “Південного машинобудівного заводу ім. Макарова“ в державне оборонне замовлення на 2015 рік:

Доручаю внести зміни в державне оборонне замовлення – відкрити фінансування з виробництва високоточної зброї, крилатих ракет, комплексу, який буде забезпечувати застосування тактичної зброї“

У січні 2015 року головний конструктор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов публічно заявив, що український уряд підтримує ідею відновлення робіт зі створення ракетного комплексу. Він зазначив, що за умови відновлення фінансування проекту “Сапсан“ в необхідних межах (йшлося про 3,7 млрд грн), ракетний комплекс може бути представлений для проведення дослідних випробувань уже в 2018 році.

У грудні 2015 року Секретар РНБО Олександр Турчинов заявив, що українські конструктори відпрацьовують проект з розробки оперативно-тактичної ракети, яка перевищує за своїми показниками той проект, який свого часу отримав назву «Сапсан».

Самохідна пускова на виставці «Зброя та безпека» 

Також він зазначив, що створюється виробництво власного повного циклу — від ракетного палива до бойової частини ракети. Було заявлено, що проект передбачає кооперацію майже 50 підприємств.

До складу комплексу, за пропозицією КБ “Південне“, повинні входити: стартові пускові установки; два типи ракет – балістична та крилата; мобільний командний пункт управління (на рівні бригади, дивізії, батареї); самохідна пускова установка з ТПК, транспортно-заряджаюча машина з ТПК; рухливі агрегати електричного живлення; апаратура контролю (АКВРС); машина забезпечення бойового чергування.

Нині на КБ “Південне“ й інших підприємствах, що залучені до цього проекту, тривають роботи саме над експортною версію ОТРК. У низці закордонних ЗМІ з’явилися повідомлення, що КБ “Південне“ виконує ескізний проект нового ОТРК на замовлення Саудівської Аравії. Повідомлялося, що ракети створюються спільними зусиллями Павлоградського хімічного заводу (тверде сумішеве паливо) та КБ “Південне“ (ракета і комплекс).

Міністерство оборони України певний час слідкувало за процесами, пов’язаними зі створенням ОТРК “Грім-2“ для інозамовника. У 2018 р. тодішній заступник міністра оборони України генерал-лейтенанта Ігор Павловський поточну ситуацію прокоментував так: “всі розробки, які сьогодні існують, кооперація, яка складається – все це рухається тому, що конкретні люди доводять свої ідеї до аванпроектів за обігові кошти, завдяки інтелекту працівників своїх підприємств.

Міноборони супроводжує всі ці питання. Тому що потім буде значно дешевше забезпечити доопрацювання дослідницького зразка з урахуванням наших вимог. Для нашої армії ми сподіваємося отримати більш потужний зразок“.

Чи має Міноборони зараз інтерес до цього проекту – не знаю.

Деталі по темі

Оцінювати можливості нового оперативно-тактичного комплексу до того часу, коли не пройдено увесь цикл випробувань і не створено дослідну партію – передчасно. З огляду на низку презентацій, які були надані для закордонних представників, нині можна зробити лише загальний огляд технічних та конструкційних рішень. Звісно, з певною долею похибок.

Оперативно-тактичний ракетний комплекс призначений для ураження цілей, розташованих в оперативно-тактичній глибині противника

Тож почнемо.

Оперативно-тактичний ракетний комплекс, який розробляється фахівцями КБ “Південне“, призначений для ураження цілей, розташованих в оперативно-тактичній глибині противника, а саме: підрозділів ракетних комплексів ворога; літаків і вертольотів на стоянках аеродромів; артилерії та систем залпового вогню; об’єктів ППО і ПРО; командних пунктів і вузлів зв’язку; найважливіших об’єктів цивільної інфраструктури тощо.

Дальність враження цілей насамперед залежатиме від спроможностей самої ракети. Для експортної версії обмеження по дальності становить 300 км, згідно з вимогами Режиму контролю над ракетними технологіями (РКРТ). Для потреб власної армії дальність стрільби комплексу може бути збільшена до 500 км. Мінімальна дальність стрільби – у межах від 20 до 50 км.

Розробники заявляли, що політ ракети може відбуватися як за прогнозованою балістичною траєкторією, так і за аеробалістичною.

Ракета та контейнер «Сапсан». Одна з попередніх версій у презентаціях розробників.

