Все марно. Чому візит Зеленського до Берліна очікувань не виправдав

Як правило, візити глави держави до Берліна для особистого контакту з канцлером ФРН — на вагу золота. Тим більше після двох років коронапаузи. До них ретельно готуються й за кулісами, і в публічній та комунікаційній площинах.

Тому не дивно, що задовго до самої дати зустрічі Зеленського з Меркель в українських медіа та експертному просторі відчувалася «особлива зарядженість». В очікуванні на гарячі (проривні) рішення, окремі медіаресурси навіть вдалися до телемарафонів на супроводження перебування глави держави в Берліні в режимі онлайн. Виявилося, що марно.

1- Візит Зеленського до Берліна очікувань, які на нього покладалися, не виправдав. Заявлені самим президентом України підсумки є досить скромними й, очевидно, не збігаються з рівнем загроз, які стоять перед Україною. А надто після розлогих історичних роздумів президента Путіна про українську державність. На цьому фоні «домовитись домовлятися» з Берліном було найнижчим із можливих результатів. Тим більше, що домовлятися тепер доведеться, очевидно, уже з новим канцлером ФРН, не з Меркель.

2- Аргументи Зеленського враження на Меркель не справили. Це рівною мірою стосується й мирного процесу на Донбасі, і питань енергетичної безпеки. Те, що канцлер ФРН знов нагадала про «формулу Штайнмаєра» та необхідність її імплементації в українське законодавство і проведення виборів — поганий сигнал. Так, Зеленський спробував його компенсувати й нагадав про опрацювання містичних «блискучих» кластерів з імплементації Мінська, які застрягли десь у Москві. Однак це не компенсує триваючу ерозію принципу «спершу безпека», що тривалий час просувала Україна, і який, очевидно, програє російському сценарію врегулювання за принципом «спершу політика».

3- Зеленський у Берліні не виконав «обов’язкову програму». Критичним упущенням було не згадати ані про виведення російських військ та техніки з Донбасу, ані про важливість продовження санкційного тиску на агресора (що було б цілком логічним на фоні нещодавнього рішення ЄС про опрацювання додаткових санкцій проти РФ). Ані про забезпечення повноцінного доступу до всіх окупованих територій із боку СММ ОБСЄ. Ані про миротворців ООН. Ані про загрози паспортизації. Як і жодного слова не прозвучало від президента України в питанні звільнення українських заручників — тема, яка колись здавалася проривною й буквально не сходила з порядку денного. Дивною прозвучала також неамбітність сигналів щодо «Кримської платформи», де, як виглядає за підсумками переговорів, очікувати на особисту участь Меркель не доводиться.

4- Північний потік 2 став майже доконаною реальністю. Помилкою президента Зеленського було вибудовувати весь аргументаційний ряд проти завершення російського газогону навколо загроз і втрат лише України. Цей Потік є передусім загрозою для всієї Об’єднаної Європи, європейської енергетичної солідарності, наших ближчих сусідів на західному кордоні. Працювати слід було на консолідацію, а не україноцентричність. Відбувається повзуче енергетичне захоплення Європи, якому чомусь на Банковій вирішили протиставити свої власні 2 млрд дол. недоотриманої вигоди. По формі ніби і правильно, а по суті — не дуже.

5- Жодних проривів у питаннях інтеграції України в ЄС та НАТО. Це однозначно є невикористаним Києвом шансом щодо досягнення чіткого розуміння, особливо напередодні візиту Меркель до Вашингтону та її зустрічі з американським лідером.

Наступний етап — візит Зеленського до Вашингтону і, сподіваємося, зустріч у Білому домі. Тривожним є те, що досі не визначено чіткої дати візиту. Очевидно, що, представивши Києву райдер «домашніх завдань», там усе ще чекають на їх виконання. Якщо зрештою візит до Вашингтона відбудеться за таким же сценарієм як і відвідання Берліну, то це поглибить виклики, які загрожують Києву. Добре, що хоча б «вакцинна дипломатія» залишається «живою», і той же Берлін надасть Україні незайві 1,5 млн доз. Погано, що інші виміри «дипломатії Зеленського» обнадійливих ознак життя не демонструють. Лише обіцянки для внутрішнього споживання.

Костянтин Єлісєєв