Як росіяни провели спеціальну операцію по загарбанню Криму

Одержати сто перемог у ста битвах – ще не найвище мистецтво.Підкорити армію ворога, не вступаючи у битву – ось вершина мистецтва.

Сунь-Цзи. Мистецтво війни.

За сучасними стандартами планування і реалізації силових сценаріїв (на внутрішньому чи зовнішньому театрі протиборства), вимушений перехід від формату спеціальної операції у формат військової операції вважається невдачею.
Військовий експерт

Військові операції і спеціальні операції – силові формати дій імперії

На основі вивчення і аналізу досить багатого матеріалу, наданого протягом останніх десятиріч російською воєнно-політичною машиною у процесі своєї майже безперервної практичної діяльності на користь збереження і утримання (чи повернення) імперських надбань, можна зробити висновки про певні риси основних силових форматів таких дій: військової та спеціальної операції.

При цьому військову операцію ми можемо досить задовільно визначити як «форму ведення бойових дій оперативними чи стратегічними об’єднаннями збройних сил; сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом одночасних та послідовних дій, що проводяться за єдиним планом».

На відміну від попереднього, термін «спеціальна» операція важче піддається задовільному вичерпному визначенню (не будемо зважати на розповсюджені приклади визначення його як «узгоджені дії сил спеціальних операцій», тобто визначення терміну через самого себе, що не дає практичного вихідного результату). Практичний же досвід здійснення «спеціальних» операцій вказує на те, що під цим терміном розуміється як правило комплекс «неконвенційних» (тобто «не військових») засобів, форм і методів, які використовуються для примусового досягнення державою (на стратегічному рівні), або військовим підрозділом (на тактичному рівні) поставлених цілей і завдань.

У контексті нинішніх реалій до спектру таких форм слід віднести заходи у сфері політичного, економічного, соціального, інформаційного (пропагандистського), соціально-психологічного протиборства. Характерною рисою, яка відрізняє факт здійснення власне «СПЕЦоперації» у цих сферах (на відміну від традиційної конкурентної взаємодії між державами, чи окремими об’єднаннями) є ігнорування будь-яких «норм», «взаємних домовленостей», «правил гри», які складаються на протязі історичної перспективи у світовій практиці; навпаки: вражаючим фактором у цьому випадку є саме «шок», який наступає внаслідок неочікуваного ексцесу, раптового і безцеремонного перетинання будь-яких «червоних ліній», усталених рамок і норм взаємної поведінки.

Таким чином, спеціальна операція завжди носить КОМПЛЕКСНИЙ характер, суміщає у собі усі компоненти впливу: спеціальний (агентурно-оперативний, оперативно-технічний, інформаційний або пропагандистський), економічний, політичний, соціальний, воєнний – у необхідному для конкретної операції співвідношенні. При цьому найвищим досягненням у плануванні і здійсненні спеціальної операції вважається відсутність або незначна наявність військової складової у чистому вигляді. Сама вже необхідність прихованого (легендованого) або відкритого задіяння крупних військових формувань за їх безпосереднім призначенням (тобто – для ведення бойових дій), що попередньо не передбачалося планами заходів, випливає з того, що: а) власне спецоперація не досягла своїх цілей у таких сферах (або в одній із сфер) як воєнна, політична, економічна або б) не спрацював один із компонентів даної спецоперації.

Окупація та анексія Криму – яскравий приклад спеціальної операції

Прикладом успішної в тактичному плані спецоперації є кампанія з окупації та анексії Криму, яка реально розпочиналася на початку 2000-х років зі створення агентурних, політичних, економічних, інформаційно-пропагандистських підвалин, а також підтримання й підсилення до необхідного рівня кількісних показників та рівня бойової готовності військової компоненти як на території півострова, так і у безпосередній оперативно-тактичній наближеності.

Кампанія з окупації таі анексії Криму реально розпочиналася на початку 2000-х років зі створення агентурних, політичних, економічних, інформаційно-пропагандистських підвалин. На фото: 2006 рік Заблоковані ворота Феодосійського порту проросійськими політичними партіями і громадськими організаціями з метою недопущення проведення навчань «Си-Бриз-2006».

