Вода в Крым: Канал Овертона

В перший день роботи новий голова уряду говорить не про аби що, а саме про воду. Воду до окупованого Криму. Не важить, що після шквалу обурення він невміло пояснює, що його не так зрозуміли.

Головне те, що нам озвучили реальний намір Зе-команди, який дивним чином збігається із однією з головних умов, висунутих Пуйлом українській стороні в обмін на ефемерні «кроки назустріч» (чи то віддадуть ще кількох бранців, чи то ненадовго «прєкратят пострєлівать», чи то просто «снізойдут» до чергової аудієнції і дозволять «подивитись у очі»…). І найголовніше – що ми почали всерйоз обговорювати плюси та мінуси цієї оборудки.

Це називається «вікно Овертона» — коли щось, спершу категорично неприйнятне і засуджуване суспільством, починає всерйоз дискутуватись, і далі проходить стадії від «ну це звісно радикально, але ж яка цікава думка…», через «а може вони мають рацію?..» аж до того, що нещодавно неприйнятне стає нормою. За наявності власних мас-медіа (а у РФ та у проросійської коаліції, що зараз панує в Україні, медіа-ресурсу вистачає) в такий нехитрий, але дієвий спосіб можна «втюхати» суспільству прийняття будь-чого, від педофілії до канібалізму. Історія сусідньої недонаддержави часів «великого Пу» дає безліч прикладів таких «вікон Овертона», через які суспільство успішно скочували все нижче та нижче, аж до нинішнього повного Мордору (і то ще напевно не фінальна стадія).

Наразі нас так само «овертонять» одразу у двох напрямках (які в підсумку ведуть в одну точку – в точку неповернення, після якої ми стаємо сателітом РФ). Спершу нам нав’язали «дискусію» про те, хто кого вбивав на Майдані, і взагалі був Майдан Революцією Гідності чи «переворотом Держдепу». Саме обговорення цієї теми – потужний перший крок до реабілітації «беркутів» та реставрації Януковича, і ми цей крок вже зробили. Гадаю, вже невдовзі новий генпрокурор, ще більш «на 100 процентів свій», випише підозри, і ДБР почне тягати на допити тих, хто взимку 14-го врятував країну від диктатури та терору.

І от наступний крок до омріяного Пуйлом Малоросійського федерального округу – забезпечення дніпровською водою російського окупаційного контингенту у Криму. Ми вже обговорюємо це як цілком реальну можливість, тобто «вікно Овертона» вже відкрите. Решта – технічна справа медіа-обслуги Офісу резидента (літера «п» пропущена НЕ випадково…).

Схоже, що відкрити канал та напоїти досхочу окупаційний контингент на півострові – не просто путінська забаганка, а жорсткі «обязи», які взяла на себе Зе-команда. Не важить, коли це сталось — чи то у Омані, чи то ще раніше у Парижі, коли наш «видатний лідер сучасного світу» дивився у очі старого КГБшника, і помилково прийняв радість маньяка-педофіла при погляді на маленького хлопчика за «бажання встановити мир». Важливо, що у цієї обіцянки схоже є жорсткий дедлайн, і він наближається. Воду до Криму обіцяно дати вже зараз, навесні, і до виконання цих «обязів» Кремль привязує всі подальші дії у стосунках із Зе-командою. І якщо заради «відкриття крану» треба прибрати з дороги всіх хто заважає – це буде зроблено: хитрого галичанина Богдана замінив спадковий «друг» російських спецслужб, «соросьонка» Гончарука – менеджер від Ахметова, міністра оборони з бодай якоюсь волонтерською «плямою на біографії» — генерал, звинувачуваний у держзраді на користь РФ. Ставки дуже високі, і не дарма нового прем’єра змусили «спалитись» в перший же день каденції – час тисне, вода потрібна Пуйлу як повітря для дихання, тут і зараз. Тож слід готуватись, що Крим ось-ось спробують напоїти, і в такий спосіб НАЗАВЖДИ віддати Росії, всупереч будь-яким нашим протестам та виступам.