Оперативно-тактична ракета – одноступінчата, керована, з бойовою частиною, що не відокремлюється в польоті. Довжина ракети – 7,35 м, діаметр – 0,91 м. Стартова маса ракети – близько 4300 кг. Маса ТПК разом з ракетою – десь на тонну більше.

Маршовий двигун – твердопаливний, з зарядом сумішевого палива, корпусом типу “кокон“. Маса двигуна – у межах 3000 кг. У документації були розроблені версії ракетного двигуна з поворотним та стаціонарним соплом.

Тип старту ракети з транспортно-пускового контейнера – “мінометний“, газодинамічний на маршовому двигуні. Після старту ракета керована на всій траєкторії польоту. На початковому відрізку траєкторії, коли швидкість ракети недостатня для ефективної дії аеродинамічних рулів, управління відбувається за допомогою двигунівімпульсної корекції, що розташовані у хвостовій частині. Аеродинамічні рулі також розміщені у хвостовому відсіку ракети.

Система управління ракетою поєднує можливості інерціальної системи, що інтегрується з даними від супутникової навігаційної системи (СНС), а також з обробленою інформацією від роботи головок самонаведення ракети різних типів (оптико-електронних чи радіолокаційних). Безпосередньо на ціль ракета виводиться за схемою “IНС+СНС“, а на кінцевій ділянці захоплюється автономною головкою самонаведення.

При установці на ракету оптичної головки самонаведення апаратура блока наведення аналізує форму зображення місцевості в районі цілі, яке бортовий комп’ютер порівнює з еталоном, що був введений в “мізки“ ракети перед стартом. Для цього використовуються цифрові карти місцевості, отримані за результатами космічної або аерофотозйомки території противника. Аналогічний принцип самонаведення реалізований в сучасних крилатих ракетах.

Безпосередньо на ціль ракета виводиться за схемою “IНС+СНС“, а на кінцевій ділянці захоплюється автономною головкою самонаведення. ГСН до ОТРК, які демонстувались на виставці «»Зброя та безпека».

Також можлива установка на ракету радіолокаційних головок самонаведення (пасивних і активних). Україна вже має рішення у цій сфері. Завдання, яке ставиться перед розробниками ОТРК – шляхом застосування сучасної системи наведення домогтися мінімального відхилення від цілі, що має вимірюватися метрами.

Про те, як це буде здійснюватись, я мав змогу розпитати у самих розробників головок самонаведення та алгоритмів до них. Дуже цікаво:

Також важливо закласти в компекс та нову ракету принцип модульності, який надалі дозволить вдосконалювати ці вироби з огляду на технологічний прогрес, технічні можливості підприємств і вимоги замовника в особі військового відомства.

Ракета може оснащуватися різними типами бойових частин з масою в межах 480 кг.

Моноблочна схема використовує осколково-фугасну або проникаючу осколково-фугасну ампулу. Касетна бойова частина споряджена осколково-фугасними бойовими елементами.

Розрахункова площа ураження ракети при використанні осколково-фугасної БЧ – понад 10 000 м², касетного заряду – до 3 га. Швидкість підходу бойового блоку до цілі – орієнтовно в межах 1300 м/с. Час, необхідний для здійснення старту ракети з самохідної пускової установки, залежить від підготовленості бойової позиції та ступеня бойової готовності і має становити від 5 до 20 хв.

Ракета ОТРК Сапсан
Загальні параметри ракети та версії бойових частин

Самохідна пускова установка перспективного ОТРКбазується на новому колісному шасі високої прохідності з формулою 10х10. Розробку та виготовлення макетного зразка СПУ здійснили фахівці ПрАТ “Харківський завод транспортного устаткування“ та ДП “Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова“.

Самохідна пускова установка перспективного ОТРК базується на новому колісному шасі високої прохідності з формулою 10х10.

У складі ОТРК на такому шасі, як очікується, будуть представлені ще дві спеціальні платформи – це транспортно-заряджаюча машина і транспортна машина для перевезення ракет. Інші складові комплексу – командний пункт, машини бойового забезпечення та життєзабезпечення персоналу, технічного обслуговування – можуть розміщуватись на автомобілях за рішенням замовника. Головне – аби вони не поступалися у мобільності та прохідності основній тягловій силі комплексу – шасі 10х10.