Було правильно обрано об’єкти оперативної розробки, здійснено агентурно-оперативні заходи як на території Автономної Республіки Крим, так і по відношенню до центральних органів влади і управління України, спецслужб та інших силових відомств (включаючи, зокрема, СБУ, СЗРУ, МВС, Збройні Сили); залучено до таємного співробітництва керівників вищої й середньої ланки, рядових виконавців, в окремих випадках здійснено агентурне впровадження (інфільтрацію) до цих ланок (характерною рисою здійснення цієї діяльності у форматі саме «спеціальному» було те, що вона проводилася в умовах діючого Договору про дружбу і співробітництво двох країн, підписаних протоколів і домовленостей між спецслужбами України і Росії про неприпустимість роботи проти інтересів держав-сторін!)

Це дозволило згодом забезпечити здійснення значимих оперативних заходів, наприклад: блокування чи обмеження, а в окремих випадках – повне відключення засобів зв’язку кримських органів і підрозділів з центральним керівництвом країни «на материку», блокування, виведення з ладу локальних мереж зв’язку (взяття їх під контроль, зокрема, дозволило забезпечити перехоплення чи спотворення важливої інформації на існуючих каналах зв’язку); забезпечення контролю за повітряним простором, ключовими об’єктами державного управління, органами фінансово-банківської системи; блокування діяльності штабів і військових частин ЗС України.

Завчасна підготовка, включно з реалізованими агентурно-оперативними заходами, дозволила РФ забезпечити ефективний контроль за повітряним простором, ключовими об’єктами державного управління, органами фінансово-банківської системи; блокування діяльності штабів і військових частин ЗС України

За попередніми підрахунками, в результаті системної вербувальної та агітаційно-пропагандистської роботи біля 65-70% особового складу територіальних підрозділів СБУ в Криму перейшли на бік супротивника, прийнявши присягу на вірність Російській Федерації. Спільними зусиллями ФСБ, СЗР, ГРУ РФ було здійснено масоване вербування депутатського корпусу АР Крим, залучено до співробітництва співробітники місцевих ЗМІ, які розповсюджували серед населення інформацію, вигідну для російського агресора.

Завчасно було підготовлено резервний корпус «керівників» на місцях на випадок захоплення влади, що створювало у місцевого населення ілюзію «організованості і порядку» у процесі встановлення окупаційної влади.

Протягом підготовчого періоду будо створено й легалізовано мережу проросійських партій, громадських об’єднань і організацій на чолі з контрольованими Москвою лідерами – різноманітні «російські товариства», «росіяни у вигнанні», «рідні гавані», «Родіни» тощо; на території півострова відкрито функціонували представництва російських радикальних рухів, очолювані завербованими агентами і штатними співробітниками російських спецслужб (здебільшого, з 5 Управління ФСБ РФ, т.зв. «управління розвідки з території»).

Окрема увага приділялася інспіруванню серед місцевого російськомовного населення, а також у керівних державних органах України «антитатарських» настроїв і різноманітних міфів; активно задіювалася при цьому «антитерористична» істерія (навколо, наприклад татарської «Хізб-ут-Тахрір»), чутки про наміри Туреччини використати татарський фактор для інкорпорування Криму і т.п.

Окрема увага приділялася інспіруванню серед місцевого російськомовного населення, а також у керівних державних органах України «антитатарських» настроїв і різноманітних міфів. Жовтень 2013 року – Міжнародний форум «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» штучно перетворено в мітинг та маргіналізовано.

Можна стверджувати, що попередні (підготовчі) заходи для здійснення спецоперації «Аннексія» були реалізовані завчасно, масовано і відносно якісно, хоча іноді зовсім неконспіративно – враховуючи, що до центрального керівництва країною у Києві також були успішно інфільтровані агенти та штатні співробітники різних спецслужб та силових установ РФ.

