Це дивне звернення. У Зеленського не повинно бути ніяких проблем з прийняттям законопроектів — принаймні, тих, що не вимагають конституційних змін. Він провів у Верховну Раду таку більшість депутатів, якої не було у жодного президента в українській історії. Йому не має бути з ким домовлятися — хіба що з самим собою.
Але це — тільки на перший погляд. У критичний для України момент президент Зеленський зіткнувся з політичною реальністю. У нього немає ніякої більшості. Більшість є у олігархів. І без їхнього схвалення точно не можна приймати закони, які зачіпають їхні інтереси.
Зеленському потрібно сказати правду хоча б самому собі. У нього є мандат українського народу, але до влади його привів не український народ. До влади його привели олігархи. А український народ просто подивився телевізор.
У олігархів були всі підстави допомагати Володимиру Зеленському. Його попередник — нерідко не за своїм бажанням, а на вимогу міжнародних інституцій — ігнорував їхні інтереси і пробував захищати інтереси країни. Такий президент олігархам був не потрібен. Їм потрібен був президент, який буде їхні захищати — і від українців, і від міжнародних кредиторів.
Зараз Зеленський прийшов до того ж, до чого прийшов Порошенко. Неможливо одночасно бути президентом України і захищати олігархічні інтереси. І як тільки він зробив крок у бік державних інтересів, моментально виявилося, що у нього немає парламентської більшості.
Це теж не випадково. Перемога Зеленського на президентських виборах — заслуга олігархів. А ось перемога партії “Слуга народу” на парламентських виборах — це заслуга Зеленського. Але кого він включив до списку переможців?
Людей, які спочатку були пов’язані з олігархічними кланами або знайшли “взаєморозуміння” з ними вже під час роботи парламенту. Людей, для яких парламент не відповідальність перед країною, а соціальний ліфт. Людей, які просто не розуміють, куди вони потрапили. Так більшість швидко стала меншістю. І тепер президент намагається знайти підтримку у фракцій, лідерів яких і депутатів яких він і його прихильники ще вчора публічно шельмували. Але навіть з цими депутатами не набирається достатньої кількості голосів. Занадто великою і безвідповідальною виявилася “монобільшість”!
Якби Зеленський не влаштовував вакханалію з позачерговими парламентськими виборами, якби його дії по демонтажу управлінської структури країни не підтримувала б в популістському угарі більшість населення, зараз у нас міг би бути парламент, на який здатний був би спертися президент. Але такого парламенту немає. І уряду немає, ключових для вирішення проблем епідемії міністрів доводиться міняти за кілька тижнів після призначення. І Офісу президента немає — вже другий поспіль його керівник компрометується і втрачає вплив. А обов’язки глави держави виконує людина, яка намагається докричатися до депутатів власної фракції по телевізору.
Це і є передбачуваний розвал системи державного управління у розпал страшної епідемії. Те, чого не могло не статися, сталося у найбільш критичний момент.