Як слід вести переговори з Росією

54
Задля допомоги вдаді пропоную вивчити історичний досвід іноземних дипломатів про те, як слід вести переговори з Росією:

«Взагалі, коли маєш справу з росіянами, найкраще говорити з ними грубо і круто — тоді вони поступаються; в іншому ж випадку, коли хочеш постійно звертатися з ними ласкаво, немає ніякої можливості з ними домовитися… Крім натиску з росіянами треба пускати в хід легкі почесті, міцні напої і подарунки; всі ж інші засоби, як-то справедливість і право, у них недійсні…
.
Щодо тутешніх поклонів спостерігається, що коли росіянин хоче виказати якійсь важливій особі найбільшу ступінь поваги, то падає (перед нею) ниць наступним чином: стає на праве коліно, упирається руками в землю і так сильно стукається лобом об підлогу, що можна виразно чути (удари)…
Відносно всіх іноземних офіцерів, від яких московити хочуть позбутися, — пускають в хід особливі прийоми: зазвичай, коли хочуть змусити якогось іноземного офіцера вийти у відставку, проти нього порушують переслідування і намагаються знайти такі звинувачення, за якими він позбавлявся б прав на свою заслужену платню, а потім до тих пір водять його і не дають відставки, поки він не розориться вкрай …
.
За найвищим наказом його королівської величності я мав тут укласти угоду і мав на те особливе повноваження за власноручним підписом короля. Але прислали мені це повноваження зашифрованним, щоб в разі, якщо б воно було перехоплене дорогою, його не могли прочитати. Зважаючи на це царські таємні радники і міністри вимагали, щоб на його обороті я навів його зміст розшифрованим, засвідчивши при тому, що ці написані на звороті слова відповідають зашифрованному тексту. Однак я не погодився на тій підставі, що якщо б повідомив зміст хоча б (цього одного) документа, неважко було б відкрити весь ключ шифру. Міністри заперечували, що особливої біди в цьому не було б, оскільки між королем і царем не повинно існувати ніяких таємниць. Але я не піддався на такий кумедний аргумент і запропонував представити їм ту ж засвідчену моїм підписом копію з королівськими повноваженнями, на окремому аркуші паперу…
.
Я доводив, що оскільки в одному екземплярі (договору) королівське ім’я іде перед царським, а в іншому царське перед королівським, то в першому моє ім’я має передувати імені царських міністрів. Міністри бунтувалися, посилаючись на те, що один з (них) граф і великий імперський канцлер, інший барон і імперський віце-канцлер, а що я всього-на-всього морський командор. Я ж стверджував, що не дивлячись на відмінність наших заслуг ми в справі укладення цього союзу рівні, бо однаковою мірою є уповноваженими наших государів. Врешті-решт вони поступилися і вимога моя була виконана. При підписанні піднялася (ще одна), третя суперечка: (росіяни) зажадали, щоб (на обох списках) я підписався нижче їх; я ж (знову-таки) став доводити, що на тому примірнику, де король названий перше царя, підпис мій повинен передувати їхньому, а (на іншому) — навпаки. На це вони ні за що не хотіли згодитися; зі свого боку, і я не хотів поступитися, тим більше, що я не сумнівався, що з їхнього боку справа через це не зупиниться, і що то була лише спроба возвеличити свою честь. Зрештою застосували наступну хитрість: великий канцлер підписався і доклав свою печатку на останньому місці; вище його підписався і доклав печатку віце-канцлер, а на першому місці — я. Через це як би хотіли натякнути, що останніх вони вважають першими. Проти цього я не заперечував. Адже за загальними європейськими християнськими правилами, які діють при підписанні трактатів, в обох списках на першому місці стоїть моє ім’я, а тому я легко задовольнився таким вирішенням питання, їм же надав втішати себе ( думкою) про уявні перемоги…
.
Цікаво, що іноземним посланцям при російському дворі рідко вдається домогтися письмової відповіді на свої пропозиції, хоча в серйозних справах це становить особливу важливість. Відбувається це головним чином від того, що росіяниі бояться зв’язувати себе письмовими обіцянками, бо при одних словесних відповідях, за відсутністю документальних доказів, вони можуть чинити як їм заманеться, згідно або всупереч обіцяному.
.
Взагалі, як у справах грошових, так і в інших відносинах умови життя в Росії жахливо важкі, і ми, данці, повинні дякувати всеблагому Творцю за те, що народилися в країні, якою керує лагідний і милостивий володар і де кожен, сплачуючи лише помірні податки, мирно, по праву, користується своїм надбанням. Тутешні іноземні купці повсякденно відчувають жорстоке поводження, і тому надзвичайно дивно, як вони зважуються поселятися в Росії і довіряти тут що-небудь кому б то не було, коли вони щодня без провини можуть очікувати безчестя, збитків і ганьби…»
Юст Юль, данський посол в Московії в 1709-1711 рр.
Поделиться:
Загрузка...