Бачите, недарма New York Times опублікувала повний текст так званої угоди, що була парафована в Стамбулі в березні 2022 року, мабуть, для того, щоб показати, що це була явна спроба капітуляції. Звичайно, зараз ті, хто брали участь в цьому ганебному процесі, не хочуть про це згадувати, як і ті, хто, мабуть, давав їм якісь вказівки про це.
Вже зараз навіть вийшов указ президента про те, що будь-які переговори з Росією, неможливі і їх вести ніяк не буде потрібно. Але це просто таке делікатне нагадування з боку американців, що на сепаратні переговори ніхто, я думаю, погоджуватися не буде, і ніхто не отримає підтримки такого процесу.
Вже зараз ключові західні гравці нарешті зрозуміли, що заморожування конфлікту — те, що хоче Росія — це шлях в нікуди, це зупинка перед новою війною. Тому я так думаю, що, скоріш за все, все-таки йтиметься про необхідну для України допомогу і фінансову, і військову для того, щоб поступово, але невпинно відсувати ворога з української території і домогтися очевидних речей, тобто відновлення нашої територіальної цілісності.
Тоді у березні 2022 року чи міг Давид Арахамія поїхати без відповідних директив у Стамбул і рулити там на власний розсуд — оце питання. Бо в тому хаосі, що тоді мав місце, можливо він і не отримував якихось письмових вказівок, як це робиться завжди перед тим, як будь-яка делегація виїжджає на переговори. Тобто — це азбука дипломатії. Хіба що може прем’єр-міністр і може президент без уповноважень вести переговори і укладати якісь угоди. Так написано в Конституції. Всі інші чиновники такого робити не можуть. Тим більше, це була делегація на чолі з депутатом парламенту країни.
Не знаю, як можна їхати на такі переговори, не маючи якихось вказівок. Але можливо, що в той час було сказано — їдьте, розберіться. А це якраз для московитів абсолютно блискуча ситуація, коли вони пишуть текст угоди і потім його дають для парафування. А для годиться можуть посперечатися відносно цифр, але ж сама конструкція документа залишається практично незмінною. Так що такий варіант подій, мені здається, є цілком можливим.
Я просто неодноразово брав участь в переговорах з росіянами. Це саме їхній стиль роботи, коли вони приїжджають і нав’язують тобі документи і намагаються зробити так, щоб цей документ став основою, а потім його важко було ламати.
А за тих обставин, я думаю, це був єдиний для них спосіб нав’язати нам цю капітуляцію. Мене тільки дивує, про що думав той самий Арахамія, коли парафував цей документ. Ну але, мабуть, це питання поки що риторичне, доживемо до перемоги, а там далі, можливо, почуємо. Знайдуться люди, які захочуть розібратися цьому більш детально.
Володимир Огризко
Український дипломат, міністр закордонних справ України (2007−2009)
Стамбульська капітуляція, повний текст якої вперше публікує Нью-Йорк Таймс, лише через місяць стала «стамбульською».
До того це була Бєлорусская капітуляція.
Що уникнуло уваги журналістів Нью-Йорк Таймс — Україна тоді фактично погодилась вести переговори на території ворога.
Переговори на ворожому авіаносці — чітка ознака капітуляції.
На фронті ЗСУ відбивали агресію, а Зеленський уже надав росії можливість диктувати переговорну позицію Україні. Член української делегації Арестович потім вихвалявся своєю роллю в переговорах, як «ми просто ржалі рускім в ліцо», повідомив, що за це орки в ході переговорів заборонили йому в’їзд на територію Білорусі. Але це явка з повинною і свідчення проти Зеленського.
Фактично Зеленський надав РФ можливість в будь-який момент викинути з нашої делегації всіх незручних переговорників.
Цей «візит по визову» в Білорусь сам по собі показує «настрій і волю» зеленої команди на цих переговорах.
Наступний момент, який мало хто помічає — склад української делегації.