Гадаю, нема потреби зайвий раз пояснювати, що водопостачання до Криму під окупацією – це остаточна легалізація цієї окупації, визнання нашої відмови від намірів будь-коли повернути півострів. Це остаточна і незворотна зрада кримських татар та нечисленних кримських українців, віддача їх на поталу Імперії Зла без жодних надій на майбутнє. Це фактичне визнання нашої капітуляції у російсько-українській війні, легалізація переділу кордонів силою, тобто добровільна відмова України від дотримання світового порядку. ЦЕ індульгенція РФ і всім іншим сусідам на всі майбутні військові захоплення територій, від Новоросії до Закарпаття. Саме це потрібно Пуйлу, а не лише напоїти гарнізони та ракетні бази. І саме це Київ має намір Пуйлу подарувати.

Чи можемо ми зупинити це? Так. Але для цього нам також слід відкрити своє «вікно Овертона». Досить обговорювати слід чи не слід поливати водою окупований півострів. Ми маємо обговорити теми, досі абсолютно «табуйовані» не просто у суспільстві, а навіть у наших АТОшних та інших патріотичних середовищах. Тему нашої готовності до збройного спротиву не лише на Сході, але і у Києві. Тему того, з якого моменту державна зрада високопосадовців має вважатись настільки явною, що законослухняний громадянин має не лише право, але обов’язок зупинити їхні дії в будь-який спосіб. Зрештою, тему індивідуальної відповідальності конкретних посадовців за дії на користь країни-агресора. І наше право самотужки забезпечити цю відповідальність за умов колапсу системи правосуддя.

Свого часу у лютому 14-го виявилось, що вбивати нас заради Януковича були готові тисячі ментів та «тітушок», а от ПОМИРАТИ за нього виявились готовими одиниці – і саме це визначило фінальний перебіг подій. Гадаю, що людей готових нас посадити заради того, щоб дати Пуйлу водичку, вистачає і на Банковій, і у Уряді, і у прокуратурі з поліцією. А от чи багато посадовців готові внаслідок цього стали жертвою теракту доведених до відчаю патріотів? Сумніваюсь.

Поки що вся стратегія та тактика «зливу» країни базується на твердому переконанні, що ми в крайньому разі готові палити на вулиці шини чи будувати барикади – а аж ніяк не вчиняти атентати зрадників, як то робила ОУН у 30-х – 40-х. Кремлівська агентура на всіх рівнях свято переконана, що ввечері до дому чи до улюблених дорогих ресторанів вони всі можуть ходити без жодних побоювань, не оглядатись перед кожним рогом вулиці, чи не чекає там обурений ветеран з гранатою, і не обдивлятись дахи у пошуках снайпера. Ми дійсно категорично не приймали таких методів боротьби всі попередні роки. Попри все що робили з нами РФ та її агентура, ми лишались законослухняними громадянами і сподівались на вирішення проблем винятково легальними шляхами. Але можливо варто обговорити, що для нас важливіше – правосвідомість чи перемога у війні із РФ? Гадаю, пора робити перший крок і бодай почати це обмірковувати. Овертон так Овертон.

Євген Дикий

P.S.

То, что сейчас происходит с водой в Крым — это классическое окно Овертона. Вот просто стандартнейшее.

Напомню, что окно Овертона — это концепция, при помощи которой в обществе можно насадить любую, ранее совершенно неприемлемую, идею. Хоть каннибализм, хоть педофилию, хоть подачу воды оккупанту.

Окно Овертона состоит из шести стадий.

Немыслимо

Радикально

Приемлемо

Разумно

Стандартно

Действующая норма

Фаза первая: немыслимо. В общество вкидывается некая мысль — например, подача воды оккупанту — которая считается настолько чудовищным мракобесием, идиотизмом, предательством и воспринимается настолько в штыки, что, казалось бы, даже и речи об этом идти не может.

Однако, речь идет.

И если регулярно касаться этой темы в общественных дискурсах и средствах массовой информации, то общество к существованию этой темы ПРИВЫКАЕТ.

Это первый шаг.

Это главный шаг

Он сделан.

Снят запрет на обсуждение темы.

Дальше дело техники.

Вторая стадия, «радикально», характеризуется тем, что сама идея подачи воды в Крым все еще воспринимается обществом в штыки, но уже идет её обсуждение.

Вчера в эфире мы наблюдали переход как раз уже ко второй фазе. Это не первая, первая была раньше. Когда совсем отдельные пробные вбросы были. Вчера же Шмыгаль уже дискутировал — прошу прощения, не знаю фамилии этой дамы — о том, кто несет ответственность за проживающих в Крыму украинцев. Он говорил, что Украина, его оппонент говорила, что он не знает азов и ответственность за оккупированные территории несет оккупант.

