Ця думка навідує мене щоразу, як в коменти приходить чергова особа, аби розповісти про «не на часі». Мовляв «припиніть ви ці суперечки, Україна має ворога спільного і для шанувальників ЗЕ, і для порохоботів — Москву». Так, це правда. Зовнішня навала набагато більш загрозлива за нашу внутрішню суперечку. І так, якби влада і опозиція діяли спільно, без постійного підкладання свиней одне одній, опір ворогові від того був би сильніший.
Скажу більше. Я точно знаю, що прямо напередоні вторгнення відбулася зустріч Зеленського і Порошенка де сторони певною мірою домовилися про «ненапад». А тепер згадайте що сталося далі.
Далі влада здійняла галас «НАТО нас не захищає», та в таких фразах, що НАТО мало всі підстави послати нас за російським воєнним кораблем. Опозиція не мовчала, і…
Мій пост, в якому я дуже м’яко написав що в такі часи з союзниками у такому тоні говорити недоречно, зазнав найбільшої бот-атаки з усіх, які я бачив.
Влада почала говорити про домовленості з Москвою і про відмову від курсу на НАТО. Звісно опозиція не мовчала. Ми говорили, що такі дії неприпустимі. А що ми мали робити, посміхатися і махати? Мовчати, коли оголошують повний геополітичний розворот країни, під гаслом «Не на часі»?
Розвороту не сталося — бо суспільство таких ідей не прийняло. Тому що ми не мовчали.
Що було далі? А далі з кабельних спробували вирубити три опозиційні телеканали. Без пояснень. Державні органи вже рік не можуть сказати, хто це зробив і на підставі яких законів чи наказів.
Я можу більше розповісти. Я можу розповісти як сторінки опозиційних блогерів давили бот-атаками. Я можу розповісти, з долученням свідків, як до мене приїздили «на поговорити» з відомих цікавих служб — вони дзвонили мені навіть коли я вже був у військовій частині. Я можу розповісти як прибічникам опозиції масово почали надсилати повістки — аж до літнього й сивого Тараса Чорновола.
Це було що завгодно, але не єднання. Назвемо речі своїми іменами, після вторгнення, влада здійснила брутальну спробу задавити опозицію і встановити авторитаризм. Монополію на телеефір влада по факту встановила — звісно під благим приводом.
Я вже писав. Коли зараз нас закликають забути старі конфлікти до кінця війни — це не про єдність. Це нам пропонують заткнути пельки і не заважати зеленій владі зміцнювати їхню владу і давити всіх незгодних.
Так от нічого у влади не вийде. Так, опозиція не влаштовує протестів. Так, опозиція масово пішла в армію і у волонтери. Так, опозиція підтримує ті кроки влади, що направлені на оборону країни (привіт обхезавшимся блогерам, які так бояться мобілізації, що плачуться про «операцію бусик»). Все так.
Але єднання з владою не буде, з дуже простої причини — влада НЕ хоче єднатися. Зелена влада хоче панувати. А над нами панувати як небо фарбувати — не на тих нарвалися.
Єднання, це завжди компроміс. Це коли поступаєшся власними інтересами, в ім’я спільних. Коли замість компромісу тебе дурять, стає очевидно — та сторона єднатися не хоче. І не буде.
Так, припинення політичних суперечок країні пішло б виключно на користь. Але.
Аби припинилися суперечки зелена влада має хотіти припинити суперечки, а не всіх обдурити і перемогти. Нині очевидно — владі єдність не потрібна.
.——————-
Панове! Я розповім вам те, про що на ФБ не розповідав ніколи. Я розповім вам про те чим я займався на фронті. Не тільки після 24 лютого, а практично завжди. Від 2015 року, так точно.
Бачте фото. Це (з автоматом) — я. Позаду мене — наземна станція. А біля мене машинка яку я водив. Безпілотний літальний апарат «Валькірія», розробка волонтерського фонду АрміяСОС. Безпілотник призначений для розвідки і коректування.
Люди які мене знають особисто, не дізнаються зараз нічого нового. Для інших це буде новиною. Я — зовнішній пілот БПЛА. В різні часи я водив безпілотники «Раптор», «Лелека», «Валькірія», «Сич». «Мавік», «Аутел» і «Матріс-300» — саме собою. Але найдовше я був пілотом «Валькірії». І не тільки.
Я ніколи не писав чим саме я займався на АрміїСОС. Правда така. Майже два роки я був інструктором льотної підготовки. Навчав пілотів, які опановували «Валькірію» в ті часи. Серед моїх курсантів — кілька доволі відомих осіб.
Саме в цьому амплуа я почав працювати після вторгнення, водив борт для штабу одної з БТГр. Там же познайомився з розвідниками з 72-ї бригади. Потім як пілота мене покликали до Чорних запорожців.
Не складно здогадатися інструктором чого я служу зараз в навчальній частині. Так, я навчаю пілотів безпілотників. До речі. Саме у нас готують пілотів на «Посейдони».
Я довго не говорив про цю частину своєї біографії. Але приховувати більше не має сенсу. Я ж, так склалося, часто читаю різну єресь про безпілотники і давно хочу почати писати про них предметно.