На території півострова, а також у близькому оперативному оточенні (Ростовська область, Краснодарський та Ставропольський краї РФ) були створені (тобто — підібрані, сформовані, навчені, вмотивовані й залегендовані) загони бойових оперативних груп; також забезпечено перекидання додаткових людських ресурсів з місць дальньої дислокації (Ленінградська область, Верхнє Поволжя та Дон, Урал, Сибір, Далекий Схід). Вони засилалися до Криму під виглядом «казаків», «патріотів», приватних осіб і громадських об’єднань. Під такими прикриттями, зокрема, до Керчі і Феодосії було перекинуто кадрових російських військових, а також спецпризначенців з ФСБ, ГРУ і СЗР РФ.

Під виглядом «казаків», «патріотів», приватних осіб і громадських об’єднань на територію АР Крим засилалися загони бойових оперативних груп

Характерною особливістю спецоперацій, що проводяться спецслужбами Росії (як, власне, й колишнього СРСР) є активне створення, підтримка і використання кримінальних угруповань, які практично завжди мають контакти із російськими організованими злочинними угрупованнями, а точніше – контролюються російською організованою злочинністю. Якщо такий контроль відсутній – його створюють штучно: так це відбувається в Іспанії, Португалії, на Балканах (у Сербії, Чорногорії, Македонії, Греції), на півдні і півночі Франції, в країнах Балтії. Якщо не вдається отримати прямий контроль, російські спецслужби діють через міжнародні оргзлочинні угруповання – наприклад, колумбійську та нігерійську наркомафію.

Втім, у Криму були власні злочинні угруповання, лідери яких взяли активну участь у т.зв. «кримській весні» 2014 року, а нині займають керівні посади у місцевих (міських і районних) і республіканських окупаційних «органах влади і управління». Це стосується, зокрема, і ключових окупаційних кримських «адміністраторів» — Аксьонова та Константинова.

Характерною особливістю спецоперацій, що проводяться спецслужбами Росії (як, власне, й колишнього СРСР) є активне створення, підтримка і використання кримінальних угруповань, які практично завжди мають контакти із російськими організованими злочинними угрупованнями. У Криму були власні злочинні угруповання, лідери яких взяли активну участь у т.зв. «кримській весні» 2014 року, а нині займають керівні посади у місцевих (міських і районних) і республіканських окупаційних «органах влади і управління».

Також активно було використано оргзлочинні угруповання, контрольовані російськими «ворами в законі» (з Ростова-на Дону, Москви, Воронежа, Новоросійська), у підготовці та проведенні спецоперації із захоплення влади в Донецькій і Луганській областях. Зокрема, криміналітет активно використовувався з метою придушення та підкорення представників місцевих органів влади, військових керівників, громадських діячів (ще раніше, в Криму викрадали військових командирів, залякували тоді ще легітимних представників місцевої влади та депутатів).

Можна стверджувати, що російська спецоперація в Криму була проведена – з точки зору агентурно-оперативного, оперативно-технічного, інформаційно-пропагандистського, армійського забезпечення – бездоганно. Саме завдяки цьому спецоперація не переросла у великомасштабну військову баталію (як це згодом трапилося на Донбасі). Військовий компонент спецоперації реалізовано на досить високому рівні (що дало змогу Росії забезпечити підтримку через Крим своєї військової операції у Сирії). Інша справа, що у ході здійснення успішної тактичної спецоперації (захоплення та анексія Криму) були зроблені помилкові дальній оперативний, а також стратегічний політичний, економічний та соціальний прогнози. При цьому негативні наслідки проведеної авантюри зачепили не тільки окуповані території Криму, але й інші регіони Російської Федерації, загальнонаціональні інтереси.

Висновки:

Таким чином, бачимо, що сучасна спеціальна операція суттєво відрізняється від військової (воєнної) операції. Військовий компонент є у даному випадку складовою спецоперації (причому, як правило, на останній її стадії).

Невдале проведення спецоперації (провал спецоперації) призводить до її переведення у військовий конфлікт, тобто у воєнну її стадію, коли локальні спецоперації навпаки стають складовими військової операції, як це зараз відбувається на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Центр дослідження сучасних конфліктів, defence-ua.com