Кто из них прав — абсолютно не важно.

С точки зрения окна Овертона важно то, что дискуссия уже началась.

На этой стадии вместо отдельных маргиналов уже образуются группы людей, которые вкидывают немыслимую идею в общественный дискурс. Что мы можем и наблюдать. Шмыгаль — уже не единственный.

Да, эти группы все еще маргинальные, но они — уже группы.

Третий шаг — тема уже давно обсуждается. Все к ней привыкли. От неё пусть и кривят губы, но уже не порываются убить с первых же слов. Тема становится приемлемой. В конце-концов да, там же тоже наши люди, мы же не звери все же, нельзя бросать своих, иногда надо и искать компромисс.

На четвертой стадии — «разумно» — я вам зуб даю, вы услышите репортажи о том, что мы же воду будем поставлять не просто так. Мы же будем её продавать. Мы за это получим офигилиард денег. А в бюджете дыра. А пенсии надо индексировать. А платежки за газ. Две. А ОГВЗ рухнут и доллар вверх попрет. А инфляция и дефолт. А МВФ нас херами кроет и посылает в пешем направлении.

В общем, поставки воды в Крым нам нужны больше, чем самому Крыму.

Разумно?

Разумно.

На пятой стадии можно считать, что дело сделано. Мысль уже насажена в общество. К ней уже все привыкли. Она уже не вызывает отторжения. У неё немало адептов (здесь, кстати, вступает в силу еще одна теория — спираль молчания, которая характеризуется тем, что любую идею также можно насадить в массы, даже если её поддерживают всего два процента населения — главное сделать так, чтобы эти два процента были самыми громкими и они были везде — и тогда остальные девяносто восемь процентов начнут думать, что маргиналы-то как раз именно они, и потянутся к этим двум процентам, чтобы не выглядеть белыми воронами), эти адепты не замолкая её обговаривают, её разумность и обоснованность уже принята за данность, а, главное, её противники уже попросту устали спорить и доказывать.

Общество не может постоянно сопротивляться. Вы не сможете годами жить в палатках на канале, блокируя его. У вас дети. Своя жизнь. Работа, в конце-концов.

А власть годами давить — может.

Условия неравны изначально.

Ну и шестая стадия — действующая норма. Жители Херсона — или где он там начнается — отдыхают на берегах Севрео-Крымского канала.

Исходя из того, насколько буквально и пошагово выполняется это окно Овертона, можно сделать вывод, что подача воды в Крым — одна из договоренностей встреч в Омане или встреч Ермака с Козаком в Минске или каких-то иных переговоров. Я думаю, что эта договоренность достигнута. Украинская сторона её выполняет.

И, я думаю, выполнит.

Считаете, это невозможно? Давайте я вам приведу пару примеров окна Овертона, которые в украинском обществе уже сработали и стали нормой.

Разведение войск. Тема, поначалу воспринимавшаяся как абсолютно неприемлемая, сейчас находится на пятой стадии. Она уже стандартная. В очередной раз разводят очередные войска под очередным Золотым — кого это уже интересует, ну, подумаешь, разводят, ну, плохо, да, но в первый раз что ли.

Посадка и предъявление обвинений ветеранам АТО. Тема Рифмастера ушла из главных новостей СМИ. Суды больше не вызывают такого ажиотажа. На них приходит все меньше активистов. Общество привыкло. Ну, что ж поделать, нет, мы конечно, против, но такова вот реальная ситуация. А человек тем временем сидит. Уже и доказательств ноль, и все опровергнуто сто раз, и само обвинение уже говорит, что того, что есть, недостаточно для передачи в суд. А человек — сидит. Это стало нормой.

Покупка газа у России.

Задержания украинский моряков и рыбаков. Тут даже уже шума в последний раз не было — ну, арестовали и арестовали, совсем незаметно уже прошло.

Это так. Навскидку.

Я много-много раз наблюдал, как срабатывает окно Овертона. Мы с вами наблюдали.

Сейчас мы наблюдаем в очередной раз.

Выводы можете сделать сами.

Аркадий Бабченко

По просьбе Шмыги и Шмаркли: флэшмоб «ДАЙ ВОДУ В КРЫМ», Яранцев Евгений