Я дивуюсь Зеленському, як можна бути настільки сліпим і не розуміти, куди ти качаєш країну

165
Політичний і військовий оглядач Олексій Арестович про загрозу балканських сценаріїв в Україні, посилення проросійських проектів і фатальну небезпеку закону про референдум

Отже, низка подій, котрі відбуваються в Україні, свідчать: йде певний сценарій, зокрема, йдеться про справу Стерненка, йдеться про справу Порошенка. Ці справи різні. Але ми розуміємо, що українці починають вкотре прокидатися, і таке враження, що хтось свідомо заводить президента Зеленського на конфліктне поле, з якого, як показала історія з Януковичем, вихід доволі сумний.

Ми бачимо, що українська політика, як і скрізь у світі, зокрема  у Сполучених Штатах, провалилася в пастку політики ідентичності. Обирають принцип «свій — чужий» за формальними ознаками і відстоюють свою маленьку групу перед обличчям всіх інших груп, які намагаються їх знищити. А далі — зіткнення – це незворотній шлях для них. І, на жаль, ми пішли цим шляхом. Щодо Зеленського, персонально до його особи, то схоже, що ним рефлективно керують. І це було видно в його інтерв’ю «Українській правді», тому що він сказав, зокрема, щодо Порошенка, мовляв ось, клятий Порошенко, він знущався з моєї родини, особисто мене переслідував, не буде йому прощення і так далі. Серйозні політичні лідери і навіть серйозна особа ніколи так не скаже.

Ці сценарії будуть мультиплікуватися, накладаючись один на другий, а по факту ми за два-три місяці можемо навіть не дотягнути до місцевих виборів. 

Навіть, якщо не брати безпосередньо заяви прибічників Порошенка і самого Порошенка, які кажуть, що смерть його батька пов’язана з переслідуваннями його сина, це вже — не політика, це — вендета. А сценарні закони вендети, навіть, якщо прямо, безпосередньо ніхто не буде бажати зла один одному, зла, яке стосується родини, — батьків, дітей і так далі — сценарій має свої закони. І ми провалюємося, я от просто бачу — навіть, якщо це доля, не суб’єкт розвертає цей сценарій, а доля, як така — я бачу, в який поганий і дуже небезпечний сценарій ми провалюємося. Сценарій не політичної боротьби, нехай чорної, з використанням чорної пропаганди, чорного піару, чорних засобів, а сценарій  вендети як такої. Тобто, зіткнення на життя-на смерть, за родинним принципом уже навіть — це найгірше, що можна уявити. Це — югославський сценарій, сирійсько-югославський.

Як показала ситуація в 2013-у році, завжди знайдеться той чи інший мерзотник, який організує напад і побиття студентів.

Розумієте, я працював у спецслужбах, і ніколи не вірю, що спецслужби можуть щось влаштувати. Але використати вони, напевно, можуть, і саме для того вони існують. Тобто, тренди складаються самі по собі, з діями більш важливих сил, ніж спецслужби. Скажімо так, діями гравців-ідеологів, політтехнологів, політиків зрештою. Спецслужби це використовують. Вони є інструментом у цій боротьбі. І, звісно, якщо буде потрібно, у певний час у  певному місці, або може скластися так, або хтось може скласти так, що постраждає якась група людей або людина, яка одразу отримає символічне значення, і миттєво відбудеться відповідна накачка, і піде далі перехід у  третю фазу.

Зокрема, справа Стерненка є таким гарним прикладом, адже щодо Стерненка – є дуже багато критики. Ті, хто знають його по Одесі, відгукуються про нього негативно. Але я їм завжди кажу, що є Сергій Стерненко як людина, а є символічна фігура, яку просто медійно накачали. Буде з’являтися дедалі більше окремих груп, які за вождистсько-груповим принципом йтимуть десь одним фронтом, а десь будуть махатись між собою. І цей сценарій політичного, ідеологічного подрібнення – якби ж то вони вступали в оксфордські дебати, це було б ще приємно – але вони ж вступають у вуличні і політичні сутички і використовують можливості держави, олігархів і так далі, — це традиційний, на жаль, для України, як показала історія, сценарій. Згадайте громадянську війну, яка була у колишній Російській імперії. З іншого боку, якщо подивитися який у нас сусід, з яким у нас 3 тисячі кілометрів кордону і з яким у нас йде, нехай обмежена, але війна, це все взагалі починає пахнути дуже погано. Дуже погано.

