Цього тижня у громадян України був шикарний привід згадати, які люди правлять країною сьогодні. Мер Києва Віталій Кличко вирішив присвоїти звання почесних громадян столиці генералу Валерію Залужному і поетесі Ліні Костенко.
Під час голосування у Київраді з цього питання фракція “слуг” рішення не підтримала.
Чим завинили перед столичними “слугами” бойовий генерал, який командував всією українською армією у найважчі часи початку повномасштабного вторгнення росіян, і 94-річна легендарна поетеса, яку номінували на Нобелівську премію — невідомо. Втім, було б цікаво запитати у “слуг”, чи взагалі вони знають, хто така Ліна Костенко. Може статися, що цій публіці вона не відома.
Але от прізвище Залужного вони ідентифікують чітко. І, навіть на рефлекторному рівні воно для них означає загрозу. Втім, київські депутати тут не виняток.
Щойно генерал знову з’явився у публічному просторі, президент Володимир Зеленський терміново підписав укази про його звільнення з військової служби і призначення послом до Великобританії.
При цьому досі точно невідомо, чи взагалі Лондон видав агреман на призначення Залужного — тобто офіційну згоду держави прийняти людину у якості посла. Колишній генпрокурор Юрій Луценко стверджує, що він існує, але офіційних оголошень про це не було. Якщо такого агреману немає, то указ Зеленського залишається порожнім папірцем. Але, судячи з усього, на Банковій, якби могли, то і Костенко відправили кудись послом. Від гріха подалі.
Невимовний страх перед потенційними політичними конкурентами важко навіть пояснити. Хоча ці конкуренти, насправді, дуже потенційні, тому що вже звільнений зі служби Залужний за законом може собі дозволити будь-яку діяльність, але досі не зробив жодної політичної заяви.
Як не відмовлявся генерал і від нової посади — офіцерська честь наказує виконувати розпорядження військово-політичного керівництва країни, хто б ним не був, навіть коли ти вже й не зв’язаний законним обов’язком.
Але, вочевидь, повірити в те, що існують люди з розумінням поняття “честь”, чинній владі важкувато. В голову не лізе.
Що чудово ілюструє ще одна подія цього тижня — звільнення Олександра Кубракова з посади міністра інфраструктури.
Колись фаворит Банкової, на якого скидали всі доручення, який забезпечував те саме світлої пам’яті “велике будівництво”, якого ледь не збиралися призначити міністром оборони або навіть прем’єр-міністром, був звільнений майже блискавично.
І це було б не так помітно, якби ОП не дав команду всім придворним медіа і блогерам мочити Кубракова зі всіх стволів. “Втративши довіру” на Банковій, колишній міністр у “офісних” медіа одразу перетворився на крадія, стукача і загалом паскудну людину.
Трохи нагадує “викриття шпигунів японського генштабу” у 30-40 роки минулого століття. Як тоді казали, “сталася жахлива помилка” і у всієї партії раптово відкривалися очі на гидотні діяння репресованих. Тепер, правда, це все відбувається у телеграмі, а не в таборах. Але й є куди зростати.
І ніхто навіть не задається питанням, а Кубраков сам по собі крадій, чи крадій для когось? Він як, самовільно захопив найжирніші “теми” влади і ними рулив, збагачуючись на особисту кишеню? Навіть не смішно.
При цьому, серед всієї офісної пропаганди, яка натхненно поливала Кубракова лайном, виділялося російське слово “криса”. Що дуже схоже на мимовільне викриття справжніх мотивів цього звільнення. От “зкрисити” шматок бюджету на особисту кишеню — це непробачний гріх у тусовках такого штибу. За це карають.
А ще лунало слово “стукач”. І, судячи з натхненного захисту Кубракова з боку знаних антикорупціонерів з піар-обслуги НАБУ, можна припустити, що колишній міністр міг почати “дієве каяття” у матеріали кримінальних справ. А ось за це вже не просто карають.
Тож слідкувати за долею екс-міністра буде дуже цікаво. Якби це все не було настільки сумно.