Самохідна пускова установка має набір систем та обладнання для автономного здійснення підготовки та запуску ракети

Також КБ “Південне“ представляли версію, коли на універсальному колісному шасі високої прохідності 10х10 замість двох контейнерів з оперативно-тактичними ракетами розміщувалися вісім тактичних ракет, кожна – у своєму транспортно-пусковому контейнері.

Маса укомплектованої СПУ ОТРК з двома оперативно-тактичними ракетами у ТПК становить близько 38 т. Швидкість руху по шосе – 70 км/год. Автономність функціонування за запасами паливно-мастильних матеріалів, продовольства і води – 3 доби; бойовий розрахунок – 3 чоловік.

Багатофукціональний ракетний комплекс «Сапсан». Одна з версій, яка подавалася у книзі «Зброя України» (Сергій Згурець), до демонстрації реального зразка.

За оцінками експертів, потенційна штатна потреба нашої армії в оперативно-тактичному/багатофункціональному ракетному комплексі – одна ракетна бригада на кожне оперативне командування плюс резерв.

Сапсан
Нинішній вигляд пускової для ОТРК
Contra spem spero

Можна стверджувати, що союзників у розвитку ракетних можливостей в України не було, немає і не буде. Свого часу США вимагали, щоб Україна знищила в своїх арсеналах ракети “Скад“ в обмін на приєднання країни до міжнародного режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ). Це було потрібно Києву для участі у великому міжнародному космічному проекті “Морський старт“ (Sea Launch).

Союзників у розвитку ракетних можливостей в України не було, немає і не буде

За приєднання до РКРТ Україна розплатилася відмовою від вигідного Бушерського контракту з будівництва АЕС в Ірані. При цьому Україна відстояла право на можливість мати й виробляти ракети. Повторююсь: режим РКРТ дозволяє його учасникам розробляти для власних потреб ракети дальністю до 500 км. У експортному варіанті – до 300 км.

“Скади“ мали входити до складу першої ракетної дивізії (по 18 пускових в кожній з трьох ракетних бригад). Ця дивізія мала стати основою нового функціонального об’єднання української армії – Неядерних Сил стримування. Вона почала формуватися, коли міністром оборони був Олександр Кузьмук. ЇЇ розформували при Євгенові Марчуку й залишили штат лише для однієї ракетної бригади.

Свого часу США вимагали, щоб Україна знищила в своїх арсеналах ракети “Скад“ в обмін на приєднання країни до міжнародного режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ).

Це чимось нагадувало ситуацію, коли Болгарія, Угорщина та Словаччина після вступу до НАТО розформували ракетні частини сухопутних військ під тиском партнерів з Альянсу. Польща та Румунія на той час також не мали ракетних комплексів та РСЗВ типу “Смерч“.

У 2004 році Володимир Терещенко, командувач РВіА СВ ЗС України на вітчизняні реаліі зреагував на це так:

Сучасний конкурентоздатний ракетний комплекс потрібен нам з урахуванням того, що така зброя не поступається в ефективності та набагато дешевша за бойову авіацію.

«Чи не трапиться так, що ми створюємо Збройні Сили з урахуванням членства в НАТО, але не отримаємо відповідного статусу та залишимося ні з чим, коли чисельність, структура, озброєння нашої країни не будуть відповідати реальним загрозам?“

Ці слова виявились пророчими…

Дивізіони та окремі комплекси “Точка-У“ стали у пригоді нашим Збройним Силам, коли у 2014 році треба було відбивати російську навалу. Проте їх було замало…

У 2007 році єдину українську ракетну бригаду переозброїли на ракетні комплекси “Точка-У“ замість застарілих оперативно-тактичних комплексів “Скад“. Дивізіони та окремі комплекси “Точка-У“ стали у пригоді нашим Збройним Силам, коли у 2014 році треба було відбивати російську навалу. Проте їх було замало. Також траплялося, що ракети “Точки-У“, терміни придатності яких продовжували російські фахівці з Коломни якраз напередодні війни, до цілей не долітали…

Зараз ми, навчені гірким досвідом, працюємо над виправленням власних помилок минулого. Нам дійсно потрібен результат. Попри те, що Україна – ракетна держава, створення БФРК є новим технічним завданням. Для його вирішення слід враховувати як політичні, так і технологічні ризики. Нейтралізація цих загроз можлива лише при консолідованій дії всіх учасників цього проекту. Ну, звісно, якщо у цього проекту взагалі є союзники…

Сергій Згурець

Поделиться:
Загрузка...