Свого часу все в Росії починалося з так званої Лютневої буржуазної революції, а завершилось переворотом більшовиків. І є відчуття, що, можливо, щось подібне може розгортатись поступово, я не кажу одразу, але поступово розгортатись в Україні,  Зеленський, його середовище почасти стають токсичними. Ще дві-три справи Стерненка-Порошенка — і це, можливо, буде невідворотній процес.

Тут питання у тому, що ми ще маємо пройти фазу отаманщини. Тобто, отака примітивізація політики, ідеї власного вибору, власної активності за базовими вітальними ознаками: «це — моя зграя, а це — не моя зграя». Чи це сумісно з політикою, яку мало б проводити керівництво 40-мільйонної, найбільшої держави в Європі, яка воює, у складний час своєї історії? Ні, безумовно. Поганий шлях. А хто ініціює цей поганий шлях? Товариш Зеленський. Йому ж потрібно було, він же ж заявляв нам, що буде інтеграційний процес, що ми маємо віднайти громадянський мир насамперед всередині країни. Новорічне привітання я маю на увазі.

Він постійно каже, що він — президент миру. І він робить все, щоб тут почалася війна: всі проти всіх. Найгірший варіант війни — родоплемінна, або за сценарієм отаманщини. Я просто дивуюсь, як можна бути настільки сліпим і не розуміти, куди ти качаєш країну. Але він впевнений, що це от прихильники Порошенка відпрацьовують дрібний прайс проти нього — світлого Зеленського, якого підтримує нація, бла-бла-бла, і все таке інше. Тобто, він діє як сліпий. Сліпа особа, яка не розуміє, що відбувається.

Можливо, він просто шукає, так би мовити, публічного пояснення, а насправді переживає через можливий російський сценарій щодо нього?

Якби він переживав за російський сценарій щодо нього, він би тим більше проводив зважену політику. Як можна стати незалежним від сценарію, в який тебе намагаються вклеїти? Лише проводити власну політику. Для цього потрібно насамперед мати власний світогляд, власну картину світу. А чи є в нього картина світу? Його картина світу багато разів проглядалась в його численних інтерв’ю. І там зрозуміло, що вона – доволі примітивна. Є він сяючий, на сяючому троні, якого підтримує вся країна, і є купка маргіналів, які дуже жаліються, що втратили попередню владу — мародери-негідники-сволота, які просто хочуть йому по максимуму дошкулити, або помститися. І все.

Якби не вони, то тоді би було все добре, і взагалі Україна дуже швидко реформувалася б, перемогла Росію і так далі. Але ж ми таке вже чули. Пам’ятаєте, як казав Янукович, «козли, коториємєшают нам жіть»?Це та сама риторика. А це означає, що це — та сама картина світу. Як він може дозволити собі у 2020-у році, на сьомому році війни, мати таку картину, з таким обсягом документів, з таким рівнем взаємодії з іноземними лідерами — я взагалі не розумію. Він знаходиться навіть у набагато кращій позиції ніж Янукович, тому що Януковича формувало, скажімо так, його земляцтво і відповідно напівкримінальний олігархічний світ, коло спілкування і росіяни.

На Зеленського впливає дуже багато різних осіб і груп. Є відверто прозахідні групи, які на нього впливають. Є проросійські від Януковича чи від Кремля. Є нейтральні. Є автономісти. Груп дуже багато. Сам факт існування дуже різних людей, які проводять щодо тебе дуже різну ідеологію, вимагають від тебе різних дій, різної політики, мав би змусити його задуматись: “як так відбувається, що в одній країні так багато різних ідеологічних груп? Що взагалі відбувається?” І тоді він мав би почати або інтеграційну політику, тобто «давайте шукати загальні основи для існування, загальне суспільне благо», або збагнути, що будь-яке заохочення цих груп на протистояння одна з одною спричинить його країну до сирійсько-югославського сценарію, а його особисто — до краху, до такого краху, що нащадки просто на могилу плюватимуть.

А можливо все закінчиться тим, що в нас оголосять дострокові вибори, парламентські. І все веде до того, аби Зеленський стрімко розгубив свій електорат на користь ОПЗЖ чи інших проросійських проектів?