Зараз журналісти Нью-Йорк Таймс цитують члена української делегації О.Чалого, який нині скрізь базікає як «ми були близькі до миру, але Захід їх зірвав». Тобто фактично член нашої ж делегації підтверджує всі нинішні тези путіна. Із «путін патякає» ці тези завдяки антинатівцю Чалому, якого навіщось ввели в нашу переговорну групу, в західних ЗМІ перетворилися на «підтверджують члени української делегації». Яким чином старий ватнік, антинатівець Чалий, кар’єра якого закінчилася ще десять років тому, раптом опинився в делегації з боку України — таємниця цих переговорів. Який саме засланий єрмачок його дістав з пилу і пропхав в делегацію з метою відстоювати інтереси путіна? Відповіді нема досі.
Наступний епізод, якому слідство так і не дало оцінку, чому ГУР, за словами Буданова, вирішила засилати в нашу власну ж делегацію «шпигуна» (Кірєєва) із метою, як каже Буданов, «затягувати переговори»? Всі у світі переговірники мріють якимось чином заслати шпигуна у ворожу команду, а ми вперше у світі заслали в нашу. Ось це так віртуозність.
Насправді, маю лише одне логічне пояснення цій фантасмагорії: нашу делегацію Буданов вважав вже …не нашою.
Далі стаття Нью-Йорк Таймс показує не просто бездарність криворізької школи дипломатії, а справку про важке психічне захворювання замість диплому про дипломатичну освіту.
«Україна домагалася від Росії згоди на міжнародні «гарантії безпеки», за якими інші країни — включно з українськими союзниками, які також підпишуть угоду — стали б на її захист, якщо вона знову зазнає нападу.»
Вперше в історії людства країна домовляється про гарантії від союзників не з власне союзниками, які ці гарантії мають надати, а з агресором, який напав, щоб цих гарантій позбавити.
Це анамнез хворого психлікарні.
Неважко зрозуміти уряди країн Заходу, які були спантеличені цими маневрами єрмака і зеленського.
Далі «денацифікація».
Арахамія брехав, що вони на переговорах «хотіли зрозуміти», «що це за денацифікація така, про яку базікав путін». Але він бреше. Як випливає з проекту капітуляції, росіяни маячню не несли, а чітко викатили Україні список вимог в рамках «денацифікації»:
*відмова від української мови, як єдиної державної.
*заборона звеличувати борців за незалежність, перейменовувати їх іменами топоніми, викладати їх роль в історії.
*КАРАТИ сам український патріотизм кримінальною відповідальністю з формулюванням: «за прославляння нацизму і пов’язаних з нацистськими організаціями». Тобто, наприклад, заспівали ви пісню: «Батько наш Бандера, Україна мати» — кримінальна відповідальність, як при НКВД.
Тобто Арахамія прямо брехав українцям. Орки все йому насправді пояснили, а він місяць вів про це переговори.
І влада в Україні в цю мить таємно відключила опозиційні телеканали, щоб ніхто про це не довідався.
Фактично це історія Януковича, який на дачі путіна домовився відмовитися від Асоціації, розігнати Майдан, пересаджати патріотів.
Далі проект угод передбачав обмеження чисельності Збройних сил України та кількості танків, артилерійських батарей, кораблів і бойових літаків, які країна могла мати на озброєнні. Українці були готові прийняти такі обмеження, але прагнули значно вищих меж. — пише Нью-Йорк Таймс.
Американські журналісти правильно уловлюють думку.
«Колишній високопоставлений чиновник США, який був проінформований про переговори, зазначивши, як російські війська були відбиті на півночі України, сказав, що пан Путін, здається, «тече слиною» на угоду.
Американські чиновники були стривожені цими умовами. На зустрічах з українськими колегами високопосадовець нагадав: «Ми тихо сказали: «Ви розумієте, що це одностороннє роззброєння, так?».»
Дійсно. В мирний час кількості озброєнь одні, а в ході війни сторона може їх різко наростити в десятки разів. Навіть зараз, після надання всієї західної зброї, ЗСУ все ще не вистачає стволів, ракет, авіації, дальностей ураження. Рускіє робили вигляд, що «поступаються» намаганням Резнікова і Арахамії відстояти кількості озброєнь мирно часу, Арестович корчив з себе фанфарона, як вони не знижували, а відстоювали чисельності озброєнь ЗСУ і так наявні в той момент, а це було саме те, що Рашці і треба.
