Я чесно не розумію та не поділяю захоплення українцями росіянкою, яка приїхала рятувати з полону свого хлопця, який три місяці провів у полоні.
Мені це виглядає другою серією серіалу «Здача ворожого пілота та гвинтокрила ГУР» від наших геніальних політтехнологів.
Я не буду обговорювати мотиви вчинку росіянки, а лише зазначу, що це новий метод толерування і відбілювання росіян — через співчуття та емпатію. Багато хто повівся. Це вписується у парадигму влади, яку нам намагаються впихнути після політики какойразніци: не всі росіяни
погані.
Мене нудить від такої політики і від політтехнологів з їх драмеді з росіянами. Я вже не бачу жодного змісту в показі навіть допитів ворогів. Ми щось нове там почуємо? Чи від цього вони захочуть менше нас вбивати?
Влада продовжує тягнути росіян в наш медіапростір для примирення. Це ганебно.