Він вже частково втратив парламент і, напевно, втратить країну на низовому рівні. Що йому залишиться? Він та Єрмак? Як він взагалі збирається проводити свою політику!? Якщо він неформально оголосить свою політику, то буде явний дрейф, як Ви кажете, проросійського, ватного електорату, що свого часу проголосував за Зеленського. Електорат перетікає до ОПЗЖ, до Шарія, якого розкручують як фігуру, і решти таких проектів. Вони втечуть туди. Патріоти з його електорату, напевно згрупуються, або ж перейдуть до умовного “ЄС”, або інших патріотичних сил. З ким він залишиться!? Що таке взагалі «Слуга народу»? Який вона матиме статус в наступному парламенті? Ніякий. А тоді ми впадаємо у наш традиційний сценарій, коли президент протистоїть парламенту. І чим це завжди для нас закінчувалося? Політичною кризою і тупиком. Тупиком у розвитку.

А, можливо, це якраз і потрібно Зеленському? Йдеться про те, що він, маючи всю повноту повноважень, не має змоги адекватно діяти до ситуації, і відповідно йому треба перемішати карти для того, щоб казати «дивіться, я хочу, а мені оцей парламент, в якому вже не буде мої більшості, не допомагає. Розумієте, люди добрі? І прем’єр-міністр, якого я не призначав, не сприяє».

Звісно, тому що політика — це не бізнес і не приватна справа. У політиці важливо вміти працювати з опозицією. Або, якщо висловлюватись не політичною, а побутовою мовою, треба вміти працювати з ворогами. Це ознака, кваліфікаційна ознака сталої, зрілої політичної особистості. Тобто я можу не любити людину, але я розміщую її в уряді, або визнаю її як опозицію, надаю їй певні повноваження, тому у багатьох розвинених країнах є закон про опозицію,за яким для опозиції резервуються ключові посади — аж до генерального прокурора, міністра оборони, керівника спецслужб і так далі. Вони розуміють, що політика — це про загальне. Ви можете бути особистими ворогами, можете бути політичними ворогами, але оскільки вони — громадяни твоєї країни, треба що? Працювати стало на розвиток країни, використовуючи всіх і всі потужності. Не можна вести політику, коли «еті козли, коториє  мєшают нам жіть».

Єдине в мене є застереження щодо того, що його може влаштувати така ситуація. Це ситуація перетворення на Ющенка. Президент, який у постійному конфлікті з прем’єр-міністром, з урядом, з парламентом, і який розводить руками, кажучи: «у мене не вийшло, хоча я намагався». Скільки Зеленський буде в цьому стані? Навіть психологічно. Ніскільки. Ющенко міг зосередитися на трипільській культурі, тому що час був дуже тягучий, повільний і не було агресії. Зеленський керує країною, що воює і може скоро буде воювати ще інтенсивніше. Ну, у такому стані три місяці — і все, кінець. Кінець рейтингу, кінець аплодисментам, психологічна криза — і поїхали. Тобто, далі — добровільна відставка. Чи що там може бути?

Вертаючись до попередньої аналогії можна припустити, що він зараз перебуває у  ситуації Керенського. Пам’ятаєте, голова Тимчасового російського уряду, так званого “Врємєнного правітельства”, який намагався щось зробити, а потім — в годину ікс був змушений терміново полишити територію Російської Республіки?

В жіночому вбранні (за свідченнями самого Керенського, він не перевбирався у жіночий одяг, — ред.). Так, він дуже схожий на Керенського. Цю паралель проводять, і не лише ми з вами. На жаль, це так. Тобто певною мірою можна сказати, що вибори Зеленського були Лютневою революцією. Тобто, революцією проти царату, замість якого у нас — олігархічна система. А зараз у нас внутрішні тертя, скажімо так, які мають неабияку можливість перетворитися на сценарій нової революції з різким посиленням зовнішньої агресії. Ми постійно перебуваємо перед загрозою і він робить усе — бездіяльністю, або своєю діяльністю, або схваленням певних дій — щоб ми в цей сценарій влізли якомога надійніше.

Це не лідер нації. Він хизується підтримкою, але ж мало мати підтримку. Треба відповідно діяти як лідер, який об’єднує людей. Що хочуть люди від нього? Люди хочуть від нього, мабуть, не роз’єднання країни, а її сталого розвитку, подолання найбільш кричущих питань, яких дуже-дуже багато. Рік минув.  Ми дивимось — на що він використав ці надповноваження, повноту влади, яку він сконцентрував? Ну, він діє гірше, ніж будь-який президент, який і десятої частини цієї влади не мав, яку він сконцентрував. На що він взагалі витрачає час? «Я зайшов в кофейню…» — де він там був?