Територіальні поступки.
Зеленський погоджувався на втрату Східної України. Це без питань.
«Статус Криму мав бути вирішений протягом 10-15 років, при цьому Україна обіцяла не намагатися відвоювати півострів силою.».
Попри запевнення зелених в ті дні, що «Президент Зеленський на відміну від папєрєдніків постійно піднімає питання Криму», це була згода на анексію Криму.
Ну, а території захоплені після 24 лютого 2022 в цих угодах Україна погоджувалась вважати «невирішеними питаннями». Тобто Україна спершу мала погодитися на викочені рускімі умови і лише за обіцянку від РФ, що долю територій захоплених росією після 24 лютого 2022 року Зеленському дозволять вирішити поцілунком чобота на особистій зустрічі з Путіним. В дійсності цим пунктом РФ відмовлялася тут і зараз повернути захоплені території.
Також треба сказати, що Зеленський не міг не розуміти, що після роззброєння-відведення ЗСУ з лінії зіткнення в «місця дислокації і місця визначені РФ», ніяких важелів у України змусити РФ повернути «сухопутний корідор в Крим» в нас вже не було б. Звісно він це розумів. Він свідомо йшов на здачу цих територій, щоб махати папірцем: «я приніс вам мир!».
Якби рускіє, бачачи таку поступливість України, не обнагліли і не втратили обережність і не викатили вимогу про право для себе накласти вето навіть на ті куці «гарантії безпеки Україні від союзників», Зеленський фактично визнав би, що старі кордони України більше не існують. Путін в 2003 році підписав Україньско-російський договір про кордони і цього договору нарешті звільнявся.
Окремо, Росія добивалася всього дуже легко для себе, без великих втрат.
Значить, подальший новий несподіваний напад на Україну ставав лише питанням часу.
«Нє хотєлось би, штоби ето попало в паблік»(с), але це таки попало в паблік, як в останні дні лютого Філатов таємно, на замовлення Офісу Президента розпочав організацію злочину в частині схиляння місцевого самоврядування до підтримки «рішень президента». І він на тому відео перелічує ці рішення: отказ от НАТО, отказ от Крима, фєдєратівная конфігурация. Ідеологічне прикриття злочину — «штоб нє лілась кровь».
Ну, а те, як в ті дні раптом від влади почалася незрозуміла антинатівська пропаганда, пам’ятають всі. Як «НАТО нам все одно не допомагає», як Зеленський до НАТО «охолов», що лише «подлий і коварний Порошенко ввів цей курс на НАТО в Конституцію», і як це нам тепер заважає зупинити війну.
Єрмак розповідав, що «вони не Порошенко — третіх Мінських угод при них не буде».
Дійсно, не посперечаєшся.
За Мінські угоди Путін плачеться, а за Стамбульські хапається. Не Мінські угоди, за які на рашку накладені санкції, а саме непідписану і тому неіснуючу Стамбульську угоду Путін вимагає вважати вихідною точкою переговорів.
Зелені переписують історію і розповідають, що це після Бучі Зеленський «прозрів», відкинув домовленості і став рішучим лідером вільного світу.
Дай Бог, дай Бог.
От тільки по Бучі Зеленський в той день ходив з руками в кишенях і з дурнуватою посмішкою на обличчі. І як пишуть журналісти Нью-Йорк Таймс, «відвідуючи Бучу 4 квітня, Зеленський сказав, що переговори триватимуть, навіть якщо Росія відкинула звірства в Бучі як зрежисовану «провокацію»».
І навіть потім влада вигнала омбудсвумен Денисову за її крики про масові злочини і згвалтування від орків. Щоб не заважала таким хорошим переговорам.
Коротше, вся історія Стамбульської капітуляції це історія про готування до вчинення злочину — ст.111 «державна зрада». Строків давності по цій статті немає.