Віталій Портников: Проблема в Україні, а не в Омані

215
Поїздка президента Володимира Зеленського до Оману — звичайно ж, у відпустку, щоб там не розповідали представники офісу глави держави — не викличе в українському суспільстві емоцій, які викликала подорож його попередника на Мальдіви

Хоча аналогії, звичайно ж, напрошуються.  Президент не найбагатшої країни, яка знаходиться у стані військового конфлікту, дозволяє собі відпочинок в розкішному готелі на екзотичному курорті.  Те, що цей відпочинок незграбно виправдовують зустріччю з міністром, відповідальним за керівництво оманським зовнішньополітичним відомством, та ще й посаду чиновника не можуть правильно вказати, тільки підкреслює незграбність виправдань колишнього Голобородька — людини, яка вважає за краще перебувати у шикарних готелях, ніж  тинятися на велосипеді.  Але і ніякого криміналу в цьому теж немає.  Зеленський — не Голобородько, він заможна успішна людина, яка може дозволити собі поїздку за свій рахунок куди завгодно.  Втім, як і Порошенко.

Чому ж тоді поїздка Порошенко викликала таке море негативних емоцій, а поїздка Зеленського не викличе?  Та тому, що справа не в Мальдівах, справа не в Омані.  Справа — в Україні.

У момент подорожі Порошенка більшості його колишніх виборців було абсолютно очевидно, що він не буде капітулювати перед Путіним, що він не здасть країну, що доведеться воювати і протистояти. Саме цього вони не могли пробачити колишньому президенту. Тому що голосували вони за нього зовсім не як за людину, яка буде чинити опір Кремлю.  Вони щиро розраховували, що людина, яка була не тільки соратником Ющенка, але і міністром у Януковича, зможе знайти взаєморозуміння з агресором. Але зможе здатися так, щоб їм не було соромно — і разом з тим було комфортно.  А коли виявилося, що цього не станеться, він став для них найлютішим ворогом. І за Зеленського вони в більшості своїй голосували не через Мальдіви, не через корупцію, не через «нових людей» у владі.

Вони голосували за Зеленського з тією ж надією — що він зможе «просто перестати стріляти», що він якось домовиться з Кремлем, що він позбавить їхнього головної проблеми — України і її готовності постояти за себе. Але позбавить не так, як міг би позбавити, наприклад, Бойко, а так, щоб їм соромно не було.

Це приблизно те ж саме, як якщо б ви хотіли вигнати свою рідну матір з дому, але щоб їй про це сказав хтось інший, не ви.  А ви б прийшли, а її вже немає.  Вона кудись пішла, бо так вирішила.  Ось і чудово, тепер заживемо.

Ось так багато хто з  українців і ставиться до своєї Батьківщини.  Ось тому багато хто з них і проголосував за Зеленського. Ось тому поки Зеленський зустрічається з Путіним, вітає російського президента зі святами і зберігає ілюзію, що скоро «проблему України»буде вирішено, він може їхати хоч в Оман, хоч на Мальдіви.  Його прихильники будуть виправдовувати будь-який його вчинок, будь-яке рішення.

Проте якщо виявиться, що Зеленський збирається не капітулювати, а чинити опір, що миру будь-якою ціною не буде, що Україна як суверенна держава не перестане існувати — ось тоді ці патріоти, миротворці і антикорупціонери відразу згадають йому Оман.

Віталій Портников

P.S. 

Не знаю, чи то в Омані всі чайні столики однакові, чи все ж таки «зустріч на найвищому рівні» провели в режимі пожежі і без протокольно необхідних державних прапорів прямо в розкішному готелі, де зупинився Зеленський.

Я можу стверджувати лише одне — так навіть робочі візити не готуються, не кажучи про офіційні. А в Омані, певно, ще довго будуть зі сміхом розповідати дипломатичну байку, як рятували одного брехливого східноєвропейського президента від ганьби.

Поделиться:
Загрузка...