У Хмельницькому.

Так. У Хмельницькому. Порушив, до речі, розпорядження власного уряду щодо карантинних заходів. “Я поезділ на лошадкє, я пострєлял с лука”.  Це що!? Це дії президента, який очолює країну у такий складний період власної історії, перед обличчям таких викликів? Це позиція інфантильної дитини, а не лідера нації.

Кожна інфантильна людина намагається перекласти свою індивідуальну відповідальність на когось, пояснивши, що «це не я, це хтось, це все він, або вони». І ось ми маємо такий момент: Верховна Рада, зокрема фракція «Слуги народу» таки проголосувала у першому читанні за президентський законопроект про референдум і народовладдя, котрий перекладе відповідальність на абстрактну народну волю. 

Ми — країна, яка проходить транзитний період власної історії, транзитна країна  у дуже складний період. В нас немає сталої ідентичності, кількість людей, які голосують за проросійські партії, показує, що ми глибоко неблагополучні у цьому відношенні. Що ми бачимо від Зеленського? Він каже, мовляв, давайте цьому народу, який не визначився, плекає історичну травму, не бачить і не вміє планувати майбутнього, не може прорахувати перспективу, надамо право вирішувати, що йому самому з собою робити. Це звучить дуже-дуже красиво. Але ж це — варварство, запаковане у гарну обгортку. Тому що ми розуміємо, у той час, коли суспільна свідомість і свідомість індивідуальної людини переважним чином формується через політтехнології, маркетингові та освітні технології, а телевізійний простір, який грає головну роль у виборах, або у прийнятті народом головних рішень, практично захоплений проросійським…

Пульт від українського телевізора — в руках у Путіна, простою мовою кажучи.

Так. Пульт від українського телевізора — в руках у Путіна. Про яке голосування, з яких питань можна ставити взагалі питання!? От якщо народ скаже під дією телевізора, “віддаємо Крим”, наприклад, або “даємо воду в Крим», а фахівці кажуть: «ні, так не можна»?! Наші союзники, країни-партнери кажуть: «ні, так не можна!”. Міжнародні організації кажуть: «це буде порушення міжнародного законодавства, так не можна»! Тож дія такого «суверенного» рішення народу не може носити обов’язкового характеру. Це — величезна пастка.

І от ми бачимо, що гарний хлопець Зеленський, який просто не розуміє цього професійно і не хоче задумуватись про наслідки цих дій, він діє від широти душі. «От я хочу дати народу таке право, я хочу істинного народовладдя». Він не усвідомлює, що всі світлі наміри завжди реалізовуються у конкретних обставинах, на конкретному історичному тлі. А зараз обставини і тло такі, що у жодному разі не можна надавати зобов’язуючу силу приписам народу, коли навіть сам Зеленський не володіє телевізором, і  народ може прийняти рішення проти Зеленського на цьому референдумі. Він же ж навіть цього не розуміє! Навіть з точки зору власної безпеки!

Як казав мій викладач з мінно-вибухової справи: “Професіоналів відрізняє підвищене відчуття небезпеки”. Зеленський настільки непрофесійно керує державою, що навіть не розглядає ситуації з огляду на загрозу йому особисто від тих рішень, які ж він і приймає. Він не розуміє, що, наприклад, проросійські сили — Медведчук, Портнов, втікачі, яких він тримає біля себе, — вони ж воюють насамперед проти нього і вони його дискредитують по максимуму, підставляючи своїми рішеннями. А він засліплений оцією нелюбов’ю до активної патріотичної меншості, до Порошенка особисто, взагалі до людей, які «нє кланяются і нє цєлуют зєльоний зад», скажімо так. Він намагається розправитися з тими, хто «нє дрожіт от восторга пріімєніЗеленскій». А ця палиця завжди обертається другою стороною і б’є по тому, хто ініціював такі речі. Хто у винний завжди? Винний завжди головний. Це просто жахливий непрофесіоналізм, інфантилізм і нерозуміння, в які ігри він грає і якою буде ціна цих ігор.

Ну, в будь-якому разі за можливі помилки Зеленського і нашої теперішньої влади платити доведеться нам усім. 

АНТІН БОРКОВСЬКИЙ

Поделиться:
Загрузка...