Вода нічого не забуває

Памʼятаєте, як десять років тому, на День Незалежності України, в окупованому Донецьку відбулася одна з найганебніших подій — парад військовополонених.

Українських військових, які виконували свій бойовий обовʼязок, гнали вулицями захопленого міста, ніби злочинців — зі звʼязаними руками і автоматами за спиною, серед викриків і проклять.

Натовп зловтішно спостерігав за приниженням військових — плював, сміявся і кричав їм у спину:

— Будьте вы прокляты!!

А за колоною полонених символічно їхала машина, яка поливала асфальт, ніби змиваючи їхні сліди і людську гідність глядачів.

Змиваючи саму памʼять, що тут була Україна.

І тоді це ритуальне омивання Донбасу багатьом видавалося перемогою. А приниження чужих синів тішило натовп і владу «донецької народної республіки». Гарна картинка вийшла для російського ТБ.

Вода… Кажуть, вона має памʼять. Вона зберігає кожну сльозу, кожне слово і кожне прокляття, кинуте натовпом у той день. Вода нічого не забуває.

І сьогодні в Донецьку той самий народ, який колись плював і кричав, сам стоїть у принизливих чергах за водою. Сірий фургон привозить по дві пляшки в руки. Натовп витягує шиї, тягнеться до заповітних пластикових пляшок, ревниво відштовхуючи тих, які прийшли пізніше.

Черга за водою стала новим, щоденним парадом. Це бумеранг. Він летів 10 років і повернувся.

Вода, якою тоді змивали кроки українських військових, зникла з Донецька.

Але вона повернулася — в іншій якості. Не для вгамування спраги, а як кара.

Як кара за той ганебний день, коли натовп тішився приниженню військових.

Як вирок: щодня стояти у принизливій черзі за ковтком життя з пластикової пляшки.

Самарска